складання звітності про виконання місцевих бюджетів;

2. Функції «касира»:

• касове виконання місцевих бюджетів за доходами;

• участь у касовому виконанні видаткової частини місцевих бюджетів;

• перерахування міжбюджетних трансфертів;

3. функції «контролера»:

• контроль за відповідністю платежів взятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням;

• контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів;

• контроль за дотриманням правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності бюджетними установами;

• контроль за своєчасністю повернення позик, наданих з єдиного казначейського рахунку;

4. функції «менеджера»:

• організація функціонування внутрішньої платіжної системи казначейства;

• управління ресурсами єдиного казначейського рахунку;

• надання позик та покриття тимчасових касових розривів, що виникають у процесі виконання місцевих бюджетів;

• проведення взаємних розрахунків між бюджетами.

Касове виконання здійснюються органами Державного казначейства в межах бюджетних асигнувань та надходження на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунку. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо на користь тих підприємств і організацій, що надали послуги, виконали роботи розпорядників бюджетних коштів, або на користь отримувачів бюджетних коштів.

Органи Державного казначейства в місячний термін після прийняття відповідного бюджету отримують від Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів АРК, територіальних фінансових органів розпис доходів і видатків.

Казначейська система виконання місцевих бюджетів має такі переваги (табл.6.5):

Таблиця 6.5

Переваги казначейської системи виконання місцевих бюджетів

Крім органів Державного казначейства, вагому роль в управлінні бюджетним процесом на місцевому рівні відіграють органи місцевого самоврядування, які спрямовують значні зусилля на підвищення рівня прозорості у бюджетному процесі.

Органи місцевого самоврядування наділені певними функціями (табл.6.6).

Таблиця 6.6

Функції органів місцевого самоврядування

Чільне місце в системі органів стягнення належать органам державної податкової служби, які виконують такі функції:

• здійснюють контроль за своєчасним надходженням до бюджетів місцевих податків та зборів;

• ведуть облік надходжень місцевих бюджетів за окремими платниками податків та кодами бюджетної класифікації;

• повідомляють платникам реквізити рахунків для зарахування платежів до місцевих бюджетів;

• аналізують стан надходження до бюджетів податків;

• здійснюють прогнозування податкових надходжень;

• проводять звірку надходжень до місцевих бюджетів з органами державного казначейства.

Установи комерційних банків як учасники бюджетного процесу на місцевому рівні беруть участь у касовому виконанні місцевих бюджетів, а також є посередниками між платниками податків і територіальними органами державного казначейства під час здійснення розрахунків за бюджетними платежами.

Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів беруть безпосередню участь у використанні коштів місцевого бюджету з метою здійснення передбачених ним програм і заходів.

Розпорядники бюджетних коштів це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань і здійснення видатків з бюджету.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядників бюджетних коштів поділяють на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.

Головні розпорядники коштів місцевого бюджету – бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення їм бюджетних призначень безпосередньо рішенням про місцевий бюджет. Ними можуть бути:

• за бюджетним призначенням АРК: уповноважені юридичні особи, що забезпечують діяльність Верховної Ради АРК (міністерства і т.д.);

• за бюджетними призначеннями інших місцевих бюджетів: керівники місцевих державних адміністрацій, керівники головних управлінь, відділів місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів рад.

Повноваження головних розпорядників бюджетних коштів:

• розробляють план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій;

• розробляють проект кошторису і бюджетні запити;

• отримують бюджетні призначення шляхом їх затвердження рішенням про місцевий бюджет;

• доводять до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів відомості про обсяги асигнувань, забезпечують управління бюджетними асигнуваннями;

• затверджують кошториси розпорядників коштів нижчого рівня;

• здійснюють внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними цих коштів;

• одержують звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізують витрачання ними коштів.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня – це розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному вищому розпоряднику. Вони поділяються на розпорядників другого і третього ступенів.

Розпорядники коштів другого ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені отримувати асигнування, брати зобов’язання та здійснювати виплати з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і розподіляти кошти для переказу розпорядникам третього ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Розпорядники коштів третього ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені отримувати асигнування, брати зобов’язання та здійснювати виплати з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і розподіляти кошти безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Одержувачі коштів місцевого бюджету – це фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з місцевого бюджету з метою фінансової підтримки але в рамках виконання передбачених бюджетом програм виключно через розпорядників бюджетних коштів. Кожен одержувач витрачає бюджетні кошти відповідно до плану використання цих коштів, затвердженого розпорядником коштів, якому він підпорядковується.

6.5 Оцінка ефективності використання бюджетних коштів

Під ефективністю використання бюджетних коштів розуміють відношення між використаними ресурсами та досягнутими результатами. Ефективність є результатом цілої низки зусиль щодо поставлених завдань, але найбільше вона залежить від управління видатками.

В основу ефективності асигнувань закладено обсяги використаних коштів. З огляду на видатки та користь від них для забезпечення ефективності, досягнуті результати повинні задовольняти вимоги споживачів громадських послуг. Ефективність є складовою результативності.

Як правило, використані ресурси можна виразити в грошовій формі. Для оцінки окремих результатів роботи потрібні інші форми, наприклад, кількість виплат, кількість учнів середніх шкіл, рівень знань яких відповідає визначеним стандартам. Зміни цих кількісних показників як протягом часу, так і порівняно зі встановленими цілями можуть бути виміряні у відношенні до використаних коштів. При оцінці ефективності використання коштів необхідно нейтралізувати вплив змін цінових варіацій.

Для оцінки ефективності використання бюджетних коштів застосовують наступні три методи:

• порівняльний аналіз: результати, досягнуті в попередні роки, порівнюються з визначеними цілями, а також зіставляються альтернативні шляхи вирішення тих чи інших завдань;

• аналіз пакета даних: досліджується співвідношення між ресурсами та результатами з точки зору максимальної ефективності, досягнутої найбільш прогресивними організаціями;

• факторний аналіз: являє собою статистичний підхід, в основу якого покладено вплив зміни факторів на результат.

Коли йдеться про місцевий бюджет, громадськість зацікавлена у визначенні того, наскільки ефективно використані можливості бюджету. Тут можна використати показники результативності. При розробці показників результативності особливу увагу необхідно приділяти потребам споживачів і взаємозв’язку з процесом формування та використання місцевих бюджетів.

Оцінка ефективності має відбуватися регулярно, так як ефективність не є абсолютом. Ніколи не можна сказати, що ми досягли максимальної ефективності і вже нічого більше зробити не можна. Змінюються обставини, змінюються вимоги, з’являються нові можливості, використовуються нові методи та технології.

6.6 Фінансовий контроль на місцевому рівні

Система ефективного контролю сприяє управлінню суспільними фінансами відповідно до чинного законодавства і інтересів громадськості. Фінансовий контроль є обов’язковим елементом управління місцевими фінансами та дієвим інструментом, що дає змогу на належному рівні підтримувати фінансову дисципліну.

Фінансовий контроль на місцевому рівні – це діяльність суб’єктів контролю, спрямована на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних і неефективних дій у сфері місцевих фінансів; передбачає оперативне вжиття управлінських заходів щодо виправлення виявлених недоліків, компенсацію заподіяної шкоди та застосування санкцій до винних осіб.

Об’єктами фінансового контролю на місцевому рівні є місцеві бюджети, цільові фонди місцевого самоврядування, місцеві запозичення, комунальне майно та земля, а також фінансова діяльність учасників бюджетного процесу на місцевому рівні та підприємств комунальної власності.

Суб’єктами фінансового контролю на місцевому рівні є органи державного управління, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані структурні підрозділи галузевих міністерств, відомств і державних комітетів, фінансові та бухгалтерські служби установ, підприємств та організацій комунальної власності, а також громадяни та громадські об’єднання, наділені контрольними повноваженнями щодо об’єктів фінансового контролю.

Вирішальне значення для побудови ефективної системи фінансового контролю має раціональний розподіл повноважень між різними суб’єктами управління місцевими фінансами.

Завданнями фінансового контролю на місцевому рівні є:

• безумовне дотримання вимог чинного законодавства при ухваленні фінансових рішень органами місцевого самоврядування;

• виявлення можливих резервів розширення ресурсної бази місцевого самоврядування;

• забезпечення економного і ефективного використання матеріальних ресурсів відповідно до рішень, ухвалених представницькими органами місцевого самоврядування;

• попередження і виявлення фактів використання фінансових ресурсів із порушенням встановлених правил;

• забезпечення достовірності інформації про фінансову діяльність органів місцевого самоврядування.

Реалізація поставлених завдань сприяє зміцненню фінансової дисципліни органів місцевого самоврядування, підвищенню ефективності управління суспільними фінансами в цілому. Реалізувати завдання можливо за умови дотримання певних принципів, кі відображені на рис.6.1

Рис.6.1 Принципи фінансового контролю

Контроль має охоплювати всі етапи руху фінансових потоків. Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:

1. Залежно від часу проведення фінансовий контроль на місцевому рівні поділяється на попередній, поточний і наступний.

• Попередній контроль проводиться до моменту здійснення фінансових операцій, під час яких допускаються або можуть бути допущенні порушення. Важливість попереднього фінансового контролю полягає в тому, що він покликаний перш за все запобігти порушенням у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. І це дає можливість уникнути можливих фінансових втрат і, відповідно, необхідності відшкодувати заподіяні збитки.

• Поточний контроль здійснюється під час проведення фінансових операцій та є складовою системи оперативного фінансового управління. Ефективність поточного контролю підвищується, якщо його здійснюють на більш ранніх етапах – ще під час виникнення зобов’язань місцевого самоврядування, коли відбувається укладання угод, розміщення замовлень. Здійснення поточного контролю на етапі касового виконання бюджету не забезпечує повною мірою його високу результативність, тому що під час оплати відбувається погашення раніше взятих зобов’язань, а нездійснення платежу може спричинити фінансові санкції для платників.

Суттєвим недоліком попереднього та поточного контролю є їх висока вартість. Якщо контрольні заходи передують вчиненим фінансовим порушенням, потрібно контролювати всю сукупність фінансових операцій. А це призводить до витрачання значних трудових і матеріальних ресурсів.

• Наступний контроль здійснюється після проведення фінансових операцій. Він передбачає більш поглиблене дослідження фінансової діяльності об’єктів контролю, а саме виявлення відхилень, упущених під час здійснення отримання відомостей про можливі порушення у сфері місцевих фінансів для їх підтвердження або спростування. Крім того, наступний контроль може проводитися для підтвердження фінансової звітності, виявлення фактів незаконного та неефективного використання матеріальних ресурсів на місцевому рівні.

Усі види фінансового контролю тісно взаємопов’язані. Результативність фінансового контролю на місцевому рівні залежить як від ефективності кожного з видів контролю, так і від оптимального розмежування сфер їх застосування.

2. За суб’єктами контролю фінансовий контроль поділяється:

• фінансовий контроль органів державного управління – це контроль з боку органів центральної влади, який може бути застосований щодо будь-якого об’єкта контролю і спрямований на забезпечення виконання законодавства та дотримання інтересів держави у сфері місцевих фінансів. (Міністерство фінансів України, Рахункова палата, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба,місцеві державні адміністрації). Нині органи державного управління відіграють важливу роль у забезпеченні фінансового контролю на місцевому рівні.

• Контроль органів влади АРК і місцевого самоврядування (Верховна Рада та місцеві ради, Рахункова палата Верховної Ради АРК, Міністерство фінансів АРК, фінансові органи місцевих рад, виконавчі органи місцевого самоврядування).

• Відомчий контроль (контрольно-ревізійні підрозділи міністерств, відомств, державних комітетів).

• Контроль фінасово-кредитних органів (комерційні банки).

• Внутрішньогосподарський фінансовий контроль (керівники підприємств, установ, організацій комунальної власності).

• Громадський фінансовий контроль (громадяни, політичні партії, громадські організації, професійні спілки).

• Аудиторський фінансовий контроль (аудиторські фірми).

3. За формою проведення:

• обов’язковий або зовнішній;

• внутрішній або ініціативний.

4. За сферою фінансової діяльності:

• бюджетний;

• податковий;

• валютний;

• кредитний;

• страховий;

• інвестиційний;

• контроль за грошовою масою.

5. За методами проведення:

• перевірки;

• обстеження;

• нагляд;

• аналіз фінансової діяльності;

• спостереження або моніторинг;

• ревізії.

Методи фінансового контролю як конкретні прийоми його проведення поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Основними у фінансовому контролі є методи ревізії і перевірки.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформляються доповідною запискою.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За результатами ревізії складається акт.

Ревізії поділяються на :

• вибіркові (часткові);

• фронтальні (повні);

• планові і позапланові;

• документальні і фактичні;

• комплексні і тематичні.

З метою дотримання бюджетного законодавства певні функції контролю між міністерствами і відомствами України розподілені наступним чином.

• Органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль за:

• за законним, цільовим і ефективним використанням кош­тів місцевих бюджетів, інших фінансових і матеріальних ресурсів орга­нів місцевого самоврядування;

• за збереженням та використанням комунального майна;

• за станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звіт­ності в органах місцевого самоврядування, бюджетних установах, а та­кож на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з місце­вих бюджетів;

Крім цього Державна контрольно-ревізійна служба займається розробкою пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і пору­шень, проводить системний аналіз обставин і причин, які сприяють вчиненню фінансових порушень, та заходів для запобігання їм. Контрольно-ревізійна служба щомісячно надає місцевим фінансовим органам узагальнені результати звітів про проведені перевірки.

• Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

• Державне казначейство України здійснює бухгалтерський облік надходжень та витрат місцевих бюджетів. Встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видає інструкції з цих питань та здійснює контроль за їх дотриманням. Здійснює контроль за відповідністю платежів взятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням.

• Рахункова палата здійснює контроль за:

• використанням коштів Державного бюджету України відповідно до закону про Державний бюджет України;

• ефективністю використання та управління коштами Державного бюджету України;

• використанням бюджетних коштів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади за доходами і видатками.

Провідне місце серед органів державного управління, які наділені контрольними повноваженнями у сфері місцевих фінансів належить спеціалізованому органу державного фінансового контролю Державній контрольно-ревізійній службі України. Цей фінансовий орган здійс­нює наступний фінансовий контроль.

Державна контрольна служба уповноважена здійснювати ревізії та перевірки як у сфері місцевих бюджетів, так і в комунальному секторі.

Новим напрямом діяльності Державної контрольно-ревізійної служ­би є аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ. Аудит фінансової та господарської діяльності бюджетної установи — це форма контролю, спрямована на запобігання фінансовим порушен­ням та забезпечення достовірності фінансової звітності. Основним за­вданням фінансово-господарського аудиту є сприяння бюджетній уста­нові в забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, за­конності використання бюджетних коштів, комунального майна, скла­данні достовірної фінансової звітності та організації дієвого внутріш­нього фінансового контролю.

Крім цього напряму аудиту розпочата робота із запровадження ауди­ту ефективності виконання бюджетних програм — форми контро­лю, що спрямована на визначення ефективності використання бюджет­них коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факто­рів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з ме­тою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефектив­ності використання коштів місцевих бюджетів у процесі виконання бю­джетних програм.

Важлива роль у здійсненні фінансового контролю на місцевому рівні належить місцевим державним адміністраціям. Ці органи державного управління наділені повноваженням здійснювати наступний конт­роль за відповідністю бюджетному законодавству України показників місцевих бюджетів нижчого рівня. Крім того, місцеві державні адмі­ністрації забезпечують складання, виконання та складання звітності про виконання місцевих бюджетів відповідного рівня. Це надає їм пра­во здійснювати всі види контролю на цих етапах бюджетного процесу.

На відміну від центрального рівня, де закон про державний бюджет фактично не є об'єктом контролю і не може бути скасованим, затвер­джені радами рішення про місцеві бюджети підлягають контролю з боку місцевих державних адміністрацій. Наступного дня після їх підпи­сання ці рішення повинні бути надіслані до місцевої державної адмі­ністрації вищого рівня. Обласні та міські державні адміністрації в міс­тах Києві та Севастополі уповноважені здійснювати контроль відповід­но за районними і міськими (міст обласного значення) бюджетами та районними бюджетами в містах загальнодержавного значення. Районні державні адміністрації наділені контрольними повноваженнями стосов­но міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єд­нань бюджетів.

Органи виконавчої влади наділені правами призупиняти дію ухвале­ного місцевою радою рішення про бюджет у разі порушення вимог Бюд­жетного кодексу та закону про державний бюджет щодо формування відповідного бюджету в частині державних делегованих повноважень. Так, Кабінету Міністрів України надається право протягом місяця з дня прийняття рішення про обласний бюджет, бюджети міст Києва та Се­вастополя призупиняти його дію з одночасним зверненням до суду. Та­кими самими повноваженнями наділені голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо районних, міських (міст обласного значення), районних у містах Києві та Севасто­полі бюджетів у разі виявлення фактів порушення законодавства при їх затвердженні. Подібним чином голови районних державних адмініст­рацій забезпечують контроль за законністю рішень про міські (міст районного значення), селищні та сільські бюджети.

Для реалізації функцій виконавчої влади на місцевому рівні ці орга­ни державного управління наділені широкими управлінськими повно­важеннями. Крім контрольних повноважень у бюджетній сфері, місцеві державні адміністрації мають право здійснювати контроль у комуналь­ному секторі. Об'єктами такого контролю є стан комунального майна, об'єктів комунальної інфраструктури, використання земель та ін.

Основним завданням Міністерства фінансів України є забезпечен­ня проведення єдиної фінансової, бюджетної, податкової політики дер­жави. Для виконання цих стратегічних завдань воно наділене певними контрольними повноваженнями. Незважаючи на те, що Міністерство фінансів реалізовує контрольні функції здебільшого у сфері державних фінансів, частина їх перебуває в площині місцевих фінансів. Щодо міс­цевих бюджетів фінансові органи мають право здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній зі стадій бюджетно­го процесу.

Місцеві фінансові органи організовують складання проектів місце­вих бюджетів. Контрольна діяльність цих органів спрямовується перш за все на перевірку поданих головними розпорядниками коштів бю­джетних запитів. За її результатами вони формують висновки про до­цільність включення бюджетних запитів до проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідної місцевої держадміністрації.

На стадії виконання місцевих бюджетів місцеві фінансові органи здійснюють контроль за відповідністю бюджетного розпису показникам затвердженого місцевого бюджету.

Організовуючи виконання місцевих бюджетів, фінансові органи кон­тролюють як дохідну, так і видаткову його частини. Здійснюючи моні­торинг доходів, вони повинні своєчасно виявляти відхилення фактич­них надходжень від запланованих та вживати відповідні заходи. Якщо за результатами квартального звіту виявиться, що загальний фонд бю­джету недоотримує більше ніж 15 % надходжень, фінансовий орган по­винен підготувати зміни до бюджету, які передбачатимуть адекватне зменшення видаткової частини бюджету.

Місцеві фінансові органи здійснюють попередній та поточний конт­роль при розподілі коштів місцевого бюджету між головними розпоряд­никами бюджетних коштів. У такому разі метою контролю є забезпе­чення відповідності виділених коштів затвердженому розпису бюдже­ту. Крім того, фінансові органи можуть з'ясовувати питання законно­сті, ефективності, раціональності бюджетних видатків. Фахівці фінан­сових органів можуть залучатися до проведення ревізій та перевірок установ, підприємств, організацій, які отримують кошти з місцевих бю­джетів.

Місцеві фінансові органи беруть участь у підготовці звіту про вико­нання місцевого бюджету. Для цього вони аналізують звітні дані, отри­мані від органів Державного казначейства, виявляють відхилення і не­точності та вживають заходи щодо їх усунення.

Із запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюдже­тів, з'явилися нові суб'єкти фінансового контролю на місцевому рівні — територіальні органи Державного казначейства України. Свої контрольні повноваження ці органи здійснюють на етапі виконання місце­вих бюджетів та складання звітності про їх виконання, переважно у ви­гляді поточного контролю.

Органи казначейства під час виконання дохідної частини місцевих бюджетів контролюють правильність зарахування надходжень, прави­льність застосування нормативів розмежування доходів, встановлені Бюджетним кодексом, законом про державний бюджет і рішеннями рад про місцеві бюджети. Казначейство контролює перерахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам на предмет відповідності запланова­ним обсягам.

Контрольна діяльність територіальних органів казначейства на етапі виконання видаткової частини місцевого бюджету розпочинається під час реєстрації кошторисів бюджетних установ та інших планових документів. Вони перевіряються на предмет відповідності показникам витя­гів з розпису місцевого бюджету. Метою такого контролю є недопущен­ня відхилень обсягів основних фінансових документів розпорядників та одержувачів бюджетних коштів від показників, передбачених у видатковій частині бюджету. Це дає змогу попередити перевищення видатків над затвердженими бюджетними призначеннями.

Казначейська модель обслуговування місцевих бюджетів передбачає здійснення контролю за відповідністю зобов'язань, які беруть розпоряд­ники бюджетних коштів, показникам кошторисів. Необхідність такого контролю зумовлена певними об'єктивними чинниками. В умовах наяв­ності у бюджетних установ повноважень на укладання угод та водночас неможливості застосування матеріальної відповідальності за їх невико­нання (неможливо продати майно школи або оголосити її банкрутом) виникають ризики перекладання непогашених зобов'язань на бюджет. Тому названий вид контролю має вагоме значення. Однак слід зазначи­ти, що механізми контролю зобов'язань розпорядників коштів, які нині застосовуються, далеко не досконалі. З одного боку, вони суттєво усклад­нюють процес здійснення видатків, з іншого — допускають можливість взяття зобов'язань в обсягах, які перевищують бюджетні асигнування. Відтак, очевидною є необхідність радикального реформування порядку обліку зобов'язань розпорядників коштів місцевих бюджетів.

Контроль органів казначейства безпосередньо на етапі платежу (крім витрат, які здійснюються за рахунок власних надходжень) має забезпе­чити відповідність видатків умовам зареєстрованих зобов'язань і дотри­мання умов цільового призначення коштів, за рахунок яких вони здійс­нюються. При здійсненні видатків у частині власних надходжень бю­джетних установ казначейський контроль має забезпечити їх відповід­ність напрямам, які передбачені затвердженим кошторисом.

Ще однією ділянкою контрольної діяльності органів казначейства є перевірка фінансової звітності розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів. Перевіряється відповідність даних звітності показникам бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів, який здійс­нюють органи казначейства; наявність логічного взаємозв'язку між окре­мими елементами фінансової звітності клієнтів казначейства.

Діяльність органів Державної податкової служби України зорієн­тована перш за все на забезпечення належного виконання дохідної час­тини бюджетів. Ці органи здійснюють наступний контроль. Об'єктами контролю є платники податків — юридичні (в тому числі бюджетні уста­нови) та фізичні особи.

У сфері місцевих фінансів органи державної податкової служби ви­конують такі функції:

—  здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нара­хування і сплати податків та інших обов'язкових платежів до місцевих бюджетів;

—  ведуть облік податків та інших обов'язкових платежів, які зара­ховуються до місцевих бюджетів, забезпечують правильність обчислен­ня і своєчасність надходження цих податків та платежів;

—  контролюють своєчасність подання платниками бухгалтерських зві­тів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших докумен­тів, пов'язаних з обчисленням податків та інших платежів, а також пере­віряють правильність визначення об'єктів оподаткування й обчислення податкових платежів;

—  забезпечують застосування та своєчасне стягнення до місцевих бю­джетів сум фінансових санкцій, передбачених чинним законодавством за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів;

—  проводять перевірки фактів приховування і заниження сум подат­ків та інших обов'язкових платежів до місцевих бюджетів.

Крім того, об'єктами контролю органів Державної податкової служ­би виступають виконавчі комітети сільських та селищних рад. Вони пе­ревіряються на предмет дотримання порядку прийняття й обліку подат­ків, інших платежів, отриманих від платників податків готівкою, своє­часності та повноти їх перерахування до бюджету.

Незважаючи на те, що Рахунковій палаті відведено важливе місце в системі фінансово-економічного контролю, її повноваження на місце­вому рівні є досить обмеженими. Відповідно до чинного законодавства цей орган державного фінансового контролю наділений правами щодо здійснення контролю тільки використання коштів державного бюдже­ту. Тому Рахункова палата має право контролювати місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування лише у разі, якщо вони отримують, перераховують, витрачають кошти державного бюджету чи використовують або здійснюють управління об'єктами права дер­жавної власності.

Характеризуючи рівень організації фінансового контролю органів державного управління, можна зробити висновок, що велика кількість суб'єктів контролю не забезпечує належну фінансову дисципліну. Така ситуація зумовлена насамперед тим, що чинна система фінансового кон­тролю на місцевому рівні спрямована в основному на виявлення та фік­сацію порушень, а не на їх попередження та профілактику.

Основні терміни за темою: бюджетний процес, бюджетни цикл, бюджетни період, виконання місцевого бюджету, учасники бюджетного процесу, розпорядники бюджетних коштів, одержувачі коштів місцевого бюджету, казначейство, касове виконання місцевого бюджету, казначейське обслуговування місцевих бюджетів.

Питання для самоконтролю знань:

1.Назвіть принципи та складові бюджетного процессу.

2.Які ви знаєте стадії бюджетного процесу?

3.Який порядок складання проектів місцевих бюджетів?

4.Назвіть повноваження місцевих органів влади щодо фор­мування і виконання бюджету.

5.Які функції у бюджетному процесі виконує Державне каз­начейство?

6.Які функції у бюджетному процесі виконують фінансові управління?

7.Які функції у бюджетному процесі виконує Державна по­даткова служба?

8.Які функції у бюджетному процесі виконує Державна ко­нтрольно-ревізійна служба?

9.Назвіть переваги казначейської системи виконання місцевих бюджетів

10.Охарактеризуйте методи оцінки ефективності використання бюджетних коштів.

Питання на самостійне опрацювання:

1.Напрями вдосконалення державної регіональної політики.

2.Основні відмінності моделі казначейського обслуговування міс­цевих бюджетів.

3.Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за до­ходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів.

4.Основні положення казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.

5.Облік бюджетних зобов'язань та контроль бюджетних повно­важень.

6.Відповідальність за бюджетні правопорушення.

7.Періодичність, структура та терміни подання звітності про ви­конання місцевих бюджетів.

8.Контроль і аудит фінансової діяльності місцевого самоврядування.

Тестові завдання до теми

1.Управління місцевими фінансами - це:

а) управління на тривалу перспективу, виражається у встановлен­ні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіаль­них одиниць на перспективу для реалізації цільових програм;

б)система заходів, що здійснюється центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших ад­міністративно-територіальних одиницях;

в)складова частина управління економікою адміністративно- територіальних одиниць, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів;

г)маневрування наявними фінансовими ресурсами органів місце­вого самоврядування, залучення додаткових коштів, ефективне витрачання наявних грошових засобів.

2.Управління місцевими фінансами не містить:

а)планування;

б) бюджетування;

в) оперативного управління;

г) контролю.

3.Стратегічне управління - це:

а)система заходів, що здійснюється центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших ад­міністративно-територіальних одиницях;

б)складова частина управління економікою адміністративно- територіальних одиниць, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів;

в)маневрування наявними фінансовими ресурсами органів місце­вого самоврядування, залучення додаткових коштів, ефективне витрачання наявних грошових засобів;

г) управління на тривалу перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць на перспективу для реалізації цільових програм;

4.Оперативне управління - це:

а)управління на тривалу перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць на перспективу для реалізації цільових програм;

б) система заходів, що здійснюється центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших ад­міністративно-територіальних одиницях;

в)складова частина управління економікою адміністративно- територіальних одиниць, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів;

г)маневрування наявними фінансовими ресурсами органів місце­вого самоврядування, залучення додаткових коштів, ефективне витрачання наявних грошових засобів.

5.На яких стадіях Державне казначейство здійснює контроль бюджетних повноважень?

а)при зарахуванні надходжень;

б) при прийнятті зобов'язань розпорядниками бюджетних кош­тів;

в)при проведенні платежів;

г) при формуванні доходів і видатків місцевого бюджету.

6.Які функції здійснює Державне казначейство в процесі обслу­говування місцевих бюджетів?

а) операції з коштами місцевого бюджету;

б) розрахунково-касове обслуговування розпорядників;

в) контроль бюджетних повноважень;

г) внесення змін до розпису місцевого бюджету;

д) бухгалтерський облік і звітність про виконання бюджету.

7.Державне казначейство України здійснює платежі за дору­ченнями розпорядників бюджетних коштів за умов:

а)наявності відповідного бюджетного зобов'язання у бухгалтер­ському обліку виконання бюджету;

б) наявності на рахунку розпорядника невикористаних бюджет­них коштів;

в)відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюдже­тному асигнуванню;

г) у межах щоденних надходжень коштів на рахунки Держказначейства.

8.У яких випадках можуть бути ухвалені рішення про внесення змін до рішення про відповідний бюджет?

а)у разі перевиконання дохідної частини за­гального фонду відповідного бюджету;

б)у разі недовиконання дохідної частини за­гального фонду відповідного бюджету;

в) у разі зміни міжбюджетних трансфертів;

г)правильно А, Б.

9.Хто затверджує зміни до місцевого бюджету?

а)фінансове управління;

б)бюджетний комітет

в) міська рада;

г)держказначейство.

10.Для оцінки ефективності використання бюджетних коштів використовують:

а)порівняльний аналіз;

б)аналіз пакета даних;

в)факторний аналіз;

г)усі відповіді правильні.

11.Місцевий фінансовий орган - це установа, що:

а) організовує складання і виконання місцевих бюджетів;

б) фінансує місцеві бюджети;

в) фінансується з місцевого бюджету;

г) усі відповіді правильні.

12.Місцеві фінансові органи підпорядковуються:

а)відповідному вищому фінансовому органу;

б)державним адміністраціям;

в)місцевим радам;

г)усі відповіді правильні.

13.Попередній фінансовий контроль - це контроль:

а) який здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень із фі­нансових та інших питань;

б) за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю (пере­рахування податків, утворення фондів грошових коштів, здій­снення виплат та ін.);

в) який проводиться після закінчення певних періодів, за підсум­ками звітного періоду: місяця, кварталу, року;

г) усі відповіді правильні.

14.Поточний фінансовий контроль - це контроль:

а) який здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень із фі­нансових та інших питань;

б) за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю (пере­рахування податків, утворення фондів грошових коштів, здій­снення виплат та ін.);

в) який проводиться після закінчення певних періодів, за підсум­ками звітного періоду: місяця, кварталу, року;

г) усі відповіді правильні.

15.Наступний фінансовий контроль - це контроль:

а) який здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень із фі­нансових та інших питань;

б) за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю (пере­рахування податків, утворення фондів грошових коштів, здій­снення виплат та ін.);

в) який проводиться після закінчення певних періодів, за підсум­ками звітного періоду: місяця, кварталу, року;

г) усі відповіді правильні.

Тема 6. Комунальна власність

6.1. Поняття комунальної власності та особливості її формування

Обсяги місцевих бюджетів, їх стан, збалансованість залежать від результатів функціонування місцевого господарства, адже основним джерелом доходів є податки, які сплачують суб’єкти господарської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень до місцевих бюджетів поступають кошти від некомерційного та побічного продажу, від здавання в оренду або продажу майна, на яке поширюється право комунальної власності. Місцеве господарство забезпечує безпосереднє задоволення потреб населення і функціонування системи місцевого самоврядування. До складу місцевого господарства належать:

- підприємства (об’єднання), організації, установи, об’єкти виробничої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповідної територіальної одиниці;

- підприємства (об’єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов’язана переважно з обслуговуванням населення і які за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;

- об’єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за згодою населення і органів місцевого самоврядування.

Основу місцевого господарства становить комунальна власність. Відповідно до Конституції України комунальна власність впроваджується як форма власності, якої до цього часу не було в Україні. Згідно з Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (місцеві ради,їх виконавчі комітети).

Отже, комунальна власність - самостійна форма власності, яка за Конституцією України є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільнота громадян України – жителів міста, села і селища або добровільного об’єднання жителів декількох сіл, що утворять окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Отже, суб’єктом права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені – господарюючий орган місцевого самоврядування в особі відповідних рад народних депутатів, що обирається жителями міста, села, селища або об’єднання сіл. Суб’єкти господарювання комунального сектору економіки – це суб’єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності на рівні з такими видами власності як державна, приватна й ін. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, тому що відтворює відносини колективного володіння жителями міст, сіл, селищ і об’єднань сіл коштами, об’єктами і майном цієї власності, а також відношення цих категорій населення до даних коштів, об’єктів і майна як до власних. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.

У багатьох зарубіжних країнах з високим рівнем розвитку місцевого самоврядувння аналогом комунальної форми власності існує муніципальна форма власності.

Муніципальна власність – одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування.

Впровадження в Україні комунальної власності як власності корпоративної, недержавної означає створення якісно нових економічних і фінансових основ місцевого самоврядування, що відповідають усім вимогам ринкової економіки. З цього моменту органи місцевого самоврядування мають власну, юридично оформлену, самостійну фінансово-економічну базу.

Об’єктами права комунальної власності:

• майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

• земля, природні ресурси;

• кошти місцевих бюджетів;

• державний житловий фонд;

• об’єкти житлово-комунального господарства;

• майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування;

• майно комунальних підприємств;

• місцеві енергетичні системи;

• транспорт;

• системи зв’язку та інформації;

• інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку території.

Формування комунальної власності в Україні має свої особливості:

1. В Україні майно комунальної власності сформоване шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної власності на відміну від більшості зарубіжних країн, де майно муніципальної власності сформоване в основному шляхом викупу об’єктів приватної власності, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів місцевого самоврядування.

2. В Україні існують різновиди комунальної власності: обласна, районна, сільська та селищна, коли у зарубіжних країнах суб’єктом права комунальної власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб’єкта місцевого самоврядування.

Конституція України визначила нові правові засади функціонування комунальної власності:

1. комунальна власність – власність відповідної територіальної громади – жителів міста, села та селища або добровільного об’єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України;

2. суб’єктом права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об’єднання сіл;

3. комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими, як приватна і державна та ін.;

4. за економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного використання жителями, міст, сіл, селищ та об’єднань сіл коштів, об’єктів і майна цієї власності. Територіальна громада, маючи статус власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.

6.2. Особливості функціонування підприємств комунальної власності

Складовою місцевих фінансів є фінанси підприємств комунальної форми власності. Комунальна форма власності є складовою матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Більшість вітчизняних підприємств комунальної форми власності функціонують у формі комунальних унітарних підприємств.

Згідно з Господарським кодексом України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Управління таким підприємством здійснює орган, який є представником власника відповідної територіальної громади і виконує його функції в межах, визначених чинним законодавством. В Україні можуть функціонувати два види комунального унітарного підприємства:

• комунальне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на засадах господарської автономії, комерційного розрахунку і несе відповідальність за результатами своєї діяльності усім своїм майном. Майно закріплюється за підприємством з правом повного господарського відання, обсяг повноважень якого визначається законодавчими актами України і статутом підприємства. Для таких підприємств характерним є те, що до реєстрації їх статутні фонди мають повністю бути оплачені власником, а після закінчення фінансового року вартість чистих активів повинна не бути меншою ніж величина статутного фонду інакше реєстрація такого підприємства може бути скасована господарським судом.

• комунальне некомерційне підприємство – здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно належить. Майно становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємств. Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йому органом, доходи, отримані від реалізації продукції, від цінних паперів; позичені кошти; капітальні вкладення та дотації з бюджетів тагану ін.. Комунальне некомерційне підприємство не має право відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно належить. Підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні.

Орендодавцями комунального майна можуть бути органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності, комунальні підприємства – щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу зазначених органів, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів і нерухомого майна.

Щодо організаційно-правової форми організації комунальних підприємств, то характерним є те, що вони не можуть бути створені у формі командитних товариств, повних господарських товариств і товариств з додатковою відповідальністю.

Особливості діяльності підприємств комунальної власності полягає в тому, що такі підприємства мають комплексний міжгалузевий характер і безпосередньо впливає на умови проживання, праці та відпочинку людей. Мета їх діяльності – якісне обслуговування замовників та населення щодо надання відповідних товарів та послуг.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, які охоплюють майже всі основні сфери життєдіяльності людини і за функціональним призначенням поділяються на:

• житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);

• санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття);

• транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен, фунікулер);

• комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);

• комунального обслуговування (готелі тощо);

• міські шляхи.

Залежно від джерел фінансування підприємства комунальної власності класифікуються на:

1. підприємства, які знаходяться на повному утриманні з місцевих бюджетів (заклади освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури, туризму);

2. підприємства, які частково утримуються з місцевих бюджетів (заклади культури, житлово-комунальне і транспортне господарство);

3. підприємства, які працюють на засадах самоокупності (ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації).

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі управління комунальною власністю полягають в наступному:

• управління майном комунальної власності;

• встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств комунальної власності;

• заслуховування звітів керівників цих підприємств;

• підготовка пропозицій про відчуження комунального майна, місцевих програм приватизації та переліку об’єктів, які не підлягають приватизації.

6.3 Організація фінансів підприємств комунальної власності

Фінанси підприємств комунальної форми власності є самостійною економічною категорією, яка віддзеркалює економічні відносини пов’язані з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на місцевому рівні з метою найбільш повного задоволення житлово-комунальних потреб населення.

Для фінансів підприємств комунальної форми власності притаманні певні специфічні ознаки, які впливають з особливостей форм власності і господарювання. Так, майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти з місцевих бюджетів, а також кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері.

Особливості функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні полягає в наступному:

• частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки (школи, дитячі садки);

• фінанси підприємств комунальної форми власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці України;

• використання фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності має свої особливості, їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно зі статутом цих підприємств, статути затверджуються місцевими радами, яким належать вказані підприємства;

• прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню: 100 % податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства;

• місцеві ради можуть надавати пільги, або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів;

• комунальні підприємства мають самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не об’єднаються з бюджетними рахунками місцевого самоврядування;

• більшість установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів;

• фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів державного сектора економіки.

Методи формування доходів територіальних громад від комунальної власності класифікуються за такими ознаками:

1. Від майна і майнових прав:

• постійні доходи: орендна плата, корпоративні права;

• разові доходи: приватизація та продаж об’єктів комунальної власності.

1. Від комунальних угідь:

• платежі за ресурсами місцевого значення;

• концесії – передача прав користування угіддями і ресурсами.

1. Від продуктивної діяльності:

• підприємницька діяльність – прибуток комунальних підприємств;

• послуги місцевого господарства – комунальні платежі.

1. Від надання позичок:

• доходи у вигляді процентів;

• комунальний кредит.

Фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності являє собою систему грошових відносин, які виникають у зв’язку з формуванням і використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення ефективного функціонування відтворювального процесу і соціальної сфери.

У процесі своєї діяльності комунальні підприємства вступають у такі грошові відносини:

• взаємовідносини підприємств з бюджетною системою і цільовими державними фондами з приводу сплати податкових платежів та бюджетного фінансування у вигляді асигнувань та соціальних трансфертів на капітальні вкладення, капітальний ремонт, відшкодування різниці в цінах і тарифах, фінансування поточних витрат, цільових програм тощо;

• відносини із страховими організаціями з приводу страхування та отримання відшкодування у разі настання страхових випадків (страхування відповідальності підрядників, страхування відповідальності управляючих компаній, страхування цивільної відповідальності власників і орендарів, іпотечне страхування);

• відносини, пов’язані з формуванням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

• взаємовідносини між підприємствами комунальної форми власності при внутрішньогалузевому перерозподілі прибутку, амортизації, коштів на капітальний ремонт із розпорядженням місцевих органів влади;

• відносини з банківською системою у зв’язку з отриманням і погашенням кредитів на капітальні вкладення та інші інвестиції в комунальний сектор економіки, а також з приводу сплати відсотків за банківськими позиками;

• відносини комунальних підприємств зі своїми вищими за рівнем управлінськими структурами в межах внутрішньоструктурного або внутрішньовідомчого перерозподілу грошових коштів.

Основою організації фінансових відносин суб’єктів господарювання є наявність фінансових ресурсів. Під фінансовими ресурсами підприємств комунальної власності розуміють сукупність грошових коштів, резервів і надходжень цільового призначення, що є в розпорядженні підприємств, які закріплені за ними на правах оперативного управління або повного господарського відання і використовуються на власні статутні потреби.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні та залучені кошти. До власних коштів належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток. До залучених – бюджетні асигнування, кредити банків.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з визначення грошових надходжень. Грошові надходження – це кошти, які надходять на поточні та інші рахунки підприємства у банках та в касу підприємства.

Найбільша частка грошових надходжень підприємств належать доходам від операційної (основної) діяльності та іншим операційним доходам. У доходах від операційної діяльності значне місце займають доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємств комунальної форми власності – це сума коштів, яка надійшла на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів покупцям, виконання робіт та надання послуг споживачам. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

На величину виручки від реалізації продукції впливають два основні чинники:

1. обсяг продукції (товарів, робіт, послуг), що підлягають реалізації;

2. рівень реалізаційних цін (тарифів).

Підприємства комунального господарства за специфікою своєї діяльності є природними монополістами і тому відповідні органи місцевої влади здійснюють контроль за цінами на продукцію (роботи і послуги), що надаються ними, шляхом прямого регулювання цін і тарифів.

Згідно з Господарським кодексом України державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і винагород постачальникам, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Тариф – це ставка плати, яка встановлюється за кожну одиницю наданих послуг. Тарифи на послуги комунальних підприємств є різновидом відпускних цін, встановлення яких вимагає економічного обґрунтування. Це означає, що економічно обґрунтовані тарифи відображають суспільно необхідні витрати на виробництво і реалізацію послуг, а також створюють можливість рентабельної роботи при досягненні необхідних споживачам результатів.

Відповідно до чинного законодавства у випадку встановлення фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку підприємств комунальної форми власності, органи місцевого самоврядування зобов’язані надати цим підприємствам дотації.

Прибуток підприємства комунальної форми власності є грошовим вираженням частини грошових надходжень, утворюваних підприємством. Він створюється в результаті як основної діяльності (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, перевезення пасажирів тощо), так і інших видів господарської діяльності (виконання різних робіт, надання послуг), проте значну його частину займає прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток, отриманий підприємствами комунальної форми власності, розподіляється за загальними правилами розподілу прибутку. Частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності. Чистий прибуток спрямовується на розвиток діяльності, задоволення соціальних потреб тощо.

Для фінансування підприємств комунальної форми власності залучаються власні джерела, а також кошти місцевих бюджетів, оскільки майно цих підприємств перебуває у власності органів місцевого самоврядування, та кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Місцеві органи влади можуть надавати комунальним підприємствам пільги або повністю звільняти від оподаткування за місцевими податками та зборами в тій частині, в якій ці податки зараховуються до місцевих бюджетів.

У сучасних умовах зростає необхідність об’єктивного оцінювання фінансового стану комунальних підприємств. Це пов’язано з тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва, а саме з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету цьому підприємству для подальшого його функціонування. Фінансовий стан підприємств комунальної форми власності – це стан, що характеризується наявністю у підприємства фінансових ресурсів, забезпеченістю коштами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життєдіяльності, здійснення грошових розрахунків з іншими суб’єктами господарювання.

Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найзагальніших показників, а саме: майновий стан підприємства, його прибутковість, ліквідність, платоспроможність та кредитоспроможність, фінансову стійкість і стабільність, рентабельність, ділову активність.

Основні терміни за темою: комунальна власність, комунальне унітарне підприємство, комунальне комерційне підприємство, комунальне некомерційне підприємство.

Питання для самоконтролю знань:

1.У чому полягає суть комунальної власності?

2.Назвіть суб'єкти і об'єкти права комунальної власності.

3.Охарактеризуйте особливості формування комунальної влас­ності в Україні.

4.Яким є склад місцевого господарства?

5.Наведіть перелік послуг, які надаються на місцевому рівні.

6.Вкажіть, за якими ознаками класифікують підприємства кому­нального господарства.

7.Назвіть повноваження органів місцевого самоврядування в га­лузі управління комунальною власністю.

8.В чому полягають особливості функціонування фінансів кому­нальних підприємств в Україні?

9.Назвіть доходи від об'єктів комунальної власності.

Питання на самостійне опрацювання:

1.Перелік власних надходжень бюджетних установ та комунальних підприємств.

2.Напрями використання власних надходжень бюджетних установ.

3.Порядок розгляду і затвердження кошторисів комунальних підприємств.

4.Основні вимоги до виконання кошторисів комунальних підприємств.

5.Фінанси муніципальних підприємств у зарубіжних країнах.

6.Нормативно-правове забезпечення з питань регулювання кому­нальної власності в Україні.

Тестові завдання до теми

1) Комунальна власність є:

а) державною власністю;

б) колективною власністю;

в) приватною власністю;

г) акціонерною власністю.

2) Об'єктами права комунальної власності є:

а) кошти місцевих бюджетів;

б) земля та природні ресурси;

в) житловий фонд;

г) усе перераховане.

3) Суб'єктом права комунальної власності в Україні є:

а) адміністративно-територіальна одиниця;

б) орган місцевого самоврядування;

в) територіальна громада;

г) місцева рада народних депутатів.

4) Повноваження органів місцевого самоврядування:

а) управління комунальним майном;

б) контроль за використанням прибутків підприємств комунальної власності;

в) заслуховування звітів керівників;

г) усе перераховане.

5)Органам місцевого самоврядування забороняється бути учасниками:

а) товариств із додатковою відповідальністю;

б) повних товариств;

в) командитних товариств;

г) усі відповіді правильні.

6)Статути підприємств комунальної власності затверджуються:

а) загальними зборами;

б) місцевими радами;

в) за рішенням працівників;

г) керівниками підприємств.

7) Заклади освіти та охорони здоров'я:

а) перебувають на повному утриманні місцевих бюджетів;

б) частково утримуються з місцевих бюджетів;

в) працюють на засадах самоокупності;

г) фінансуються іноземними інвесторами.

8) Податок на прибуток підприємств комунальної власності зараховується за місцевих бюджетів відповідного рівня в обсязі:

а) 100%;

б) 50%;

в) 75%;

г) 25%.

9) За організаційно-правовими формами виділяють такі ко­мунальні підприємства:

а) підприємства, які знаходяться на повному утриманні з місцевих бюджетів; підприємства, які частково утримуються з місцевих бюджетів і ті, які працюють на засадах самоокупності;

б) унітарне комунальне підприємство; комунальне акціонерне товариство; комунальне товариство з обмеженою відповідаль­ністю;

в) житлове господарство, санітарно-технічні, транспортні, ко­мунальної енергетики, комунального обслуговування, міські шляхи;

г) немає правильної відповіді.

10) За джерелами фінансування виділяють такі підприємства комунальної власності:

а) підприємства, які перебувають на повному утриманні з місцевих бюджетів; підприємства, які частково утримуються з місцевих бюджетів і ті, які працюють на засадах самоокупності;

б) унітарне комунальне підприємство; комунальне акціонерне това­риство; комунальне товариство з обмеженою відповідальністю;

в) житлове господарство; санітарно-технічні; транспортні; ко­мунальної енергетики; комунального обслуговування; міські шляхи.

г) немає правильної відповіді.

11) За функціональним призначенням підприємства комуналь­ного господарства поділяються на:

а) підприємства, які перебувають на повному утриманні з міс­цевих бюджетів; підприємства, які частково утримуються з місцевих бюджетів і ті, які працюють на засадах самоокупності;

б) унітарне комунальне підприємство; комунальне акціонерне то­вариство; комунальне товариство з обмеженою відповідальністю;

в) житлове господарство; санітарно-технічні; транспортні; ко­мунальної енергетики; комунального обслуговування; міські шляхи;

г) немає правильної відповіді.

12) До разових доходів територіальних громад належать:

а) доходи у вигляді процентів;

б) орендна плата; корпоративні права;

в) приватизація та продаж об'єктів комунальної власності;

г) усе перераховане.

13)До постійних доходів територіальних громад належать:

а) доходи у вигляді процентів;

б) орендна плата; корпоративні права;

в) приватизація та продаж об'єктів комунальної власності;

г) усе перераховане.

14) Доходи територіальних громад від надання позик включають:

а) доходи у вигляді процентів;

б) орендну плату; корпоративні права;

в) приватизацію та продаж об'єктів комунальної власності;

г) усе перераховане.

15)Оцінка фінансового стану підприємств комунальної влас­ності включає аналіз:

а) майнового стану;

б) платоспроможності;

в) фінансової стійкості і ліквідності;

г) усього перерахованого.

Тема 7. Фінанси житлово-комунального господарства

7.1 Склад та особливості фінансів житлово-комунального господарства

Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято

5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. Понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.

Отже, житлово-комунальне господарство — багатогалузевий господарський комплекс, функціональним призначенням якого є задоволення житлово - комунальних потреб населення, а саме: санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспортних послуг, а також здійснює відповідне комунальне обслуговування суб’єктів господарювання, що сприяє соціально-економічному розвитку суспільства.

Склад житлово-комунального господарства за галузевою ознакою поділяється на дві потужні підгалузі:

1. житлове господарство (утримання й експлуатація житлового фонду, гуртожитків, житлове будівництво та управління житловим господарством);

2. комунальне обслуговування (комунальне і побутове енерго- та водопостачання, каналізаційне господарство, санітарно-технічна очистка і прибирання територій населених місць, зовнішній благоустрій і освітлення вулиць, лазні, пральні, готельне господарство, громадський міський пасажирський транспорт та ін.).

Житлове господарство – соціально орієнтована галузь місцевого господарства, що поєднує житловий фонд, муніципальні дачні фонди, об’єкти інженерно-енергетичного устаткування для благоустрою житла та прилеглих до нього територій.

Управління житловим фондом і господарські функції з обслуговування житлових будинків, гуртожитків і прилеглих до них ділянок, здійснюють спеціалізовані підприємства та організації (житлово-експлуатаційні контори, житлово-експлуатаційні дільниці, товариства з експлуатації житла, ремонтно-будівельні управління, постачальницькі, транспортні та інші організації), які формують єдину систему житлового господарства.

Діяльність житлового господарства характеризують показники експлуатації житлового фонду, а саме:

• кількість будинків та квартир у них;

• кількість мешканців;

• розміри житлової площі за окремими видами благоустрою;

• площа нежитлових приміщень, зданих в оренду;

• доходи і витрати на експлуатацію об’єктів житлового фонду;

• терміни експлуатації житла;

• обсяг робіт з ремонту приміщень та благоустрою прилеглих територій.

Комунальне господарство – складова житлово-комунального комплексу, яка забезпечує надання необхідного обсягу санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспортних послуг жителям населених пунктів, а також здійснює відповідне комунальне обслуговування суб’єктів господарювання.

Основним завданням комунального обслуговування є досягнення нормативного рівня забезпечення населення відповідними видами послуг та поліпшення якості обслуговування споживачів.

Відповідно до функціонального призначення у складі комунального господарства можна виокремити такі підгалузі:

1. санітарно-технічні підприємства (водопровідне-каналізаційне господарство, санітарна очистка і прибирання);

2. міський пасажирський транспорт (трамвай, тролейбус, автобус, комунальний таксопарк, метрополітен);

3. підприємства комунально-побутового обслуговування (лазні, пральні, перукарні, будинки побуту, готельне господарство;

4. підприємства комунальної енергетики (електростанції й електромережі, газове господарство, опалювальні котельні з мережами теплопостачання;

5. зовнішній благоустрій (дорожнє і мостове господарство, вуличне освітлення, озеленення, прибирання кладовищ, парків, скверів, очищення водоймищ і архітектури малих форм – фонтанів, пам’ятників);

6. підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують потреби комунального господарства.

Склад комунального господарства на кожній території різний, він залежить від кількості населення, особливостей господарського комплексу та інших специфічних умов (адміністративні центри, курортна місцевість, туризм тощо).

На сьогодні, у житлово-комунальному господарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпоративні, приватні підприємства.

Для оперативного прийняття управлінських рішень про коригування діяльності та розвитку комунального господарства органами місцевого самоврядування здійснюється моніторинг функціонування суб’єктів господарювання комунальної сфери за допомогою системи індикаторів.

Індикатори, що характеризують діяльність комунального господарства, залежать від галузевих особливостей:

• водопостачання: нормативна потреба населення у водопостачанні, відпуск води у розрахунку на одного мешканця протягом доби, обсяги подання води у мережу, обсяги втрат води у мережі;

• каналізаційне господарство: протяжність каналізаційної мережі, кількість підключень до неї, обсяги водовідведення, обсяги стічних вод, пропущених через очисні споруди;

• міський пасажирський транспорт: чисельність перевезених пасажирів, загальний пробіг пересувного складу;

• готельне господарство: кількість наданих ліжко-діб;

• пральні: вага обробленої білизни.

Окрім поділу за галузевим принципом, сукупність різноманітних підприємств, установ, організацій житлово-комунального господарства можна поділити на дві великі групи:

1. ті, що виробляють продукцію;

2. ті, що надають послуги.

До першої групи належать:

• заводи, виробничі цехи і майстерні, які випускають продукцію, що має речове вираження;

• електростанції та електромережі, організації газового господарства і газові мережі, підприємства водопостачання з водопроводами та теплопостачання з тепломережами (продукція має вигляд речовин, або енергії з визначеними якостями і параметрами;

Друга група включає такі види суб’єктів господарювання, які надають житлово-комунальні послуги:

• житлово-експлуатаційні організації, що створюють сприятливі умови для комфортного проживання в житлових будинках і гуртожитках;

• міський пасажирський транспорт, який задовольняє потреби населення у швидкому і зручному пересуванні територією населеного пункту;

• лазні, пральні, хімчистки і будинки побуту, які задовольняють потреби громадян;

• готельне господарство, яке створює належні житлово-побутові умови для осіб. Які тимчасово проживають на території населеного пункту;

• підприємства санітарної очистки, які забезпечують вивезення і знешкодження побутових відходів і сміття з житлових будинків і територій у межах населеного пункту.

Житлово-комунальні послуги поділяються на три види:

1. особисті – надаються лише населенню, мають споживчий характер і оплачуються за рахунок особистих доходів домогосподарств (послуги пасажирського транспорту, житлового господарства, лазень тощо);

2. виробничі – надаються як населенню (прання білизни громадян, видалення нечистот, вивезення сміття з їхніх будинків та ін.), так і суб’єктам господарювання (перевезення вантажів, газо-, водо-, теплопостачання тощо), які оплачують їх за рахунок своїх грошових коштів;

3. громадського призначення – суспільно-корисні житлово-комунальні послуги, призначені для створення сприятливих умов проживання громадян та нормальної діяльності підприємств, установ та організацій у населеному пункті (утримання зелених насаджень, прибирання, миття та освітлення вулиць і доріг, благоустрій територій та ін.).

Для таких послуг характерним є широкий контингент споживачів і відсутність оплати з їх боку за отримані послуги.

7.2. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування

Порівняно з іншими галузями народногосподарського комплексу в комунальному господарстві є відмінності у складі та структурі, розрахунку нормативів і показників використання, порядку і джерелах фінансування основних фондів і оборотних активів, зумовлені специфікою технологічних процесів і фінансово-господарської діяльності.

Особливості складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд з виробничими фондами (інженерно-технічними спорудами і мережами загальноміського призначеннями: водопровідними станціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магістральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з переробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зовнішнього благоустрою населених пунктів ( дороги, мости і тротуари, пішохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вуличного освітлення; багаторічні насадження; об’єкти архітектури малих форм – пам’ятники, фонтани тощо). Слід звернути увагу, що структура основних фондів комунальних підприємств розрізняється залежно від галузі комунального господарства. Так, наприклад, у водопрвідно - каналізаційному, газовому господарствах, електро- і тепло постачанні переважають передавальні споруди, у готельному і побутовому господарстві – будівлі, а в міському електротранспорті – пересувний склад. Крім того, ця структура залежить природно-кліматичних і місцевих умов та науково-технічного прогресу.

У процесі фінансового планування та аналізу на підприємствах комунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фондовіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума прибутку на одну гривню основних засобів). Причому, показник фондовіддача обчислюється, як у вартісному, так і в натуральному вираженні, так як продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною (наприклад, визначається об’єм поданої через водопровід води, об’єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробничих фондів).

Відтворення основних фондів і відновлення виробничих якостей комунальних підприємств здійснюється шляхом ремонту та капіталовкладень. При цьому застосовується система планово-попереджувальних (комплексу заходів превентивного характеру, спрямованих на підтримування основних засобів у справному техніко-експлутаційному стані) та аварійних ремонтів обладнання, машин, агрегатів, мереж і споруд, що потребує значних фінансових ресурсів на їх проведення. Видатки на поточний ремонт відносять на собівартість реалізованої продукції (послуг), а затрати на капітальний ремонт, як правило, частково включається до собівартості, а частина їх компенсується за рахунок амортизаційних відрахувань, наявних прибутків та бюджетних асигнувань.

Оборотні кошти комунальних підприємств, як у промисловості і сільському господарстві, поділяються на оборотні виробничі фонди, фонди обігу. Однак, склад і структура названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничо- господарської діяльності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

За методами планування, організації та регулювання оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств відносять:

• допоміжні матеріали;

• запасні частини для ремонту;

• паливо і пальне, паливо мастильні матеріалі;

• тара;

• господарський інвентар та інші малоцінні і швидкозношувані предмети;

• витрати майбутніх періодів;

• абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг).

До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

• грошові кошти на рахунках в банках і в касі підприємств;

• кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

За джерелами утворення оборотні кошти комунальних підприємств можна поділити на три групи: 1) власні – створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку; 2) прирівняні до власних – фінансуються за рахунок стійких пасивів; 3) позичені – формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку.

При плануванні та калькулюванні собівартості послуг підприємства й організації житлово-комунального господарства керуються «Методичними рекомендаціями з планування, обліку та калькулювання собівартості робіт і послуг на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства», затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 6 березня 2002р.№47. Цей нормативний цін (й документ регламентує порядок групування витрат для розрахунку показників планової собівартості, які використовуються при формуванні цін (тарифів) на роботи (послуги), для визначення потреби в оборотних коштах і планування прибутку житлово-комунальних підприємств різних галузей.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві – основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат. Її величина залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру тарифів (цін) на неї.

Тариф на житлово-комунальні послуги – це офіційно встановлена органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування ставка плати за утримання житлових будинків та прилеглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб’єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм розвитку об’єктів житлово-комунальної сфери при дотриманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

Формування тарифів на житлово-комунальні послуги зводяться до таких етапів:

• на першому етапі розрахунку тарифів проводиться аудит фактичного рівня собівартості комунальних послуг, у процесі якого виявляються нераціональні витрати, резерви зниження собівартості;

• на другому етапі, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат, вираховується планова собівартість;

• третім етапом формування тарифів є обчислення економічно обґрунтованого прибутку на основі визначення об’єктивних потреб підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення розвитку його виробничої і соціальної сфер.

Отже, розмір тарифів розраховується за формулою:

Т= Сод + Под (7.1)

де Сод - планова собівартість одиниці послуги згідно зі скоригованими нормативами;

Под - плановий прибуток підприємства на одиницю послуги, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Визначений тариф підлягає перевірці встановленим нормативам споживання житлово-комунальних послуг, скорегованих з урахуванням місцевих особливостей.

Плановий обсяг рентабельності (Р), що закладається у тариф на кожний конкретний вид послуг, визначається як відношення сукупного планового прибутку (П) до собівартості загального обсягу запланованих послуг (С), тобто

Р = П : С (7.2)

У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів диференційована залежно від категорій споживачів, місця споживання, цільового призначення якості послуг.

Тарифи поділяються на такі групи:

• тарифи міського транспорту – у межах одного населеного пункту єдині;

• тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) – диференційовані за споживачами;

• тарифи енергетичних підприємств – диференційовані за споживачами і цільовим призначенням;

• тарифи за проживання у готелях, відвідування лазень, надання пральних та інших послуг населенню – диференційовані залежно від якості послуг.

Для планування обсягу виручки підприємства комунального обслуговування користуються методом прямого розрахунку: тарифна ставка множиться на запланований обсяг реалізованої продукції (послуг) у натуральному вираженні. У випадку надання комунальних послуг за тарифами, диференційованими залежно від категорій споживачів, розрахунок планової суми виручки може проводитися двома способами:

• шляхом визначення і додавання обсягів отриманих доходів (виручки) стосовно окремих категорій споживачів, за цільовим використанням або рівнем якості обслуговування;

• на основі середньої (середньозваженої) тарифної ставки, яка склалася у попередньому періоді, скоригованої на передбачувані у плановому періоді зміни щодо розподілу обсягу продукції (послуг) за категоріями споживачів, цільовим призначенням та якістю.

При застосуванні другого методу середній (середньозважений) тариф визначається діленням загальної суми доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) комунального підприємства на її обсяг в натуральному вираженні або за допомогою формули

Тср = E Ті *Уі , (7.3)

де, Тср – середній (середньозважений) тариф на продукцію (послуги);

n – число категорій споживачів ( напрямів цільового призначення або рівня якості ) продукції (послуг);

Ті – тариф для і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначення або рівня якості) продукції (послуг);

Уі – частка і-ї категорії споживачів ( напряму цільового призначення або рівня якості) у загальному обсязі реалізованої продукції (послуг).

Отже, на середній (середньозважений) тариф і , відповідно, на й на обсяг виручки впливає структура споживання продукції (робіт, послуг), тому підприємства комунального обслуговування з метою підвищення доходу (виручки) і прибутку від реалізації зацікавлені в збільшенні частки продукції, яка відпускається за підвищеними тарифними ставками.

У процесі планування загального обсягу доходів підприємств поряд із доходом (виручкою) від реалізації продукції (робіт, послуг) необхідно також враховувати величину інших операційних, фінансових та інших доходів від звичайної діяльності.

7.3 Особливості фінансової діяльності підприємств житлового господарства

Соціально-економічний розвиток України, підвищення рівня добробуту та якості життя громадян неможливі без вирішення однієї з найголовніших проблем сучасності – забезпечення населення комфортабельним житлом. Створення достатнього обсягу житлового фонду залежить від ефективної діяльності житлового господарства.

Житлове господарство адміністративно-територіальних утворень – це важлива соціально орієнтована галузь місцевого господарства, що поєднує житловий фонд, нежитлові споруди та інженерно-технічні об’єкти, призначені для благоустрою будинків та прилеглих до них територій, утримання й експлуатація яких здійснюється відповідними житлово-експлуатаційними, а також ремонтно-будівельними, постачальницькими, транспортними та іншими підприємствами й організаціями, які входять до складу суб’єктів господарювання цієї галузі.

Житловий фонд – сукупність усіх видів і категорій житла – житлових будинків, квартир (частин житлових будинків чи квартир), інших приміщень, призначених і придатних для постійного проживання у них, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень та гуртожитків.

До складу житлового фонду не включаються нежилі приміщення в житлових будинках, що призначаються для задоволення торговельних, культурно-побутових та інших непромислових потреб. А також, забороняється надавати у житлових будинках приміщення для потреб промислового характеру.

Гуртожитки – це спеціально споруджені або переобладнані житлові будинки, призначені для проживання робітників, службовців, аспірантів, докторантів, слухачів, студентів, учнів, а також інших категорій громадян на період виконання роботи або навчання.

1. Державний житловий фонд – житлові будинки, квартири та житлові приміщення в інших будинках, що належать державним підприємствам, установам, організаціям.

2. Комунальний житловий фонд – житлові будинки, квартири та житлові приміщення в інших будівлях, що належать на основі права власності територіальним громадам сіл,селищ, міст.

3. Приватний житловий фонд – житлові будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на основі права приватної власності.

Розподіл житлового фонду на категорії за функціональним призначенням виглядає так:

1. житловий фонд загального призначення – складається з житла всіх форм власності, яке використовується громадянами на загальних підставах;

2. житловий фонд соціального призначення – складається з житла всіх форм власності, яке надається на певний термін органам місцевого самоврядування безоплатно або за доступну плату громадянам України, які потребують соціального захисту відповідно до закону;

3. житловий фонд спеціального призначення – складається з житла всіх форм власності, яке надається працівникам підприємств, організацій на підставі відповідного договору, а також окремим категоріям громадян.

Житловий фонд спеціального призначення включає:

1. службове житло;

2. гуртожитки;

3. будинки (квартири) маневреного житлового фонду;

4. заклади соціального захисту (будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, одиноких громадян похилого віку, спеціальні будинки-інтернати для звільнених з місць позбавлення волі, пансіонати для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів та ін.);

5. дитячі будинки сімейного типу;

6. готелі-притулки;

7. житло для тимчасового проживання тощо.

Планування видатків місцевих бюджетів на утримання житлового господарства має певні особливості. Воно розпочинається з визначення грошових надходжень і доходів цих підприємств, що, як правило, є меншим за видатки. У житловому господарстві визначаються доходи за всіма джерелами надходжень:

• квартирна плата;

• орендна плата за нежитлові приміщення;

• цільові збори та комунальні послуги;

• внески орендарів на покриття експлуатаційних витрат з утримання та обслуговування житлового фонду;

• кошти, які одержують від електроенергетичних підприємств на відшкодування витрат з обслуговування внутрішньо будинкових мереж електропостачання;

• інші доходи.

Основним джерелом доходів житлово-експлуатаційних підприємств є квартирна плата. При фінансовому плануванні грошових надходжень від квартирної плати може використовуватися два методи: укрупнений і по квартирного розрахунку. При першому способі загальна сума планових надходжень від квартплати розраховується як добуток розміру середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв. м.

Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі (Ж) у плановому році обчислюється за формулою:

Ж = П + В * М : 12 – Н * (12 – М) : 12 , (7.4)

де П – розмір житлової площі на початок року;

В – розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н – розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М – кількість місяців функціонування житлової площі за рік, яка обчислюється починаючи з 1 числа місяця, наступного за місяцем її введення в експлуатацію (аналогічний підхід застосовується і при розрахунку терміну використання житлової площі, що вибуває);

12 – кількість місяців у році.

Розрахунок середньої ставки квартирної плати за 1 кв. м житлової площі (середньорічного тарифу) проводиться шляхом ділення загальної суми отриманої квартирної плати на середньорічний розмір експлуатованої житлової площі на основі звітних даних за попередній рік.

Поквартирний метод розрахунку планових доходів від квартплати є набагато точнішим порівняно з укрупненим методом, але дуже трудомістким. При його застосуванні у планово-фінансових розрахунках необхідно враховувати прогнозовану суму заборгованості споживачів за квартирною платою.

Чинники, які впливають на величину квартплати:

• зміни тарифів згідно з рішенням уряду та органів місцевого самоврядування;

• поліпшення в нових будинках умов благоустрою квартир;

• забезпечення будинків ліфтами;

• місцезнаходження та кількість поверхів в будинках;

• пільги по оплаті за житло для окремих категорій громадян.

Орендна плата за нежитлові приміщення обчислюється двома способами:

1. на основі діючих ставок і середньорічної нежитлової площі, яка здається в оренду;

2. шляхом прямого підрахунку за кожним орендованим нежитловим приміщенням (підсумуванням величини орендної плати, зафіксованої у відповідних договорах між підприємством житлового господарства та орендарем).

Величина тарифів, за якими розраховується сума орендної плати за нежитлові приміщення, залежить від категорії населеного пункту (обласний чи районний центр, місто, селище і т. ін.), типу будови (цегляна, панельна, деревяна тощо), її місцезнаходження та цільового призначення орендованої нежитлової площі (для торгівлі, під склад, для промислового виробництва тощо).

Структура доходів житлового господарства характеризується значним коливанням, які пов’язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Приблизно 50-60 % доходів житлових організацій формується за рахунок квартирної плати, орендна плата за нежитлові приміщення перебуває в межах 10-20 %.

Цільові збори житлово-експлуатаційних організацій – це платежі орендарів нежитлових приміщень та квартиронаймачів за центральне опалення та різноманітні комунальні послуги (водо-, тепло-, електропостачання, каналізаційне відведення стічних вод, користування колективними телеантенами тощо), які сплачуються понад квартирну й орендну плату, відповідно у випадку, коли розрахунки за вказані послуги з підприємствами комунального обслуговування проводяться через житлово-експлуатаційну організацію.

Орендарі нежитлових приміщень крім цільових зборів за опалення і комунальні послуги сплачують внески на покриття експлуатаційних витрат житлового господарства. Обсяг частини загальних для житлової організації витрат на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду, у відшкодуванні якої зобов’язані брати участь орендатори розраховується за допомогою формули:

Зор = ((Вз – Вкр) : (Пж + Пн)) *Пн , (7.5)

Де Вз – загальні витрати на експлуатацію житлового фонду за рік, грн.;

Вкр – річні витрати на капітальний ремонт і реконструкцію житлового фонду, грн..;

Пж - середньорічна експлуатована житлова площа, кв. м;

Пн – середньорічна орендована нежитлова площа, кв. м.

Розрахункова сума витрат, яка підлягає відшкодуванню за рахунок орендарів нежитлових приміщень, розподіляється між ними пропорційно до займаної площі, зазначеної в договорах на оренду. Орендарі щомісячно сплачують збори на компенсацію експлуатаційних витрат на поточний рахунок або в касу житлової організації відповідно до встановлених термінів.

Одним із джерел доходів житлово-експлуатаційних підприємств і організацій є бюджетні кошти, які надходять на банківські рахунки у вигляді безготівкових житлових субсидій для населення.

Структура витрат житлового господарства у різних регіонах країни неоднакова, і навіть , в різних районах одного міста вона різна . Це пояснюється тим, що на неї впливають такі чинники як: місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

На сьогоднішній день житлове господарство недостатньо адаптувалось до ринкових умов господарювання. У зв’язку із зміною форми власності, останніми роками спостерігається скорочення комунального житлового фонду, а також недостатньо асигнувань з місцевих бюджетів на його реновацію (заміщення). Недостатньо коштів витрачається на капітальний ремонт об’єктів житлового господарства .До того ж підвищення ефективності фінансової діяльності житлово-експлуатаційних організацій гальмується значними за обсягом неплатежами з боку населення, наявністю широкого переліку пільгових категорій орендарів нежитлових приміщень, квартиронаймачів і власників квартир і тому житлові підприємства змушені працювати в умовах постійного дефіциту фінансових ресурсів і зосереджувати свою фінансово-господарську діяльність на дрібному поточному ремонті житлового фонду, підготовці внутрішньо будинкових систем центрального опалення, тепло- і водопостачання та каналізації до зимового періоду, а також займатися ліквідацією спонтанних аварій на цих мережах. Тому потрібно як найшвидше реформувати фінансовий механізм функціонування підприємств з утримання та експлуатації комунального житлового фонду.

7.4 Створення осбб як напрям реформування житлово-комунального господарства в Україні

Інтеграція України у світове співтовариство, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами, створення конкурентоспроможної, соціально-орієнтованої ринкової економіки є визначеними пріоритетами національних інтересів у забезпеченні соціальної політики України. Забезпечення цих пріоритетів пов'язане з реалізацією реальних і потенційних можливостей у сфері забезпечення населення країни доброякісним житлом та розбудови житлово-комунальної інфраструктури за цивілізованими нормами та вимогами, що дозволить уникнути дії негативних соціальних, демографічних та техногенних чинників та загроз. Штучне затримання цього процесу призводить до його відриву від економічних законів розвитку і, як наслідок, до руйнування системи життєзабезпечення населення.

Після набрання чинності Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирних будинків» актуальним та досить «живим» для обговорення залишається питання саме створення таких об’єднань.

Окрім створення умов власникам приватизованих квартир, вказаний закон поряд з Цивільним кодексом України став основою та єдиним напрямком реформування житлово-комунального господарства в країні. Виявилося, що саме шляхом створення інституту об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) можливо запровадити шляхи впорядкування та вдосконалення застарілої системи ЖКГ. І це не лише з огляду на відсутність альтернативи в чинному законодавстві України, а й з огляду на довготривалу практику розвинутих країн світу, які перейшли на таку форму житлово-комунального господарства і на сьогодні отримують позитивний результат від цієї «революції». В Європі такі об’єднання звуться «кондомініуми».

Згідно з Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання та використання неподільного та загального майна.

Однак, варто зауважити, в Україні процес створення ОСББ відбувається досить повільно, хоча позитивні зрушення є: станом на 1 січня 2013 року (за даними Мінрегіону) зареєстровано 15731 ОСББ та 543 приватних установи з обслуговування житлового фонду.

При цьому, варто зауважити, створення ОСББ має дуже багато позитивних моментів для мешканців: не оплачуються адміністративні та непродуктивні витрати житлових організацій; виникає можливість самостійно обирати підприємства з вивезення сміття, обслуговування ліфтів тощо, з урахуванням зменшення тарифів на ці послуги і поліпшення їх якості, наймати прибиральниць, двірників та інших робітників і контролювати якість їх роботи. Основні переваги та недоліки функціонування ОСББ подані в табл. 7.1

Таблиця 7.1

Переваги та недоліки створення ОСББ

На відміну від жеківських будинків, члени ОСББ самостійно визначають кошторис утримання свого житла, розмір внесків на утримання будинку, структуру і стиль управління, формують штатний розпис, персональний склад працівників та їх заробітну плату (управителя, сантехніка, двірника, електрика, бухгалтера, консьєржа тощо), мають право оптимального вибору виконавців житлово-експлуатаційних послуг (вивезення сміття, дезінфекції, ремонтних робіт), самі визначають черговість проведення поточного ремонту і, головне, - набувають реального впливу на якість цих робіт. ОСББ має більші, ніж окремі мешканці, можливості вимагати від постачальників комунальних послуг (тепло-, енерго-, водопостачальників) виконання умов угод, які воно уклало з ним. ОСББ, як юридична особа, може отримувати кредит на проведення ремонтів, встановлення лічильників, облаштування прибудинкової території тощо. Цю прибудинкову територію у свою власність може отримати тільки ОСББ, у той час, як власники квартир - співвласники будинку, такої можливості не мають. Наявність у власності або користуванні земельної ділянки перешкоджатиме незаконним будівництвам у недопустимій близькості від будинку, що створює додаткові незручності мешканцям. Ця територія може бути використана за рішенням ОСББ для власних потреб: будівництво дитячих чи спортивних майданчиків, розташування автостоянок, здача території в оренду, будівництво енергоспоруд та приміщень загального користування.

Зрозуміло, що в більшості країн Європи, де ринок жилого-комунальних послуг уже давно сформувався, власники квартир і будинків не вдаються до управління самостійно-вони передають функції управління будинком компаніям, які надають послуги професійно. В Україні неспроможність старої системи ЖЕКів та брак нових форм управління змушують власників братися до управління. Враховуючи це сьогодні в Україні доцільно було б виділити 2 моделі функціонування ринків послуг з управління та утримання багатоквартирного житла. Перша модель передбачає, що ОСББ як юридична особа самостійно укладає угоди зі спеціалізованими організаціями та надавачами послуг. При другій моделі-органи місцевого самоврядування призначають у мікрорайонах управителів або керуючі компанії багатоквартирних будинків. Тоді ОСББ може укласти єдину угоду на управління та утримання будинку.

Таким чином, при створенні ОСББ і впровадженні тієї чи іншої моделі забезпечується створення конкурентного середовища на ринку послуг з управління та утримання житла, спрощується для мешканців система договірних відносин на надання житлово- комунальних послуг.

Отже, створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків - це важливий напрям реформування житлово-комунального господарства в Україні. Адже саме створення ОСББ може забезпечити стійке функціонування житлової галузі, оскільки дозволяє сформувати конкурентне середовище і запровадити конкурсний відбір підрядних організацій на виконання комунальних послуг та спростити систему розрахунків; забезпечити прозорість фінансових потоків; підвищити якість та відповідальність за надання житлово- комунальних послуг.

Питання для самоконтролю знань:

1. Види житлово – комунального господарства за галузевою ознакою.

2. Складові комунального господарства.

3. Характеристика житлово – комунальних послуг.

4. Особливості складу основних фондів підприємств комунального господарства.

5. Оборотні кошти підприємств комунального господарства.

6. Специфіка формування тарифів на житлово – комунальні послуги.

Питання на самостійне опрацювання:

1. Перспективи розвитку житлово – комунального господарства в Україні.

2. Суб'єкти житлово – комунального господарства та специфіка їх діяльності.

3. Особливості розрахунку собівартості робіт суб’єктів житлово – комунального господарства.

4. Основні фонди підприємств комунального господарства.

5. Оборотні активи суб’єктів комунального господарства.

6. Тарифи на послуги підприємств житлово – комунального господарства.

Тестові завдання до теми

1. Статути підприємств комунальної власності затверджуються:

а) загальними зборами;

б) місцевими радами;

в) за рішенням працівників;

г) керівниками підприємств.

2. Планування видатків на утримання житлово-комунального господарства розпочинається з:

а) сумування всіх витрат;

б) визначення доходів цих підприємств;

в) бюджетних асигнувань;

г) усе перераховане.

3. Джерелами доходів житлово-комунального господарства є:

а) квартирна плата;

б) кошти, які одержують від комунальних підприємств на відшкодування витрати з обслуговування внутрішньобудинкових мереж;

в) інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту);

г) усе перераховане.

4. Витрати, що включаються до собівартості житлово-комунального господарства:

а) матеріальні витрати;

б) витрати на оплату праці;

в) інші витрати;

г) усе перераховане.

5. До об'єктів комунальної власності відносяться:

а) об'єкти житлово-комунального господарства;

б) майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;

в) майно казенних підприємств, розташованих на території міста;

г) міський електротранспорт.

6. Тарифи на побутові, транспортні та інші послуги, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, встановлюються:

а) виконавчими органами сільських, селищних і міських рад в межах, визначених законодавством

б) ) Державним комітетом з регулювання цін та тарифів

в) рішенням сільських, селищних і міських рад в межах, визначених законодавством

7. До підприємств житлово – комунального господарства, що виготовляють продукцію відносять:

а) заводи, газові мережі, ЖЕК, міський транспорт;

б) лазні, пральні, хімчистки і будинки побуту, електростанції та електромережі, готелі;

в) підприємства водопостачання та теплопостачання, заводи, виробничі цехи і майстерні.

8. Житлово-комунальні послуги поділяються на:

а) громадські, комунальні, загальні;

б) особисті, загального призначення, виробничі;

в) виробничі, громадського призначення, особисті.

9. Виділіть основне завдання комунального обслуговування:

а) реформування системи фінансування житлово – комунального господарства;

б) сприяння залученню інвестицій для розвитку організацій із обслуговування і ремонту об'єктів житлово-комунального господарства

в) досягнення нормативного рівня забезпечення населення відповідними видами послуг та поліпшення якості обслуговування споживачів

10. Для планування обсягу виручки підприємства комунального обслуговування користуються методом:

а) балансовим;

б) прямого розрахунку;

в) середньої тарифної ставки;.

г) правильні відповіді б), в).

11. Основним джерелом доходів житлово-експлуатаційних підприємств є:

а) дотації;

б) тарифні платежі;

в) квартирна плата;

г) усе перераховане.

12. Ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації фінансуються:

а) за рахунок коштів місцевих бюджетів;

б) за рахунок коштів державного бюджету;

в) на принципі самоокупності.

г) правильної відповіді немає.

14. До підприємств комунальної власності, які частково утримуються з місцевих бюджетів, належать:

а)заклади освіти, охорони здоровя, соціального забезпеченн, спорту, фізичної культури, туризму;

б) житлово-комунальне і транспортне господарство, заклади культури;

в)ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації;

г) правильної відповіді немає.

15. До підприємств комунальної власності, які працюють на засадах самоокупності, належать:

а)заклади освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спорту, фізичної культури, туризму;

б)житлово-комунальне і транспортне господарство, заклади культури;

в)ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації.

ЗАДАЧІ

Задача 1.

Промислове підприємство у своїй діяльності використовує водні ре­сурси місцевого значення. Встановлений ліміт води становить 1100 м³, в тому числі підземної води - 458 м³

За показами вимірювальних приладів до джерела водопостачання забрано 1200 м³ води, з них підземної води - 500 м³

В межах ліміту сума збору за спеціальне використання водних ре­сурсів становить:

а) з поверхневих водних об'єктів - 8,29 коп./м³;

б) з підземних вод - 24,22 коп./м³

Для використання поверхневих вод в межах ліміту застосовується коефіці­єнт індексації - 1,3. При перевищенні ліміту сума збору зростає п'ятикратно. Розрахувати суму збору, що надійде в місцевий бюджет.

Задача 2.

Визначити суму грошових коштів, яка необхідна для придбання рухомого складу в плановому періоді, та суму грошових коштів, необ­хідних для придбання запчастин.

1.Закупівля 30 тролейбусів:

а) 20 тролейбусів К12-03 за ціною 723,25 тис. грн.;

б) 10 тролейбусів К12-04 за ціною 420 тис. грн.

2.Придбання 35 комплектів для трамвайних вагонів Т-3 м має здійснюватись по відкритій чеській кредитній лінії в загальній сумі 67907 тис. грн.

Авансовий платіж відкритої кредитної угоди становить 6689,8 тис. грн.

Витрати на відкриття кредитної лінії складають:

а) цінова експертиза контракту - 22, 3 тис. грн.;

б) витрати на транспортування - 104,5 тис. грн.;

в) оплата ПДВ (20 %) - 8919,8 тис. грн.;

г) оплата мита - 6689,8 тис. грн.;

ґ) витрати на обслуговування кредиту - 557,8 тис. грн.;

д) комісійні іноземному банку - 290,2 тис. грн.;

е) комісійні за зобов'язаннями - 65 тис. грн.;

є) перерахування Мінфіну - 379,8 тис. грн.

Витрати на погашення кредиту банку «Львів» на придбання ру­хомого складу становлять 409 тис. грн.

Задача 3

Визначити витрати грошових коштів на проведення ТО-1 і ТО-2 при експлуатації тролейбусів і трамваїв. На проведення ТО-1 встанов­лено норматив витратних матеріалів для тролейбусів у розмірі 75 грн. за 1 вагонодень, а для трамваїв - 71 ірн. на 1 вагонодень. Протягом року тролейбуси характеризуватимуться 152314 вагоноднями, а трамваї- 135902 вагоноднями. При проведенні ТО-2 виконуються певні ремонтні роботи, тому норматив витратних матеріалів встановлений для тролей­бусів у розмірі 1649 грн., а для трамваїв - 1612 грн. За плановий період на тролейбусах буде виконано 1278 ремонтів, а на трамваях - 1131.

Задача 4.

Необхідно визначити прогнозний обсяг доходів, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, до бюджету міста обласного значення на плановий рік.

Дані для виконання задачі:

1.Прогнозний обсяг доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, на плановий рік по місцевих бюджетах України (разом) – 48193,3 млн.грн

2. Чисельність населення :

тис. чол.

3.Фактичні надходження доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів:

млн.грн.

Розрахунки до завдання 1 необхідно виконувати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1149 «Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів» ( зі змінами і доповненнями)

Задача 5

Використовуючи дані таблиці 1, розрахувати обсяг неподаткових надходжень, міжбюджетних трансфертів та доходів спеціального фонду дохідної частини міського бюджету за попередній та звітний роки. Роз­рахувати обсяг планових завдань з виконання дохідної частини міського бюджету на наступний рік та відхилення обсягу доходів.

Таблиця 1

Виконання дохідної частини міського бюджету та план на наступний рік

Задача 6

Маючи показники звітного року та прогнозовані обсяги їх зміни у плановому році (таблиця 11), розрахувати індекси відносної подат- коспроможності адміністративно-територіальної одиниці протягом звітного та планового років.

Таблиця

Дані для розрахунку індексів відносної податкоспроможної

Задача 7

Загальна площа житлових будинків комунальної та інших форм власності районів міста, які перебувають на обслуговуванні, становить 43821 тис. кв. м., у тому числі площа будинків не обладнаних ліфтами становить 34825 тис. кв. м. Крім того, в плановому періоді в березні вводиться в експлуатацію 58 тис. кв. метрів житла обладнаного ліфтами і в вересні буде виведено з експлуатації 286 тис. кв. м житла, також обладнаного ліфтами. Тарифи з квартирної плати в будинках, не обладнаних ліфтами, встановлені в розмірі 0,56 грн. за 1 кв. м., а в будинках обладнаних ліфтами, – на 19 коп. більше. Визначити очікувані доходи з квартирної плати на плановий рік.

Задача 8

Проаналізувати структуру та динаміку видатків міського бюджету на підставі даних таблиці 1. Результат аналізу відобразити не тільки як розрахунок питомої ваги видатків, а й визначити основні напрямки видатків, як кожен з них структурується; вказати які з видатків враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, а які не враховуються. На підставі проведеного аналізу зробіть висновки.

Таблиця 1

Видатки міського бюджету за 2011 – 2012 роки

тис.грн.

Результати роботи необхідно оформити в таку таблицю:

Структура та динаміка видатків міського бюджету за 2011-2012 роки.

Задача 9

Відповідно до загальноміської програми «Покрівля» необхідно відремонтувати 442862 м². покрівлі. Згідно з проведеними розрахунками ця площа та вартість ремонту 1 м². покрівлі розподілились по районах міста наступним чином:

Необхідно визначити загальну потребу в коштах для ремонту покрівлі в місті та розподілити її по районах міста.

Задача 10

У період, що передує плановому, «Львівміськелектротранс» перевезе 428000 тис. пасажирів, у тому числі 207000 тис. пасажирів платно і 221000 тис. пасажирів, які користуються правом безкоштовного проїзду. При цьому по абонентних талонах буде перевезено 80000 тис. пасажирів, від яких буде одержано 24,0 млн. грн. доходів, а по проїзних квитках буде перевезено 127000 тис. пасажирів, від яких буде одержано 14,0 млн. грн. У плановому періоді кількість пасажироперевезень збільшиться до 104,91%. Визначити доходи «Львівміськелектротранс» у плановому періоді та втрати від безплатного перевезення пасажирів.

Задача 11

Коли підвищували плату за житло в плановому періоді, то з’ясувалося, що доходи мешканців, які займають 10% загальної площі житлових будинків, знаходяться на рівні мінімального прожиткового рівня і складають 30 98 тис. грн. Це унеможливлює повне внесення ними плати за користуванням житлом, оскільки відповідно до чинного законодавства плата за житлово-комунальні послуги не може бути більшою ніж 20% отримуваного доходу. Визначити суму дотації, яку необхідно виділити з бюджету на покриття збитків унаслідок експлуатації житлового фонду.

Задача 12

Серед мешканців будинків певна частина користується пільгами і відповідно до чинного законодавства звільнена від оплати за користування житлом. Ця категорія мешканців займає 18% загальної площі житлових будинків. Розрахувати суму дотації, яку необхідно виділити з бюджету, на покриття збитків унаслідок експлуатації житлового фонду.

Задача 13

Розрахувати вартість потреби в енергоносіях на плановий період автотранспортних підприємств міста, виходячи з наведених нижче даних.

Задача 14

У плановому періоді плата за 1 кв. м. орендованої площі збільшиться на 17% порівняно з попереднім періодом, коли вона становила 4,5 грн за 1 кв. м. Загальна площа нежитлових приміщень дорівнює 6% загальної жилої площі міста. Визначити суму грошових коштів, які надійдуть від експлуатації нежитлових приміщень.

Задача 15

Обчислити показники фондовіддачі міського водопроводу у вартіс­ному і натуральному вираженні на основі таких даних:

- обсяг реалізованої споживачам води - 2860 тис. м³;

- середній тариф - 0,55 грн./м³;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів - 5360 тис. грн.

Задача 16

Обчислити середньозважений тариф на водопостачання, якщо у попередньому звітному році міським трубопроводом загалом було реалізовано 8,95 млн м³ води, у тому числі:

а) для потреб населення - 6,25 млн м³ по 0,8 грн./м^3;

б) для комунально-побутових підприємств - 0,9 млн м³ по 1,2 грн./м^3;

в) для промислових та інших підприємств - 1,8 млн м³ по 2 грн./м³.

Задача 17

Обчислити суму доходів житлово-експлуатаційного підприємства від квартирної плати у плановому році на основі таких даних:

- середньорічна ставка квартплати у попередньому році – 0,6 грн./м²;

- оплачувана житлова площа на початок планового року - 125400 м²;

- з 25 квітня планується ввести у дію житлову площу у розмірі 1500 м², а з 27 червня - у розмірі 460 м²;

- з 20 липня буде виведено з експлуатації 360 м² житлової площі, а з 26 серпня - 240 м²

Термінологічний словник

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної вла­ди, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів - це складова частина спеціального фонду місцевих бюджетів, в якому зосереджуються бюджетні ресурси, призначені для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджети місцевого самоврядування - це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Бюджетна система - сукупність бюджетів країни, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетне регулювання - надання коштів з Державного бюджету України місцевим бюджетам з метою збалансування доходів і видатків усіх бюджетів.

Бюджетне фінансування - надання коштів з бюджетів на безповоротних засадах.

Бюджетний період - період, на який складається бюджет. В Україні він співпадає з календарним роком.

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів.

Бюджетний устрій - організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний федералізм - це форма організації міжбюджетних відносин, заснована на розподілі повноважень між органами державної влади різних рівнів і місцевим самоврядуванням.

Бюджетні права - сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування у сфері відповідних бюджетів

Валовий національний продукт - сумарна вартість товарів та послуг, які надходять у розпорядження країни за певний період часу (як правило, за рік).

Видатки розвитку - витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Власні доходи місцевих бюджетів - це доходи, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам.

Громадські послуги - це послуги, які надаються громадянам органами державної влади і місцевого самоврядування в межах їх функцій і завдань.

Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Депресивні території - це адміністративно-територіальні одиниці, де показники економічного розвитку та соціального забезпечення громадян за критеріями, визначеними законодавством, значно нижчі, ніж відповідні середні показники в державі.

Державна регіональна політика - складова частина національної стратегії соціально-економічного розвитку України; пов'язана із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою; реалізується через систему заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком країни та її регіонів.

Державний борг - загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань, включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади і управління, з одного боку, та фізичними та юридичними особами - з другого боку, при яких держава виступає в якості позичальника, кредитора і гаранта.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні цільові фонди - фонди, які створені відповідно до законів України, формуються за рахунок податків і зборів з юридичних та фізичних осіб.

Дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дотації - кошти, які виділяються з одного бюджету до іншого бюджету на безповоротній основі.

Дотації вирівнювання - міжбюджетні трансферти на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Загальний фонд бюджету - складова частина бюджету, в якій акумулюються кошти, що мають загальнодержавний характер і підлягають подальшому перерозподілу.

Закріплені доходи бюджету - доходи, які повністю надходять у певний бюджет.

Захищені видатки - це видатки бюджету, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Індекс відносної податкоспроможності - це коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці у порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця.

Коефіцієнт вирівнювання - коефіцієнт, що застосовується при розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, з метою зміцнення доходної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Комунальний кредит - це сукупність економічних відносин між органами місцевого самоврядування, з одного боку, та фізичними та юридичними особами - з другого боку, при яких органи місцевого самоврядування виступають в якості позичальника і кредитора.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування - податки і збори, що закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів

Кошторис доходів і видатків - фінансовий план бюджетної установи, організації; основний документ, який визначає загальний обсяг, цільове надхо­дження і поквартальний розподіл коштів установи.

Методи бюджетного регулювання - це конкретні прийоми та механізми збалансування доходів і видатків бюджетів.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста -самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцевий борг — загальна сума заборгованості Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, які виникають на підставі законодавства або договору.

Місцевий фінансовий орган - установа, яка відповідно до законодавства України організує та здійснює функції по складанню, виконанню місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Місцеві бюджети в Україні включають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Місцеві податки і збори - обов'язкові внески до місцевих бюджетів, які здійснюються платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування.

Місцеві фінанси - це система фінансових відносин з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань.

Облігація місцевої позики - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йо му номінальну вартість цього цінного папера в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Поточний бюджет включає доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для покриття поточних видатків.

Поточні видатки - витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економко, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Самооподаткування - це форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.

Самостійність місцевих бюджетів - принцип організації місцевих бюджетів у бюджетній системі; гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів.

Соціальні послуги - це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Спеціальний фонд бюджету - складова частина бюджету, в якій зосереджуються кошти, які не підлягають подальшому перерозподілу і використовуються за цільовим призначенням (кошти бюджетних установ, у тому числі спеціальні, державних цільових фондів тощо).

Субвенції - це міжбюджетні трансферти, призначені для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Трансферти - це кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Управління місцевими фінансами - складова частина управління економікою; діяльність, пов'язана із впливом на процеси формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій і завдань.

Фінанси - економічна категорія, яка відображає відносини, пов'язані з формуванням та рухом фондів грошових коштів.

Фінансова незалежність органів місцевого самоврядування – це незалежність їх від загальнодержавних органів влади у прийнятті певних рішень щодо місцевих проблем і забезпечення їхнього вирішення відповідними фінансовими ресурсами.

Фінансове вирівнювання - це діяльність, спрямована на приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні видатків у розрізі окремих територій. В умовах відсутності кількісного виразу мінімальних рівнів суспільних послуг метою фінансового вирівнювання є наближення видатків з місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення до середнього рівня, який склався по країні.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування — це сукупність фондів грошових засобів, коштів та інших надходжень згідно чинного законодавства, які надходять у розпорядження цих органів для виконання покладених на них функцій і завдань.

Література

1. Конституція України // Закони України: В 11т. Верховна Ра­да України: Ін-т законодавства. - К.,1997. - Т.10. - С. 3 41.

2. Бюджетний кодекс України. - Закон України від 08.07. 2010 № 2456-VI. чинне законодавство зі змінами та до- пов. на 25 серпня 2010 року: (Відповідає офіц. текстові) - К.: Алерта; КНТ;ЦУЛ, 2010,-110 с.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97 -BP.

4. Закон «Про статус гірських населених пунктів в Україні» № 56/95 - BP від 15,02 1995 р.

5. Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Украї­ні» № 2939-XIІ від 26.01.1993 р. // Закони України: в 11 т. - Верховна Рада України. Інститут законодавства. - К., 1996. - Т. 5. - С. 13-20.

6. Закон «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого само­врядування» від 15.07.1997 р.//Відомості Верховної Ради України.- 1997. -№38.

7. Закон Про Державний бюджет України на відповідний рік: Закон України // Відомості Верховної Ради України; Офіційний вісник; Урядовий кур'єр.

8. Постанова Кабінету Міністрів «Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів» N 1149 від 08.12.2010 [Електронний ресурс], Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1149-2010-%D0%BF

9. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку ви­користання коштів резервного фонду бюджету» від 29.03.2002 р. № 415// [Електронний ресурс], Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/415-2002-%D0%BF

10. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку складання, розгляду та затвердження основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02. 2002 р. № 228. [Електронний ресурс], Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/228-2002-%D0%BF

11. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» від від 16 лютого 2011 р. N 110 [Електронний ресурс], Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/110-2011-%D0%BF

12. Постанова Ка­бінету Міністрів України про “Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів па здійс­нення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджет” від 04.03.2002 № 256.

13. Наказ «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» від 23.08.2012  № 938. [Електронний ресурс], Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1569-12

14. Про бюджетну класифікацію та її впровадження: Наказ Мініс­терства фінансів України від 27.12.2001 № 604

15. Біла О. Г. Фінанси: навч. посіб. / О. Г. Біла, І. Р. Чуй. - Л.: «Магнолія 2006», 2010. - 390 с.

16. Бліщук К. М.    Державні та місцеві фінанси : бюджетний процес : навчальний посібник / К.М. Бліщук, Л.Р. Михайлишин ; Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.  - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011.  - 175 с.

17. Василик О. Д. Державні фінанси України: підручник / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. - К.: НЮС, - 2002. - 608 с.

18. Василик О. Д. Теорія фінансів: підручник/О. Д. Василик. - К.: НЮС,- 2000. -416 с.

19. Василишин М.М. Формування місцевих бюджетів та обгрун­тування міжбюджетних відносин // Фінанси України. - 2004. - № 7. -125-129.

20. Владимиров К. М. Місцеві фінанси: навч. посіб. / К. В. Владимиров, Н. І. Чуйко, О. Ф. Рогальський. - Херсон: Олді-плюс, 2006. - 352 с.

21. Власюк Н. І.    Місцеві фінанси : навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни студентами заочної форми навчання напряму підготовки "Фінанси і кредит" / Н.І. Власюк, Т.В. Мединська, М.І. Мельник ; Центральна спілка споживчих товариств України, Львівська комерційна академія.  - Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2011.  - 166 с.

22. Галушка Є. О. Казначейська справа: навч. посіб. / Є. О. Галушка, О.В. Охрімовський, Й. С. Хижняк. - Чернівці: Книги - XXI, 2004. - 248 с.

23. Гапонюк М. А. Місцеві фінанси: навч.- метод, посіб. / М. А. Гапонюк, В. П. Яцюта, А. Є. Буряченко, А. А. Славкова. - К.: КНЕУ, 2002-184 с.

24. Германчук П. К. Державний фінансовий контроль: ревізія та ау­дит / П. К. Германчук, 1. Б. Стефаник, Н. І. Рубан, В. Т. Олексадров. - К.: НВП «АВТ», 2004. - 424 с.

25. Голинська О. В.    Система управління місцевими фінансами та бюджетом: науково-прикладні аспекти / О.В. Голинська, І.В. Яцкевич; Національна академія державного управління при Президентові України, Одеський регіональний інститут державного управління.  - Одеса : ВМВ, 2012.  - 300 с.

26. Європейська хартія місцевого самоврядування [пер. з англ. Є. М. Ви- шневського]. - Видавництво Ради Європи. -9 с.

27. Єпіфанов А. О. Регіональна економіка: навч. посіб. / А. О. Єпіфанов, В. Сало. - К.: Наукова думка, 2001. - 302 с.

28. Кириленко О. П. Місцеві фінанси: навч. посіб. / О. П. Кириленко. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 192 с.

29. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2000. - 384 с.

30. Корягін М.В. Сутність, функції та ознаки бюджету як економічної категорія / М.В. Корягін // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.14. – С. 205–209.

31. Костіна Н. І. Моделювання фінансів / Н. І. Костіна, А. А. Алексеев, П. В. Мельник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. - 224 с.

32. Мельник А. Ф. Організаційно-економічний механізм розвитку регіону: трансформа­ційні процеси та їх інституційне забезпечення: монографія / [за ред. А. Ф. Мельник]. - Тернопіль: Економічна думка, 2003. - 608 с.

33. Опарін В. М. Бюджетна система / В. М. Опарін, І. В. Малько, С. Я. Кон­дратюк. - К.: КНЕУ, 2001. - 208 с.

34. Опарін В.М. Фінанси. Загальна теорія: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2001.-240 с.

35. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних кра­їн: Навч. посібник. - 2-е видання. -- К.: Знаипя-ГІрес, 2003. - 523 с.

36. Петкова Л. Муніципальні інвестиції та кредити-, навч. посіб. / Л. Пет- кова, В. Проскурін. - К. - 2006. - 158 с.

37. Письменний В. В.    Місцеві фінанси : навчальний посібник / [В.В. Письменний] ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Тернопільський національний економічний університет.  - Тернопіль : Економічна думка, 2012.  - 199 с.

38. Поважний О. С. 1973-    Місцеві фінанси : конспект лекцій / О.С. Поважний, О.М. Грінштейн, Н.А. Гура ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Донецький державний університет управління.  - Донецьк : ТОВ "Технопак", 2012.  - 143 с.

39. Придатко Г.Ю. Місцеві фінанси: Навчально-наочний посібник. -«Фінанси». - Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія , 2007, - 91 с.

40. Рева Т. М. Місцеві фінанси: навч. посіб. / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, В. Кучкова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 208 с.

41. Сафонова Л.Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод, по­сібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. - 186 с.

42. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: навч. посіб.–К.: Центр учбової літератури, 2010. — 488 с.

43. Тимченко О.М., Сирібрянська Ю.В. Оптимізація структури доходів бюджету: застосування рейтингової оцінки// Фінанси України, 2008, № 7 С. 17-28.

44. Ткаченко І. Т. Звітність бюджетних організацій: навч. посіб. /1. Т. Ткаченко. - К.: КНЕУ, 2000. - 240 с.

45. Чайка В.М. Проблеми формування бюджету України II Еко­номіка: проблеми теорії та практики: 36. наук, праць. - Д.: ДНУ, 2004. - Вин. 197. Т.1. -С.229-235.

46. Чугунов І. Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розви­тку /І. Я. Чугунок,- К.: НІОС, 2003. - 488 с.

47. Шаповалов О.В. Роль місцевих органів влади у створенні сприятливого клімату в Україні // Фінанси України. - 2004. - № 7. -68-74.

48. Юрій С. Казначейська система: навч. посіб. / С. Юрій, В. Стоян, М. Мац. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 591 с.

49. Юрій С.І. Бюджетна система України: Навч. посібн. для студ. екон. спец, вищ. павч. закл. / С.І. Юрій, Й.М. Бескид та ін. - К.: НІОС, 2004. - 400 с.

Internet-ресурси

248