1.5 Територіальна громада: поняття, функції, роль, правовий статус

Територіальний колектив - це визнана в праві місцева спілка людей публічного характеру або місцева публічна спілка. Таким чином, територіальний колектив є формою організації місцевої влади.

У Конституції України, прийнятій у 1996 р., територіальний колектив названо територіальною громадою.

Територіальна громада - це сукупність громадян України, котрі спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають колективні Інтереси і визначений законом правовий статус. На відміну від простої територіальної одиниці, поселення, яке має статус територіальної громади, наділяється певними правами. Передусім, це право на самоврядування.

До початку XX ст.. в Україні громада була основною територіальною одиницею, яка:

1. формувала свої органи управління;

2. була власником частини землі;

3. відповідала перед державою за сплату податків;

4. обкладала податками членів громади.

У радянській Україні громади було ліквідовано і замінено місцевими радами.

Сьогодні територіальні громади в Україні наділені правами юридичної особи, виступають суб’єктами підприємницької діяльності у сфері надання громадських послуг та суб’єктами фінансово-кредитних відносин.

Основні права територіальної громади:

1. як юридична особа територіальна громада:

• може бути суб'єктом цивільно-правових відносин;

• має право здійснювати господарські операції;

• набувати і відчужувати майнові права;

• долучатись до зобов'язаннь;

• вести процеси;

• стягувати примусові збори зі своїх членів на задоволення спільних потреб.

2. як суб’єкт підприємницької діяльності територіальна громада:

• має право бути засновником підприємств;

• мати частку в статутних фондах господарських товариств;

• отримувати доходи від дивідендів;

• володіє і розпоряджається майном комунальної власності.

3. як суб’єкт фінансово-кредитних відносин територіальна громада:

• може розміщувати місцеві позики;

• отримувати кредити в банківських установах;

• надавати кредити фізичним і юридичним особам;

• має право створювати комунальні банки, довірчі та страхові товариства, пенсійні фонди та інші комунальні фінансово-кредитні установи;

• виступати гарантом кредитів.

Основне право територіальної громади – право на самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Ради обирають голів.

Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування полягає, перш за все, у тому, що його органи є юридичними особами. Згідно з Конституцією і законами України вони наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Крім того, органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у разі здійснення яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 16 Закону). За статтями 142 і 143 Конституції України та ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування виконують такі функції:

• управляють майном, що перебуває в комунальній власності;

• затверджують програми соціально-економічного та культур-ного розвитку і контролюють їх виконання;

• затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві по-датки і збори відповідно до закону;

• забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;

• утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;

• вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. .

Оперативне управління фінансовими потоками місцевої територіальної громади полягає у перетворенні місцевих бюджетів у важливий стимул розвитку територіальної економіки. І тому існує потреба у розробці нових підходів до побудови місцевих бюджетів, а саме розмежування фінансових потоків між державою і самоврядуванням, яке ґрунтується на розподілі повноважень і функцій у відповідності до принципу субсидіарності. Тобто стоїть завдання вдосконалити систему відносин у сфері утворення доходної і видаткової частини в системі місцевих бюджетів, в рамках якої вищий рівень управління прийматиме рішення лише з тих питань, які не здатен самостійно вирішити нижчий рівень, а нижчий рівень приймає рішення тільки в тих рамках, наскільки це допускає вищий рівень влади. Реалізація цього принципу потребує розширення бюджетних прав місцевих органів влади.