34 Забезпечення доказів

Забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: – докази, які необхідно забезпечити; – обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; – обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред’явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред’явлено, – місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

35 Поняття позову

Одним із абсолютних прав фізичної та юридичної особи є право на позов, що є складовою права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що передбачено абз. З ст. 8 Конституції України та ст. 3 ЦПК України. Тобто право на позов є шлях реалізації права на звернення до суду, оскільки для того, щоб захистити свої порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси - необхідно звернутися до відповідного суду першої інстанції з позовною заявою, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого ЦПК України і до якої пред'являються вимоги щодо форми та змісту.

Право на позов - це право, яке гарантується державою та є шляхом реалізації права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав у порядку визначеному процесуальним законодавством.

З цього питання Палюк В.П., при проведенні доктринального аналізу тих чи інших бачень, зазначає, що одні автори (К. Юдельсон, Н. Масленнікова та інші) наголошують, що право на позов - це поняття лише процесуального права і розглядається як забезпечена законом можливість звернення до суду за захистом своїх цивільних прав. Інші процесуалісти (М. Гурвіч, В. Мусін, Н. Чечіна, Д. Чечот та інші) розглядають право на позов у процесуальному розумінні і право на позов у матеріальному розумінні. У першому випадку вони мають на увазі право на звернення до сулу за судовим захистом, а у другому - це право на примусове здійснення свого матеріального права до відповідача. Третіх дослідників представляють А. Добровольський, С. Іванова, О. Мельников, Є. Пушкар, Ю. Червоний, які зазначають, що в складі права на позов поєднуються дві правомочності: право на звернення до суду, тобто право на пред'явлення позову. І право на отримання судового захисту. Тобто право на задоволення позову. Кожна з цих позицій, як вважається, є правильною - все залежить від того під яким кутом розглядати право на позов, але в тій чи іншій мірі таке право, яке закріплено законом, є суб'єктивно оціночною категорією, тобто це право, яке гарантується державою, надає особам, які мають намір звернутися до сулу за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав самими визначати стан порушення таких прав. Друга справа - правові підстави для задоволення змісту позовних вимог, тобто згідно ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що за таких обставин є об'єктивно оціночною стороною цього питання. Безумовно це впливає на рішення, яке буде прийняте судом з урахуванням вимог, доказів та фактів на які посилаються сторони, як підстава для задоволення позовних вимог.