Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОПОРН.КОНСП. 5_15 темиMicrosoft Word (3).docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
238 Кб
Скачать
☆

4. Громадянство Європейського Союзу.

Громадянство ЄС — унікальний для міжнародного та конституційного права інститут. Воно було запровадже­не Маастрихтським договором 1992 р. як засіб захисту прав та інтересів громадян держав-членів (ст. 2 Договору про ЄС).

Зміст інституту розкривається в Договорі про Європейсь­ке співтовариство (статті 17—21). Громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство будь-якої держави-члена відповідно до законодавства відповідної держави. Грома­дянство Союзу доповнює, але не замінює національне гро­мадянство (ст. 17).

Громадяни ЄС мають право вільно пересуватися та про­живати на території будь-якої держави-члена (ст. 18). Ко­жен громадянин Союзу, який постійно проживає на тери­торії держави — члена ЄС, громадянином якої він не є, має право, на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави, брати пасивну й активну участь у муніципальних виборах цієї держави-члена, а також у виборах до Європейського Парламенту (ст. 19).

Громадянин ЄС має право звернутися до будь-якого інституту Співтовариства будь-якою з офіційних мов Союзу й отримати відповідь тією самою мовою. Також гарантуєть­ся право громадянина на подання петиції до Європейсько­го Парламенту з питань, що його безпосередньо стосують­ся, і право подання скарги до Омбудсмана на порушення в діяльності інститутів чи органів Європейського співтовари­ства (ст. 21). Омбудсман, що призначається Європарламентом, проводить незалежні розслідування за власною ініціа­тивою або на підставі отриманих скарг.

Громадяни ЄС, що потребують дипломатичного захисту на території третьої країни, у якій держава-член, громадя­нином якої він є, не має свого представництва, мають право вимагати надання такого захисту з боку діючих у цій країні дипломатичних або консульських представництв будь-якої держави — члена ЄС на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави (ст. 20).

5. Поняття, принципи та джерела права Європейського Союзу.

Право ЄС – специфічна правова система, норми якої регулюють суспільні відносини, що складаються в ході інтеграційних процесів в рамках ЄС.

Поняття «Право ЄС» можна розглядати у таких аспектах:

1) самостійна правова система;

2) як наука, що вивчає цю систему;

3) навчальна дисципліна, яка має свій предмет (сус-ні відносини, які склались і складаються в результаті взаємодії держав-членів ЄС, а також між інститутами і органами ЄС), та методи (координації, субординації, уніфікації, гармонізації);

4) як комплексна галузь знань.

Особливості права Європейського Союзу:

- обмеження суверенних прав держав-членів на користь органів ЄС. Європейський Союз не є класичною міжнародною організацією в повному розумінні цього слова. Він поєднує в собі риси міжнародної організації, конфедерації та федерації;

- ПЄС поєднує в собі риси Романо-германської та Англо-саксонської правових систем. Незважаючи на великий «тиск» Романо-германської системи, має місце прецедентне право на території ЄС;

- ПЄС має пряму дію (і ознаку, і принцип - принцип прямої дії). Пряма дія ПЄС означає, що його норми встановлюють суб'єктивні права і обов'язки безпосередньо для фізичних та юридичних осіб;

- Верховенство по відношенню до національного права держав-членів. Принцип верховенства ПЄС. Верховенство ПЄС означає, що його джерела мають більшу юридичну силу, ніж джерела права, що приймаються в рамках окремих держав-членів.

- ПЄС займає проміжне положення між національним (внутрішньодержавним) і міжнародним правами.

З метою підкреслити своєрідність права Європейського Союзу та його відмінності від класичних правових систем (внутрішньодержавного і міжнародного права) у науковій літературі воно часто характеризується як наднаціональне (наддержавне) право. У сучасній західній доктрині отримав також поширення термін транснаціональне право, який робить акцент на здатності норм Європейського Союзу діяти через державні кордони, не обмежуючись територією однієї-єдиної країни.

Принципи права ЄС.

Принципи права ЄС – це основні засади цієї правової системи, які визначають зміст правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності Союзу в цілому і його держав-членів

Принципи права ЄС розділяються на функціональні і загальні.

До функціональних принципів відносяться принцип верховенства права ЄС і принцип прямої дії права ЄС.

- Принцип верховенства права ЄС означає пріоритет норм права ЄС над нормами національного законодавства держав-членів, норми національного права держав-членів не повинні суперечити нормам права ЄС.

- Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на території держав-членів, дія норм права ЄС без якої-небудь трансформації в правопорядок держави-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду шляхом тлумачення установчих документів організації.

До загальних принципів права ЄС належать принцип охорони прав і свобод особистості, принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип недискримінації, принцип субсидіарності, а також низка процесуальних принципів.

- принцип субсидіарності – Союз зобов’язаний діяти в межах своїх повноважень для досягнення цілей ЄС, а в сферах де він не наділений компетенцією мають діяти національні органи.

- принцип пропорційності – засоби, які використовуються органами ЄС не мають виходити за рамки дій, які необхідні для реалізації цілей договору.

Принципи міжнародного права:

- принцип невикористання сили

- принцип виконання міжнародних зобов’язань

- принцип мирного вирішення спорів

Відмінний від інших підхід до побудови системи принципів права обґрунтовує С. Погребняк. Залежно від значення принципів для системи права він розрізняє основоположні і похідні принципи права. Основоположні принципи права – це принципи, які лежать в основі права, утворюють його фундамент (справедливість, рівність, свобода, гуманізм). Усі інші принципи є похідними від основоположних, менш значущими і фундаментальними. Наприклад, похідним від загальних засад права визнається принцип верховенства права, гарантувати ефективну дію якого покликані принципи правової визначеності, пропорційності, добросовісності і розумності (останні за сферою дії автор відносить до загальних принципів права)

М. Аракелян, поділяючи принципи права ЄС на загальні і спеціальні, уточнює, що загальні принципи включають три групи: загальні принципи права (наприклад, принцип правової визначеності), загальні принципи європейського права (принципи субсидіарності і пропорційності), принципи міжнародного права (принцип незастосування сили, добросовісного виконання міжнародних зобов’язань).

Спеціальні принципи об’єднують два типи принципів: галузеві (принцип однакової оплати чоловіків і жінок за однакову працю – у трудовому праві) і функціональні (принцип прямої дії та верховенства права ЄС)

Принципи права виражають сутність, зміст права, тому мають значення керівних положень під час здійснення державою правотворчої, правозастосовчої діяльності.

Норми права формуються на основі принципів права, тому останні є "фундаментальними конструкціями" всієї системи права, всього масиву норм права.

Принципи не можуть мати приорітет перед чітко сформованою нормою установчого договору.

Джерела права Європейського Союзу

Основу правопорядку ЄС складає так зване первинне за­конодавство: установчі договори (Договір про Європейсь­кий Союз, договори створення Європейських співтова­риств), договори про внесення змін до установчих договорів, угоди про приєднання до ЄС нових держав-членів, а також міжнародні договори, укладені між державами-членами з питань, що належать до сфери компетенції Союзу та Співто­вариств.

Переважна більшість норм права ЄС існують у формі пра­вових актів, передбачених у ст. 249 Договору про Європейсь­ке співтовариство (похідне, вторинне законодавство): рег­ламентів і директив.

Регламенти — нормативно-правові акти, що мають за­гальне застосування, є обов'язковими у всіх своїх складо­вих частинах, підлягають прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти не потребують будь-яких заходів з імплементації в національні правопорядки держав-членів.

Директиви - нормативно-правові акти, що є обов'язко­вими для держав-членів щодо результатів, які мають бути досягнуті. Але держави-члени мають право вільно обирати форму та засоби імплементації директиви у внутрішньодер­жавні правопорядки.

Рішення - правові акти індивідуального значення, що є обов'язковими в усіх своїх складових частинах для тих, кому вони адресовані. Це можуть бути як держави-члени, так і юридичні або фізичні особи.

Слід звернути увагу на те, що в рамках другої і третьої опор Договір про ЄС встановлює інші форми правових актів органів Союзу.

Міжнародні договори, укладені Співтовариством із пи­тань, які належать до його компетенції, мають пріоритет над похідним законодавством.

Концепція загальних принципів права була розробле­на Судом Європейських співтовариств для усунення про­галин у праві Співтовариств. Джерелом загальних прин­ципів права є положення установчих договорів, національ­ного законодавства держав-членів, норми міжнародного права. Прикладами загальних принципів права можуть служити принципи правової визначеності правових норм, законних очікувань, пропорційності, а також основні пра­ва людини.

Рішення Суду Європейських співтовариств не мають юридично обов'язкової сили прецеденту. Втім правило пре­цеденту фактично використовується Судом Європейських співтовариств, іншими органами ЄС та доктриною.