2. Взаємозв’язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага

Перехрещення кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції (т. Е) визначає рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва (рис. 16.3.). Макроекономічна рівновага – це стан економіки, коли кількість виробленої продукції дорівнює кількості товарів, на які є попит. В рівноважному стані не існує жодних сил, які зумовлюють його зміни. Але треба довести чому саме точка Е є точкою рівноваги.

P AS

AD

Pе E

P₁

P₀ Y

Y₁ Yе Y₂

Рис. 16.3 – Макроекономічна рівновага

Для цього припустимо, що рівень цін в економіці в наступний момент, відрізняється від рівноважного (Р_е) і дорівнює Р₁. При такому рівні цін виробники будуть здатні виробляти товарі та послуги в обсязі Y₁. Більші обсяги виробництва будуть недосяжні для виробників за такими цінами. Але ж вітчизняні та іноземні споживачі, уряд, бажатимуть купувати товарів та послуг набагато більше, аніж виробляється (Y₀). Виникає ситуація дефіциту, що сприяє виникненню конкуренції між споживачами і зростанню цін. Оскільки підвищення цін в даному випадку не супроводжується зростанням цін на ресурси, це означає додаткові можливості для одержання прибутку для підприємців і приводить до збільшення обсягів виробництва.

Необхідно звернути увагу на те, що стимул розширювати виробництво буде зберігатися у виробників саме до того моменту, коли реальний обсяг внутрішнього виробництва не досягне величини Y_е. При будь-яких обсягах виробництва нижче зазначеного підприємці у своїй повсякденній практиці будуть стикатися з постійним зменшенням товарно-матеріальних запасів і готовністю ринку поглинути великі кількості виробленого ними продукту за більш високими цінами. Коли ж обсяг виробництва перевищить Y_е , буде спостерігатися протилежна тенденція – зростання незапланованих товарно-матеріальних запасів, зниження обсягів продажів та прибутків, що буде стимулювати скорочення виробництва і зниження цін. Таким чином, лише положення рівноваги (точка Е) характеризує єдиний можливий стійкій стан економічної системи.

Треба зазначити, що крива сукупного попиту може перетинати криву сукупної пропозиції на кожному з трьох її відрізків – «кейнсіанському», «класичному», проміжному. Кожен з цих випадків репрезентує один з варіантів умов встановлення макроекономічної рівноваги. Якщо рівноважний стан досягається на так званому класичному відрізку (АD₃ на рис. 16.4.), то умовами її встановлення є повна зайнятість і повне використання виробничих потужностей, наявних в економіці. Якщо будуть відбуватися будь-які зміни в сукупному попиті(зсування АD₃ в АD₃^’ на рис.16.4.), то це приведе до підвищення цін (від Р₃ до Р₃^’), а обсяги виробництва лишатимуться незмінними.

Рис. 16.5 – Встановлення макроекономічної рівноваги

Якщо рівноважний стан економіки буде виражати крапка Е₁ (рис.16.5.) на «кейнсіанському» відрізку, то рівновага досягатиметься за умов неповної зайнятості, коли значна частина виробничих фондів буде не займана в виробництві. При цьому у разі зменшення (зростання) сукупного попиту (зсув АD₁ в АD₁^’ на рис.16.5.) ніяких змін в рівні цін спостерігатися не буде, а обсяг валового національного продукту буде зменшуватися (зростати).

Дещо схожа ситуація буде відбуватися тоді, коли сукупний попит збільшиться за умов первісного знаходження економіки на проміжному відрізку кривої сукупної пропорції. Збільшення сукупного попиту приведе до зростання обсягів виробництва. Але це зростання в даному випадку буде супроводжуватися незначним зростанням цін. Закономірно виникає питання, чому існують три варіанти встановлення макроекономічної рівноваги, який з них більш відповідає реальній дійсності і чим зумовлені саме такі погляди на макроекономічну рівновагу.

Відповідь на це питання не є простою, тому що кожен з так званих «варіантів» встановлення макроекономічної рівноваги ґрунтується на окремій науковій концепції – кейнсіанській, класичній, неокласичного синтезу. Розглянемо основні положення цих теорій для того, щоб дістати висновку про сутність процесу досягнення макроекономічної рівноваги. Представники класичної школи, що бере початок з робіт А. Сміта, Д. Рікардо, Д. Міля і продовжується в працях А. Маршалла, І. Фішера, К. Вікселя і багатьох інших, розглядали ринкову економічну систему як механізм, що саморегулюється. Це означає, що у випадку, викликаного будь-якими факторами відхиленням від рівноважного стану, ринкова система за допомогою відповідних механізмів зможе сама, без будь-якого зовнішнього втручання повернутися до рівня повної зайнятості.

П рипустимо, що в деякий економіці відбулося падіння сукупного попиту (від AD₁ до AD₂, рис. 16.6). Це приводить до перевищення пропозиції над попитом при тому ж рівні цін (Y₁<Y^*) і активізує конкуренцію між продавцями (виробниками), що знаходить своє вираження у падінні рівня цін (від Р₁ до Р₂). Ці процеси безпосередньо відбиваються на динаміці функціонування ринку праці і викликають падіння попиту на працю, а потім й зниження номінальної заробітної плати (від W₁ до W₂ на рис.16.7).

Рис. 16.6- Рівновага на ринку Рис. 16.7– Рівновага на ринку

товарів праці

В результаті цих змін і на ринку праці, і на ринку товарів знову встановлюється рівновага, що характеризується незмінним обсягом виробництва і зайнятості і більш низьким рівнем цін. При цьому реальна заробітна плата робітників не змінюється, тому що, внаслідок падіння загального рівня цін, на меншу заробітну плату можна буде придбати той же обсяг товарів і послуг. Тому зниження заробітної плати не викликає зниження попиту.

З погляду кейнсіанської економічної теорії такі ринкові регулятори як ціни і заробітня платня не є настільки гнучкими, щоб запобігти кризовим тенденціям і відновити повну зайнятість при зміни сукупного попиту. Це обумовлено в першу чергу тим, що ринкова система не є зовсім конкурентною, і крім того, у сучасному житті існує безліч політичних і соціальних факторів, що перешкоджають зниженню заробітної плати і цін. Наприклад, у деяких випадках самі роботодавці неохоче йдуть на зниження заробітної плати, тому що це може зробити негативний вплив на психологічний клімат в колективі і спричинити зниження продуктивності. Значною перешкодою зниженню цін і заробітної плати є також монополії і профспілки.

Більш того, навіть якщо абстрагуватися від так званих зовнішніх факторів, і розглядати внутрішні особливості функціонування ринку праці, то можна відзначити, що завжди існує деяка нижня межа заробітної плати – рівень, нижче якого вона опуститися не може. Тобто, після зниження сукупного попиту і скорочення попиту на працю (припустимо від АD₂ до АD₃ рис.16.6) і встановленні заробітної платні на рівні W₂, подальших змін в рівні зарплати відбуватися не буде. В цьому випадку рівновага встановлюватиметься в точці Е₃ при обсязі виробництва на рівні Y₃ та рівні зайнятості L₃. Цей стан функціонування економічної системи буде характеризуватися недостатнім використовуванням існуючих виробничих потужностей і, внаслідок цього, недовиробництвом в обсязі (Y₃ – Y* на рис. 16.6). Це можна пояснити тим, що при відсутності у підприємців можливості скорочення витрат за рахунок заробітної плати, вони не зможуть знижати ціни і відновлювати виробництво на минулому рівні. Якщо ж виробничі потужності частково не займані, то в економіці виникне безробіття на рівні (L₃ – L*). Таким чином, у кейнсіанській теорії стверджується, що економіка може знаходиться в стані рівноваги при значному рівні безробіття й обсязі ВНП нижче потенційного. Механізмів, що гарантують автоматичне досягнення повної зайнятості і потенційного обсягу виробництва в ринковій економіці, не існує.