1. Дільниця розкрою плит і підготовки до облицювання

Продуктивність дільниці становить 12, 6 м³/год. Витрати ДСП на одиницю виробу з урахуванням втрат і ко­рисного виходу при розкрої дорівнюють 0,175 м³. Тоді продуктивність дільниці в одиницях готової продукції цеху

А - 12,6 : 0,175 - 72 шафи/год.

При Теф - 3850 год. і роздрібній ціні шафи 200 грн, по­тужність дільниці (див, формулу 3.1).

= 72 • 3850 • 200 = 55440000 грн,

Продуктивність дільниці становить 320 наборів/год. Виріб складається з 10 щитів, облицьованих з двох сторін. Продуктивність дільниці в одиницях готової продукції становить

= 320/ (10x2) = 16 шаф/год.

При Теф = 3920 год. і роздрібній ціні виробу 200 грн. потужність дільниці складає

= 16 • 3920 • 200 = 12544000 грн. Аналогічним чином розраховують потужність усіх дільниць.

Рівні значення Теф у наведених розрахунках пояснюються неоднаковим ступенем складності устаткування (див. формулу 3.2).

З. Дільниця облицювання пластей

Продуктивність дільниці дорівнює 103.3 м²/год. Площа всіх щитів, які входять у виріб, з урахуванням при­пусків на обробку і технологічних втрат складає

Fщ = 1.614 • 0,614 • 1,02 • 10 = 10,1 м²

Тоді потужність дільниці становитиме

= (103,3/10.1) • 3850 • 200 = 8180000 грн.

4. Дільниця повторної механічної обробки.

Продуктивність дільниці дорівнює 450 шт./год. Тоді потужність

= (450/10) - 3850 • 206 = 34650000 грн.

5.Дільниця складання шухляд .

Продуктивність дільниці дорівнює 150 шт/год. З урахуванням того, що в одній шафі є 4 шухляди, потужність дільниці складає

= (150/4) • 3970 • 200 - 29775000 грн.

Результати розрахунків введені в таблиці 3.2, в якої вид­но, що для забезпечення випуску меблів на суму ЗО млн. грн. необхідно збільшити потужність дільниць підготовки облицьовок та облицювання пластей шляхом встановлення додаткового устат­кування. На дільниці розкрою плит 1 підготовки до облицювання, навпаки, мав місце надлишок встановленого устаткування. На дільниці складання шухляд потрібний об'єм випуску може бути забезпечений тими потужностями, які є , наприклад, за рахунок незначних удосконалень, що дозволять зменшити тривалість опе­рації.

3.3. Виробнича програма підприємства та її розрахунок

Виробнича програма - завдання щодо виробництва та ре­алізації певної кількості продукції встановленої номенклатури та якості для конкретного підприємства. Номенклатура продукції - класифікований перелік продукції за типами, марками, розмірами, артикулами, сортами. У планах підприємств формуєть­ся детальний перелік номенклатури продукції на основі планових завдань вищестоящих організацій, а також з урахуванням замов­лень, прийнятих згідно в прямими зв'язками з споживачами, збу­товими і торгівельними організаціями.

Встановлення величини виробничої програми нового підприємства базується на виявленні потреби народного госпо­дарства та населення певного регіону в даній продукції. Для діючих підприємств, які підлягають реконструкції , виробнича програма розраховується, виходячи з наявних виробничих потуж­ностей, асортименту продукції та потреб ринку.

Виробнича програма в значній мірі визначається типом підприємства та його виробничою потужністю. Наприклад, меблеві підприємства поділяються на підприємства, які працюють за замкнутим циклом (ПЕЦ), - комбінати меблевих деталей (КМД) та опоряджувально-складальні комбінати (ОСК). На підприємствах, що працюють за замкнутим циклом, здійснюють всі стадії технологічного процесу, які необхідні для отримання готового ви­робу. Комбінати меблевих деталей випускають окремі види деталей ( щитові, брускові, гнутоклеєні тощо), які надходять на опоряджувальне-складальні комбінати, а там здійснюється кінце­ва механічна обробка та опоряджування деталей, монтування фурнітури, комплектація або складання виробів, пакування та відправлення споживачу.

У завданні на проектування нових або реконструкцію діючих підприємств (цехів) по випуску виробів в деревини 1 деревних матеріалів виробничу програму випуску продукції заданого асор­тименту виражають у натуральних або вартісних одиницях. Прог­рама повинна бути оптимальною, тобто забезпечувати найраціональніше використання виробничих площ і максимальне за­вантаження основного технологічного устаткування. Це дозволить досягти високих техніко-економічних показників, головним чином з продуктивності праці та собівартості. Тому задана прог­рама може підлягати коректуванню (переважно у бік збільшення) з метою забезпечення найбільш повного завантаження основного технологічного устаткування.

Вказану в завданні на проектування виробничу програму аналізують і приводять до виду, зручного для проектування. Всі розрахунки можуть проводитись за специфікаційною, приведеною або умовною виробничою програмою.

Проектування за специфікаційною програмою проводять в ос­новному при масовому і крупносерійному виробництвах, пов'яза­них з великим обсягом технологічних розробок і великою точністю розрахунків. Специфікаційну програму складають також у випадках, коли деталі (складальні одиниці). що виготовля­ються в цеху (на підприємстві), технологічно неоднорідні (на­приклад, при проектуванні технології складання виробів м'яких меблів). Специфікаційна програма (табл. 3.3) містить перелік і порядкові номери всіх деталей (складальних одиниць) v відповідності з специфікацією виробів, які плануються до ви­пуску. Проектувати та планувати випуск широкого асортименту заготовок і деталей важко, тому такий асортимент вимагає уніфікації, тобто обмеження кількості найменувань.

Проектування за приведеною програмою проводять у тому випадку, коли частина виробів, передбачених завданням на проектування, не забезпечена повністю кресленнями та іншими вихідними даними. За наявності значної номенклатури виробів, подібних за конструкцією, іноді навіть пре наявності всіх креслень, нема необхідності розробляти технологічні процеси на всі вироби програми. У такому випадку розрахунки проводять за приведеною програмою.

Вихідними даними для розрахунку приведеної програми є річна програма випуску виробів у натуральному вираженні, специфікація і конструкція їхніх складових частин (деталей і складальних одиниць). При проектуванні цехів *а приведеною програмою всю номенклатуру виробів, передбачених завданням, розподіляють на групи. До однієї групи належать вироби, подібні за конструкцією і технологією виготовлення. У кожній групі визначають виріб-представник, за яким ведуть усі нас­тупні розрахунки. За вироби - представники приймають найбільш характерні вироби даної групи. До них пред'являють певні вимо­ги, а саме:

• кількість виробів-представників повинна бути переважаю­чою в річній програмі випуску;

• загальна річна трудоємкість виробів-представників по­винна складати значну величину від загальної річної трудоємкості виробів даної групи;

• наявність у групі виробів, близьких до аналогів, подібних за конструктивними ознаками, габаритними розмірами тощо.

Приведену програму цехів (підприємств) для випуску ви­робів в деревини розраховують переважно зa трудоємкістю. Всі вироби даної групи зводять до однієї умовної одиниці ( виро­бу-представника) .

Річний випуск виробів в умовних одиницях визначають зa формулою;.

(3.4)

де

Кn - коефіцієнт приведення;

Aі - річний випуск даних виробів, шт.; Коефіцієнт приведення

Kn = ti/t (3.5)

де

ti - трудоємкість даного виробу, людино-годин;

t - трудоємкість виробу, прийнятого за умовну одини­цю, людино-годин.

У результаті визначення приведеної програми замість зада­ної кількості виробів широкої номенклатури одержують скорочену та обмежену номенклатуру, але з новою умовною кількістю ви­робів, за якою ведуть з достатньою точністю наступні розрахун­ки.

На практиці в залежності від особливостей заданої програ­ми іноді порівнюють вироби в деякими розбіжностями як за конс­трукцією, так і за технологією обробки. При цьому спостеріга­ється певне зниження точності розрахунків.

При систематичному проведенні спеціалізації підприємств, уніфікації розмірів деталей та вузлів значно полегшується пла­нування роботи виробництва, широко розвивається кооперація між постачальниками та споживачами напівфабрикатів.

Таблиця 3.3