2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Повноваження суду касаційної інстанції реалізуються у рішеннях і ухва­лах, постановлених ним відповідно до ст. 19 ЦПК.

86. Підстави для скасування рішення касаційним судом і передачі справи на новий розгляд.

Ч.2 ст.338 Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак, якщо під час постановлення ухвали суду першої чи апеляційної інстанції відбулося порушення норм матеріального чи процесуального права, але ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, вона не може бути скасована з направленням справи для продовження розгляду.

Суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення суду першої та (або) апеляційної інстанції, одночасно за двох умов:

а) порушення норм процесуального права;

б) унеможливлення внаслідок цього встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, саме лише порушення норм матеріального права в жодному разі не може призвести до скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд. Зазначена норма позитивно впливає на судову практику, адже касаційний суд в більшості випадків не може обмежитися скасуванням рішення без вирішення справи по суті.

Порушеннями норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є неправильне визначення предмету доказування у справі, необґрунтована відмова у задоволенні клопотань про витребування доказів, призначення експертизи, виклик свідків, обґрунтування висновків суду доказами, які не були досліджені в судовому засіданні, недоведеність висновків суду та інші порушення норм процесуального права, що стосуються доказування.

Якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. Справа направляється на новий розгляд до того суду, який постановив рішення, але в іншому складі суддів, або до іншого суду.

У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді справи суд першої інстанції та апеляційний суд обов’язково повинен враховувати висновки і мотиви скасування рішення, передбачені у відповідній ухвалі суду касаційної інстанції. Суд першої інстанції або (та) апеляційної інстанції зобов‘язаний врахувати мотиви ухвали суду касаційної інстанції і тоді, коли він із мотивацією та висновками не згідний.

На нашу думку, суд першої інстанції зв‘язаний висновками та мотивами суду касаційної інстанції, якщо повторний розгляд справи відбувається з тих самих підстав, які досліджувалися судом касаційної інстанції. Якщо під час повторного розгляду позивач змінив підстави або предмет позову, суд першої інстанції не може бути зв‘язаний висновками касаційного суду, який розглядав справу, так би мовити, в іншому “форматі”. Тому одним із тактичних прийомів обходу несприятливих висновків та мотивів касаційного суду є зміна підстав або предмету позову, який розглядається повторно.

87. Ухвали та рішення суду касаційної інстанції.

Стаття 344. Ухвала та рішення суду касаційної інстанції

1. Розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

1) відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін;

2) скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд;

3) скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

6) зміни ухвали або скасування ухвали та вирішення питання по суті;

7) скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції.

2. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення у разі скасування судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення.

Стаття 345. Зміст ухвали суду касаційної інстанції

1. В ухвалі суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце її постановлення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій;

6) узагальнені доводи касаційної скарги;

7) мотиви суду з посиланням на закон, яким він керувався;

8) наслідки розгляду касаційної скарги, які формулюються у резолютивній частині із зазначенням висновку суду касаційної інстанції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. У разі відхилення касаційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

3. У разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції.

Стаття 346. Зміст рішення суду касаційної інстанції

1. У рішенні суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце його ухвалення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу;

7) мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судове рішення і ухвалив нове;

8) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

9) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, якими суд керувався;

10) висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

88. Підстави перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Стаття 355. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; Неоднакове застосування – це різне застосування судом (судами) однієї норми матеріального права у тотожних справах. Ступінь різниці не має значення. Це може бути як протилежне, так і відмінне застосування, однак за умови, що це призвело до ухвалення різних судових рішень.

Різними за змістом судовими рішення слід вважати рішення, які відображають різне тлумачення та застосування норми матеріального права та призвели до різного правового результату. Наприклад, в одній справі у позові відмовлено, а в іншій, - позов задоволено.

Подібними є правовідносини, в яких збігаються істотні ознаки фабули, характер правовідносин, зміст зобов'язань, а особливості не впливають на застосування норми матеріального права.

Практично, для подання заяви про перегляд рішення потрібно знайти два різних за правовою позицією рішення (ухвали) касаційних судів у різних справах.

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, є Європейський суд з прав людини.

Відповідно до ст. 2, ч. 3 ст. 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» рішення Європейського Суду з прав людини є обов’язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це рішення є правовою підставою для повторного розгляду справи судом з метою забезпечення додержання Україною міжнародних зобов’язань, порушення яких встановлено у такому рішенні.

Перегляд на цій підставі хоч і може мати більш формальний характер, оскільки рішення Європейського суду підлягають безпосередньому виконанню без "імплементації", однак це важливо для відновлення справедливості і авторитету національної судової системи. Національна судова система повинна бути здатною визнавати свої помилки. Ця підстава для перегляду випливає з Рекомендації №К (2000) 2 щодо перегляду справ і відновленню провадження у справі на внутрішньодержавному рівні у зв'язку з рішеннями Європейського суду з прав людини, схвалена Комітетом міністрів Ради Європи 19 січня 2000 р.

89. Проблемні питання щодо суб’єктів права та умов перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку. Заява про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, коли стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.

Перегляд Верховним Судом України судових рішень як процесуальна дія можливий тільки на підставах і в порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, за умов, зазначених у відповідній нормі процесуального закону, установлених для такого перегляду. Відсутність правових підстав чи умов для здійснення конкретних процесуальних повноважень тягне неможливість розгляду відповідної заяви по суті.

Проблеми щодо суб’єктів: у чинній редакції ст. 354 ЦПК не мають права на звернення до Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень після їх перегляду в касаційному порядку особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов’язки. Таким правом наділені лише сторони та інші особи, які брали участь у справі. Зазначене має надзвичайно важливе правове значення, оскільки суттєво впливає на конституційне право особи на судовий захист. На наш погляд, у такій правовій конструкції з урахуванням системного тлумачення норм процесуального права міститься суттєва неузгодженість. Так, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов’язки, мають право на апеляційне (ст. 292 ЦПК) та касаційне оскарження (ст. 324 ЦПК). Разом із тим аналіз процесуальних повноважень та порядку розгляду справ в апеляційному чи касаційному провадженнях свідчить про те, що суд апеляційної чи касаційної інстанції не має права на цих стадіях процесу залучати таких осіб до участі у справі, хоча й переглядає судові рішення за їхніми скаргами. Правом на залучення особи до участі у справі наділений лише суд першої інстанції. Така правова регламентація права на судовий захист у зв’язку з забороною цим особам звертатися до Верховного Суду України є, на нашу думку, порушенням статей 55, 124 Конституції України. Навіть якщо суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу такої особи, допустив неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, ця особа згідно з вимогами ЦПК позбавлена права на перегляд судового рішення Верховним Судом України. На нашу думку, законодавцю слід повернутись до конструкції правової норми, яка існувала раніше.

Проблеми щодо умов: Стаття 355 ЦПК передбачає лише дві підстави для подання заяви про

перегляд судових рішень Верховним Судом України (так званий виключний перелік). Для допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідною є сукупність таких умов: 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (при розгляді двох і більше справ); 2) правовідносини мають бути подібними; 3) мають бути ухвалені різні за змістом судові рішення. У зв’язку з доволі складною гіпотезою правової норми на практиці виникають питання про те, чи включає в себе неоднакове застосування норми права також і незастосування норми права, яка підлягала застосуванню у спірних правовідносинах (як наслідок, чи будуть в такому разі правовідносини подібними, що є необхідною умовою перегляду), оскільки ці питання виявилися дискусійними і при розгляді справ Верховним Судом.

Термін «подібність правовідносин» має важливе юридичне значення, оскільки, як відомо, на відносини впливає дія норми права, яка застосована судом (чи не застосована судом, але мала бути застосована). При цьому в доктрині теорії держави і права існує поділ правовідносин на галузеві: скільки галузей вітчизняного права, стільки й видів правовідносин, а також на абсолютні, відносні, загальні та конкретні тощо. Проте немає такого юридичного терміна, як «подібні правовідносини». У зв’язку із цим виникає питання дотримання юридичної техніки при творенні закону, яка визначає основні способи й прийоми формування змісту нормативних актів.

Також виникають певні питання щодо терміна «різні за змістом судові рішення», зокрема, чи означає це відсилання до норм процесуального права, які регулюють зміст судового рішення суду касаційної інстанції (статті 345, 346 ЦПК), чи по суті цей термін означає лише відмінність у матеріально-правових результатах судового розгляду, що, напевно, є правильним, і саме це законодавець мав на увазі.

Також існує проблема – розмежування галузей матеріального та процесуального права при зверненні до ВСУ. Так, відповідно до ч. 4 ст. 360 ЦПК, якщо за результатами розгляду питання про допуск справи до провадження із підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, буде встановлено, що порушення Україною міжнародних зобов’язань є наслідком недотримання норм процесуального права, розгляд такої справи здійснює не Верховний Суд України, а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно, якщо зазначене вище порушення є наслідком недотримання норм матеріального права, справа розглядається Верховним Судом України. Проте невирішеним залишається питання про те, який судовий орган є повноважним переглядати судові рішення з цієї підстави, якщо міжнародною судовою установою встановлено порушення норм і матеріального, і процесуального права (наприклад, нерідко Європейський суд з прав людини ухвалює рішення, в якому зазначає про порушення Україною ст. 6 Конвенції (процесуальні порушення права на справедливий судовий розгляд) і одночасно ст. 8 Конвенції (право на приватне і сімейне життя), або ст. 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів). З огляду на це законодавцю, мабуть, доцільно уніфікувати процедуру перегляду судових рішень із наведеної вище підстави.

90. Строки, порядок подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Стаття 356. Строк подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

2. Заява про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

3. У разі пропущення строку, встановленого частинами першою, другою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк. Заява про перегляд судового рішення залишається без розгляду, якщо особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, а також якщо в поновленні строку відмовлено. Питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду вирішується судом без виклику осіб, які беруть участь у справі, та за результатами розгляду постановляється відповідна ухвала.

Стаття 357. Вимоги до заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі.

2. У заяві про перегляд судових рішень зазначаються:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

5) вимоги особи, яка подає заяву;

6) у разі необхідності - клопотання;

7) перелік матеріалів, які додаються.

3. Заява підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

Стаття 358. Порядок подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До заяви додаються:

1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі;

2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;

3) копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, або клопотання особи про витребування копії такого рішення в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву, - у разі подання заяви про перегляд судових рішень з підстави, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

2. До заяви додається документ про сплату судового збору. За подання і розгляд заяви на підставі, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, судовий збір не сплачується.