80. Підстави для скасування судового наказу в апеляційному порядку: новели цпк.

Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

Ч.3 ст.307 ЦПК За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ст.. 309-1 ЦПК Судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена частиною першою статті 96 цього Кодексу.

Ухвала апеляційного суду про скасування судового наказу є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ст. 309-1 введена до ЦПК лише в 2010 року законом Про судоустрій і статус суддів, сама по собі є новелою.

81. Підстави для скасування ухвали суду що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стаття 311. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою. Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним установленням предмета доказування.

Обставини, які мають значення для справи - це ті обставини, які у відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють права і обов'язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами або підтверджено недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі визначає обстановку, за якої настають ті чи інші наслідки (справи про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у зв'язку з неможливістю проживання). Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.

4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;

б) застосував закон, який не підлягав застосуванню;

в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не вказує в ухвалі норму права, яка має застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акта, що суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.

Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце, якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад, норму сімейного, а не цивільного права).

Неправильне тлумачення закону допускається судом у тих випадках, коли застосовується закон, який хоч і підлягає застосуванню, проте зміст і сутність його розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд робить неправильний висновок щодо прав та обов'язків сторін. Подібне порушення може бути припущене, зокрема, при розширеному або обмеженому тлумаченні.

82. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ – касаційна інстанція у цивільних справах: нові законодавчі підходи.

У системі судів загальної юрисдикції з 01 листопада 2010 року діє Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, утворений з 1 жовтня 2010 року згідно з Указом Президента України від 12 серпня 2010 року № 810/2010 «Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ», прийнятим відповідно до пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з реформуванням системи перегляду судових рішень Законом України «Про судоустрій та статус суддів» за № 2453-VI від 7 липня 2010 р. внесені зміни до ЦПК України 2004 р., згідно з якими функції касації перейшли від Верховного Суду України до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Метою прийняття таких змін послужила модернізація системи судочинства відповідно до міжнародних стандартів і спрощення процедури доступу до суду для кожного громадянина. Початок роботи Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ як суду касаційної інстанції стало логічним продовженням чергового етапу судово-правової реформи в напрямку вдосконалення системи судочинства з урахуванням принципів територіальності,спеціалізації й інстанційності,

ВССУ розглядає цивільні та кримінальні справи у чітко визначеній законом судовій юрисдикції. Він є третьою ланкою у відповідній системі спеціалізованих судів і покликаний забезпечувати право на касаційне оскарження ухвалених спеціалізованими судами рішень. Слід наголосити на тому, що будь-який спеціалізований суд не є спеціальним судом, а відповідно до Конституції України утворюється саме в системі судів загальної юрисдикції. Водночас за Верховним Судом України залишаються повноваження щодо перегляду справ із підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Зміст перегляду судових рішень, які вступили в законну силу в касаційному порядку за чинним цивільним процесуальним законодавством зводиться до наступного: (а) така процедура можлива тільки при подачі касаційної скарги; (б) предметом розгляду в касаційному порядку

виступають судові акти судів нижчестоящих інстанцій, що вступили в законну силу; (в) підставами касаційного перегляду є неправильне застосування судом норм матеріального права або

порушення норм права процесуального.

83. Право касаційного оскарження рішень суду особами, які не брали участь у справі: проблемні питання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пп. 1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 13) зупинення провадження у справі; 14) закриття провадження у справі; 15) залишення заяви без розгляду; 16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; 17) відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами; 18) видачі дубліката виконавчого листа; 20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; 24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; 25) заміни сторони виконавчого провадження; 26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; 28) повороту виконання рішення суду; 29) відмови в поновленні втраченого судового провадження; 31) відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; 33) повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду ст..293 ЦПК після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки. Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов'язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для касаційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов'язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, які не залучалися до справи. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Особи, які не брали участі у справі, відповідно до частини дев'ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в касаційній інстанції - набувають прав осіб, які беруть участь у справі, зокрема, мають право брати участь у розгляді справи з урахуванням положень частини першої статті 333 ЦПК, заявляти клопотання тощо.

Так, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов’язки, мають право на апеляційне (ст. 292 ЦПК) та касаційне оскарження (ст. 324 ЦПК). Разом із тим аналіз процесуальних повноважень та порядку розгляду справ в апеляційному чи касаційному провадженнях свідчить про те, що суд апеляційної чи касаційної інстанції не має права на цих стадіях процесу залучати таких осіб до участі у справі, хоча й переглядає судові рішення за їхніми скаргами. Правом на залучення особи до участі у справі наділений лише суд першої інстанції. Така правова регламентація права на судовий захист у зв’язку з забороною цим особам звертатися до Верховного Суду України є, на нашу думку, порушенням статей 55, 124 Конституції України. Навіть якщо суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу такої особи, допустив неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, ця особа згідно з вимогами ЦПК позбавлена права на перегляд судового рішення Верховним Судом України.

84. Законодавчі зміни щодо строків касаційного оскарження та розгляду касаційної скарги.

Стаття 325. Строк на касаційне оскарження

1. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

2. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Стаття 330-¹. Строки розгляду касаційної скарги

1. Касаційна скарга на рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, має бути розглянута протягом одного місяця, а на ухвали, передбачені ЦПК, - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

До прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів» строк на подачу касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Цим же законом було встановлено строк розгляду касаційної скарги, який до цього не був чітко визначеним.

85. Повноваження суду касаційної інстанції.

Ст..336 За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін; Відхилення касаційної скарги має місце тоді, коли суд касаційної інстанції визнає, що судові рішення відповідають прин­ципу законності, постановлені з додержанням вимог матеріального і проце­суального права, або з мотивів рішення вбачається, що мало місце порушення закону, але саме рішення є правильним за іншими підста­вами, що були чинними на час його постановлення, або допущені при постановленні рішення порушення закону носять формальний характер і не вплинули на правильність оскарженого судового рішення.

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції; Повне або часткове скасування оскаржуваного рішення і направлення спра­ви на новий розгляд в суд першої або апеляційної інстанції має місце, якщо його незаконність виявилася в порушенні або неправильно­му застосуванні норм цивільного процесуального права. Відповідно до ст. 338 ЦПК судове рішення підлягає скасуванню з направ­ленням справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом; Скасування оскарженого рішення і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції має місце, коли касаційним судом буде встанов­лено, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, поста­новлене у відповідності з вимогами норм матеріального і процесуального права, правильно застосував належну норму матеріального права, яка регу­лює спірні правовідносини сторін, і розглянув справу відповідно до поряд­ку, встановленого нормами цивільного процесуального права. В таких ви­падках суд касаційної інстанції скасовує помилково постановлене рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду; Касаційна інстанція скасовує судове рішення і закриває провадження в справі з підстав, передбачених статтею 205 ЦПК або скасовує судове рішен­ня і залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених ст. 207 ЦПК, які були розглянуті вище. Відповідно до п. 6 ст. 205 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Але якщо судом першої або апеляційної інстанції по­становлено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, сама по собі смерть фізичної особи-сторони в спірних правовідносинах, після постанов­лення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підста­вою для скасування такого рішення і закриття провадження в справі.

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. . Суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд за умов, визначених ст. 341 ЦПК, зокрема якщо об­ставини справи встановлено повно і правильно, але порушено або неправиль­но застосовано матеріальний закон.

Повне і правильне встановлення судом обставин справи має місце тоді, коли повністю з'ясовані судом обставини, що мають значення для справи; доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встанов­леними; висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.