4. Правове регулювання міжнародних річкових перевезень

Більшість країн світу мають свої судноплавні ріки, а деякі країни мають спільні ріки з іншими країнами світу. Так, ріка Дунай, як відомо, протікає через територію Австрії, Болгарії, Молдови, Федеративної Республіки Німеччини, Румунії, Словаччини, Угорщини, України, Югославії.

Ріки використовуються для перевезень різних вантажів із однієї країни в іншу, що викликає необхідність вступати у відповід­ні відносини, пов’язані з використанням річкових шляхів. Велике значення при цьому має питання про державну належність рік (озер, каналів). Якщо вони повністю розташовані в межах однієї країни, то є складовими її національного багатства, а в деяких країнах визначаються як виключна власність народу (наприклад, ст. 1, 9 Закону України «Про власність»). Як правило, в національних ріках держави забороняють судноплавство, різний промисел з боку інших держав.

Щодо міжнародних рік (Дунаю, Рейну, Амазонки та інших), то вони відповідно до умов міжнародних договорів відкриті для вільного судноплавства.

Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Так, режим однієї з найдовших у Європі ріки Дунаю (загальна довжина дорівнює 2850 км, довжина судноплавної її части­ни — 2588 км) визначений Белградською конвенцією 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції навігація по цій річці має бути вільною і відкритою для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів і умов торговельного судноплавства.

Усі судна, які плавають по Дунаю, повинні дотримуватися мит­них, санітарних та інших правил, що встановлюються відповідними придунайськими державами. Але водночас ці правила не повинні перешкоджати вільному судноплавству. Судна мають право користуватися портами, здійснювати вантажно-розванта­жувальні роботи, посадку і висадку пасажирів, у разі необхідності поповнювати запаси пального тощо. Портові збори з суден стягуються придунайськими державами без будь-якої дискримінації.

Для контролю за дотриманням умов Конвенції 1948 р. про режим судноплавства по Дунаю, планування спільних заходів, проведення консультацій і вироблення відповідних рекомендацій та здійснення інших функцій створена спеціальна Дунайська комісія. До її складу включено по одному представнику від усіх придунайських країн.

У межах міжнародного співробітництва щодо використання ріки Дунай укладені різного роду угоди, які визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, єдині тарифи тощо (наприклад, Братиславська угода 1955 р., Бухарестська угода 1961 р.). Так, відповідно до загальних умов перевезення вантажів їх транспортування здійснюється на підставі заявок вантажовідправників (фрахтувальників). Пароплавство, яке прийняло вантаж, видає коносамент — документ, який містить умови перевезення вантажу і є доказом наявності відповідного договору і прийняття вантажу до перевезення. У ньому вказується назва судна, найменування перевізника, відправника, одержувача, місце завантаження, призначення вантажу та ін.

Загальні умови перевезення вантажів передбачають вирішення питань, пов’язаних з порядком і оплатою вантажно-розвантажу­вальних робіт, майновою відповідальністю тощо.

Велику роль у питаннях правового регулювання морських перевезень відіграє Міжнародна морська організація — міжурядова спеціалізована установа ООН, що функціонує з 1959 р. До неї входять понад 130 держав світу. Вона створена з метою організації співробітництва та обміну інформацією між урядами з технічних питань, які стосуються судноплавства, пов’язаного з міжнарод­ною торгівлею; сприяння безпеці на морі; скасування дискримінаційних дій і обмежень щодо судноплавства, пов’язаного з міжнародною торгівлею, тощо. Саме з ініціативи цієї організації було розроблено і підписано ряд конвенцій, значна кількість рекомендацій, які є важливими джерелами міжнародного морського права.