Список використаної літератури:

1. Березовська І. А. Правові механізми інтеграції в рамках європейського економічного простору: досвід для України / І. А. Березовська // Право України. – 2011. – № 8. – С. 236–244.

2. Дахно І. І. Міжнародне економічне право / І. І. Дахно. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К. : Центр учб. л-ри, 2009. – 1 електрон. опт. диск.

3. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право : підручник / В. Ф. Опришко. – Вид. 2-ге. переробл. і допов. – К. : КНЕУ, 2003. – 311 с.

4. Скурко Е. В. Глобальная и региональная торгово-экономическая интеграция: эффективность правового регулирования / Е. В. Скурко. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 297 с.

5. Тюрина Н. Е. Международное экономическое сотрудничество государств и некоторые вопросы теории международного права / Н. Е. Тюрина // Известия вузов. Правоведение. – 2012. – № 1. – С. 155–169.

6. Шутак І. Д. Правове регулювання міжнародних економічних відносин : навч. посіб. / І. Д. Шутак. – К. : Алерта, 2012. – 412 с.

Тема 15. Міжнародно-правові засоби вирішення міжнародних спорів

1.Поняття міжнародного спору та ситуації. Види міжнародних спорів.

2.Загальна характеристика мирних засобів вирішення міжнародних спорів:

а) переговори і консультації;

б) добрі послуги і посередництво;

в) міжнародні слідчі і примирні комісії;

г) міжнародний арбітраж і судовий розгляд;

д) розгляд спорів у регіональних організаціях.

1.Поняття міжнародного спору та ситуації.

Процедури мирного вирішення спорів розроблено рядом міжнародно-правових актів. Найбільш важливими серед них є 1-ша Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів від 5(18) жовтня 1907 p., Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів від 28 вересня 1928 р. з поправками, які внесено Генеральною Асамблею ООН 28 квітня 1949 р., Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів, яку прийнято в рамках ООН 15 листопада 1982 р., Декларація Організації Об'єднаних Націй від 5 грудня 1988 р. про запобігання й усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН у цій сфері та деякі інші. На особливу увагу заслуговує Довідник ООН з мирного розв'язування спорів між державами, рекомендований до опублікування сесією Спеціального комітету зі Статуту ООН і посилення ролі цієї організації, з лютого 1991 р.

Згідно зі ст. 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного товариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Мирні способи застосовуються тоді, коли між державами (і тільки між ними) виникає міжнародний спір. Це вимагає встановлення змісту самого поняття "міжнародний спір".

У міжнародному праві немає загальновизнаного визначення поняття «міжнародний спір». Ознаки спору встановлюються для потреб реалізації певної процедури врегулювання міжнародних спорів, передбаченої конкретним міжнародним договором. Водночас досить часто регламентація процедур мирного врегулювання відбувається без формального визначення ознак міжнародного спору. Утім у сучасній теорії склався загалом єдиний підхід до визначення змісту цього поняття. Він ґрунтується на практиці Міжнародного Суду, який під міжнародним спором розуміє конфлікт правових поглядів, що об'єктивно існує до початку розгляду справи. Це означає, що для наявності спору недостатньо констатації самої лише різниці в поглядах сторін із питання права чи факту або ж їхніх інтересів. Така розбіжність повинна бути об'єктивно виражена в офіційних діях, принаймні однієї з них.

Міжнародний спір — формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір — це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів.

Не існує універсальної класифікації міжнародних спорів. Кожний договір має свою унікальну класифікацію, що зазвичай служить двом цілям: визначити, які спори підпадають під дію цього договору; встановити, які мирні засоби слід застосовувати для врегулювання певних видів спорів. Наприклад, Конвенції 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів рекомендують державам-учасницям для врегулювання «серйозної незгоди або конфлікту» вдаватися до мирних послуг або посередництва; при «розходженнях міжнародного характеру, що не зачіпають їхньої честі або життєвих інтересів та випливають із різниці в поглядах на питання факту» — створювати слідчу комісію; арбітраж рекомендується як найбільш ефективний і справедливий спосіб вирішення «питань юридичного характеру, особливо при тлумаченні або застосуванні міжнародних конвенцій».

У міжнародному праві та доктрині досить поширений поділ спорів на юридичні (правові) та політичні (неправові). Вважається, що предметом правового спору є конфлікт сторін щодо тлумачення або застосування існуючої міжнародно-правової норми. Коли ж спір зводиться до вимоги однієї зі сторін змінити зміст чинної норми, він не є правовим. Мета такої класифікації — виокремити спори, які здатен вирішити суд як орган, що за своєю природою тільки застосовує право, але не створює його. Утім ця класифікація вважається занадто академічною через відносний характер відмінності між цими видами спорів. Дійсно, навряд чи міжнародний спір може бути виключно правовим, тому що він завжди має політичний вимір; з іншого боку, зіткнення політичних інтересів суб'єктів міжнародного права має вирішуватися на основі норм міжнародного права.

Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір” (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина виходить з того, що "ситуація" не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН в ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі — має. звідси вважають, що за змістом ситуація ширша, ніж спір.