Список використаної літератури:

1. Гафинець О. Особливості правового статусу специфічних суб'єктів міжнародного економічного права / О. Гафинець // Студентський юридичний журнал. – 2012. – № 2. – С. 54–59.

2. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право : підручник / В. Ф. Опришко. – Вид. 2-ге. переробл. і допов. – К. : КНЕУ, 2003. – 311 с.

3. Чубарєв В. Л. Міжнародне економічне право : підручник / В. Л. Чубарєв. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 368 с.

Тема 6. Транснаціональні корпорації і міжнародно-правове регулювання їх діяльності

1. Економічна основа та суть транснаціональних корпорацій (ТНК). Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК.

2. Види та особливості діяльності ТНК.

3. Роль Транснаціональних корпорацій у світовому господарстві та форми їх проникнення на світовий ринок.

1. Економічна основа та суть транснаціональних корпорацій (тнк). Міжнародно-правове регулювання діяльності тнк.

ТНК – це гігантські монополії, які діють у світовому масштабі, контролюють значну частку світового виробництва товарів, послуг, процесу ціноутворення і привласнюють монопольно-високі прибутки. Інакше кажучи, ТНК – це міжнародні концерни, тобто група підприємств (дочірніх фірм) навколо іншого підприємства (материнської компанії) яка тримає акції цих підприємств. Транснаціональні корпорації – це фірми, материнські компанії яких розташовані в одній країні, а філії та дочірні підприємства в інших, з метою оптимізації всіх необхідних ресурсів для збільшення загального прибутку та підвищення впливу на економіки країн світу. Це глобальні компанії, діяльність яких постійно розширюється та інтерпретується, в залежності від змін кон’юнктури ринку, інтегруючи своє виробництво на світовий ринок.

Для того, щоб бути спроможною контролювати дочірні підприємства, головному підприємству в багатьох західних країнах достатньо володіти від 20% до 40%. У США, де акції багатьох підприємств належать сотням і тисячам акціонерів, для ефективного контролю достатньо оволодіти 10-15% акцій. В рамках концернів часто дочірні підприємства є тримачами акцій інших дочірніх підприємств в інших країнах, економічним механізмом їх формування є прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Саме тому колосальна фінансова і промислова могутність ТНК носить наднаціональний характер.

Економічною основою транснаціональних корпорацій (ТНК) є:

· інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

· міжнародний поділ праці: міжнародна спеціалізація та міжнародне кооперування виробництва;

· концентрація капіталу у світовому масштабі;

· вивіз капіталу у формах прямих та портфельних іноземних інвестиції;

· зменшення виробничих витрат і збільшення на цій основі прибутків – головна мета підприємців.

До основних чинників, які вплинули на розвиток ТНК належать:

1)одержання доступу до дешевої робочої сили, дотримання екологічних стандартів;

2)використання з вигодою для себе змін, що проходять у світових торгівельних відносинах;

3)наближення до іноземних ринків місткість яких постійно зростає;

4)запобігання захоплення конкурентами іноземних ринків та джерел сировини;

5)обхід національного антитрестового законодавства;

6)зменшення та нейтралізація циклічних коливань в економіці;

7)реалізація переваг інтегрованої системи, реалізація крупних проектів.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівнях сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК.

На регіональному рівні до таких документів передусім слід віднести прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов’язкового характеру. Їх виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з недопущенням практики підкупу та субсидій, а також обов’язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи — субрегіонального торговельно-економічного об’єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток торговельно-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону.

У межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Кар­тахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства. Багатонаціональні підприємства – це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні країн-учасниць. Контролюються вони ззовні. Транснаціональні підприємства — це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки.

У межах країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Отже, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах яко­го здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. У да­ному випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

Певне значення надавалося Хартії міжнародної торговельної організації, яка була підписана в Баварії 1948 р. Вона як багатостороння угода була спрямована на захист закордонних інвестицій корпорацій, а також на здійснення контролю за діяльністю ТНК з боку урядів приймаючих країн. Але уряди США, Великобританії та деяких інших країн, що підписали цей документ, відмовилися його ратифікувати.

Як відомо, Хартія економічних прав та обов’язків (1974 р.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. У 1974 р. були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розроблення проекту кодексу поведінки ТНК. Розпочала діяльність спеціальна «група 77» з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані їхні філії, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях дію законів тих країн, де розміщені їхні центри управління. З метою ухилення від нагляду за їхньою діяльністю ТНК приховують дані про неї. Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного співтовариства.

Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим кроком у цьому напрямі було розроблення Кодексу поведінки ТНК. Уже під час обговорення окремих норм проекту цього документа визначилися дві позиції щодо їх формулювання. Дискусії розгорілися передусім з приводу визначення ТНК. Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни запропонували визначення, сутність якого полягає в такому. ТНК — це підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно від юридичної форми і галузі їхньої діяльності. Вона функціонує відповідно до певної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень.

З погляду західних країн у такому визначенні має бути вказано, що ТНК — це будь-яке державне, приватне або змішане підприємство. А це означає, що вони можуть бути створені в країнах з різною соціально-економічною системою, тобто ТНК мають універсальний характер. Якщо виходити з такої позиції, то не слід обмежувати діяльність ТНК, оскільки вона має в даному випадку загальносвітовий, універсальний характер і властива не лише капіталістичним країнам.

Дискусії відбувалися з приводу інших питань, що стосувалися міжнародно-правового регулювання ТНК. Позиції західних країн здебільшого зводились не до того, щоб юридично певною мірою обмежити діяльність ТНК, а навпаки, легалізувати їх, виробити зобов’язання країн, які приймають їхні структурні ланки (відділення, філії), зокрема надати ТНК національний режим. Країни, що розвиваються, вважали, що ТНК не повинні претендувати на преференційний режим або на відповідні стимули і пільги, які надаються національним підприємствам.

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер:

- повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою дія­льність;

- підпорядкування законам цих країн;

- урахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах;

- повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

- невтручання у внутрішні справи;

- відмова вести діяльність політичного характеру;

- утримання від практики корупції;

- дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування;

- дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони навколишнього середовища.

Деякі принципи, що мають важливе значення в регулюванні діяльності ТНК, були предметом спеціального обговорення в ООН. Так, на 30-й її сесії була прийнята резолюція «Заходи проти корупції, що практикуються ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками й іншими причетними до справи сторонами», в якій Генеральна Асамблея ООН суворо засудила злочини, пов’язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень, всупереч економічним і національним інтересам цих країн.

За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна комісія ООН, а також Центр ООН з ТНК.