1.1 Теоретичні засади сенсорного виховання дітей раннього віку

Вивченням проблеми сенсорного розвитку та сенсорного виховання займалися багато видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів.

Сенсорне виховання – це система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання та вдосконалення відчуттів та сприймань. Сенсорне виховання має дуже важливе значення для всебічного розвитку дитини. О. Усова відзначала, що 9/10 всього розумового багажу дітей дошкільного віку складають результати діяльності органів чуття. Видатні педагоги – Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва, С. Русова відзначали його як одну с основних сторін дошкільного виховання.[15,45].

Видатний чеський педагог, автор книги «Велика дидактика» Я.-А. Коменський (1592 – 1670) розглядав розумове виховання як важливий засіб формування особистості дитини. Необхідною умовою розумового розвитку, на його погляд, є розвиток чуттєвих основ мислення: пізнання починається з відчуття, відчуття передає пам'яті образи дійсності, яка зберігає їх протягом усього життя. Починати навчання він рекомендував не зі словесного пояснення про речі, а з реального спостереження за ними. У процесі розумового виховання важливу роль відіграють відчуття й уявлення, думки і слова, мова і дії.

Ж. Ж. Русо (1712 – 1778) казав, що виховання має навчити дитину дивитись, слухати і торкатись”, і не тільки дивитися та слухати неуважно, а й до усього доторкатися, прислухатися, затримувати у руці.

Засновник дитячого садка Ф.Фребель(1782 – 1852) виходив з необхідності використовувати різноманітні ігри для розвитку органів чуття дітей, ознайомлення їх із природою, життям людей, підготовки до школи. Цій меті він підпорядковував дидактичний матеріал, призначений для формування уявлень про форму, величину, просторові відношення, числа, — так звані дари, а також систему занять та ігор, спрямовану на розвиток сенсорики. Дитина, на його думку, наділена, крім основних інстинктів, інстинктом пізнавальним, дослідницьким, який є основою навчальної діяльності. У дошкільному віці розвиток прагнення до пізнання повинен реалізовуватися через безпосереднє споглядання предметів навколишнього світу.

Обстоюючи принцип наочності в розумовому вихованні, К. Ушинський (1824 – 1871) наголошував на необхідності того, щоб предмет безпосередньо відображався у душі дитини, її відчуття у цьому процесі перетворювалися на поняття, а з понять складалася втілена в слові думка.

Є. Водовозова (1844 – 1923) вважала, що процес сенсорного виховання має відбуватися одночасно з розвитком вищих психічних функцій, пізнавальних процесів, з якими пов’язаний розвиток мислення, мовлення, пам'яті. [8]. Дитину слід вчити усвідомлено сприймати навколишній світ, розвивати спостережливість. «Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли у дитини лише починає пробуджуватися спостережливість до навколишнього, яка має таке величезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитися на світ».

М. Монтессорі (1870 – 1952) розглядала сенсорний розвиток як важливу складову частину і основу формування особистості: без розвинутих органів чуття не може бути інтелекту і вихованої людини. Чуттєве сприймання є основою розумового і морального життя. Метод М. Монтессорі не просто вказує дитині на якості предметів і явищ навколишнього світу, а дає можливість самостійно набувати знання і відкривати свій внутрішній світ, що значно важливіше, ніж повідомлення з боку дорослих. Система сенсорного виховання М.Монтессорі включала поняття “сенсорна культура дитини”. Матеріал, розроблений М.Монтессорі, побудований так, щоб розвивати окремі сфери відчуттів, вчити слухати тишу і звуки, розрізняти кольори, форму, вагу та інше. Цінність згаданої системи виховання полягає у тому, що дидактичний матеріал у ній – не самоціль, а засіб. [13].

Система сенсорного виховання М.Монтессорі була високо оцінена

С. Русовою, яка сама розглядала розвиток органів чуття як перший крок до самостійної свідомості дитини.

Л. Венгер поділив процес сенсорного виховання у дошкільному віці на підготовчий етап (перші три роки життя) та систематичне засвоєння дитиною сенсорної культури. Радянський психолог і дитячий дефектолог О. А. Венгер (1923 – 2004) в 1977 році захистила докторську дисертацію на ступінь доктора психологічних наук на тему «Сенсорний розвиток і сенсорне виховання аномальних дітей дошкільного віку (глухих, слабо чуючих і розумово відсталих)». [5, 49].

О.В. Запорожець, О.П. Усова вказували на те, що основним у формуванні сенсорних здібностей дітей є навчання їх узагальненим способам обстеження предметів, перенесення засвоєних способів дій в нові умови, на нові предмети. [49]. Це дає можливість дітям самостійно орієнтуватися в різноманітних властивостях нових предметів.

Під сенсорним вихованням в даний час розуміють "цілеспрямоване вдосконалення, розвиток у дітей сенсорних процесів (відчуттів, сприймань, уявлень)". Сенсорне виховання здійснюється в повсякденному житті і на заняттях. В умовах повсякденного життя, в процесі ігор, праці, на думку Н. Н. Подд'якова, "відбувається цілісне сприйняття дитиною різних явищ і предметів навколишнього світу. При цьому деякі властивості і сторони явищ можуть сприйматися недостатньо чітко, або не сприйматися зовсім". [30]. Завданням педагогів, в даному випадку, є розкриття непомічених дітьми властивостей навколишньої дійсності, причому таким чином, щоб уникнути перетворення повсякденного життя в дидактичний процес. Психологи відзначають, що хоча аналізатори функціонують відразу після народження, сенсорний процес лише поступово стає сприйняттям, а не є ним спочатку. Сенсорні реакції перетворюються на перцептивні дії, що будують образи, тобто загальну картину розвитку сенсорних реакцій дитини молодшого дошкільного віку.

Перша половина першого року життя проходить при випереджальному формуванні сенсорних систем, які повинні досягти відомого рівня розвитку до того, як вони включаться в єдиний сенсомоторний акт.

На думку Б. Г. Ананьєва, спочатку сприйняття - це не розчленована суб'єктивна форма предмета як такого, а відображення кордонів між суцільною просторової масою і окремим предметом, що виділився з нього за допомогою руху. "Не тільки окремі подразники, але весь навколишній світ діє як ціле, з якого вичленяються завдяки руху самих речей їх просторові якості та відносини".

Лише до кінця першого року життя у дитини, вважає Б. Г. Ананьєв, можна спостерігати диференціацію сприйняття на дві форми: сприйняття ситуації і просторових відносин і сприйняття предмета як структурної єдності. У формуванні цієї диференціації все більшу роль відіграють предметні (ігрові) дії дитини і розширюється зона практичного освоєння їм простору. Пізніше, на 2-3-му році життя діти опановують предметної діяльністю, що включає соотносящие і гарматні дії, які припускають практичне співвіднесення предметів з урахуванням їх властивостей. У цьому віці дитина застосовує предметні предеталони в якості "заходи" властивостей інших предметів. [ 2 ].

У кожному віці перед сенсорним вихованням стоять свої завдання, формується певна ланка сенсорної культури. Н. Н. Поддьяков виділив 3 періоду освоєння еталонних значень якостей:

1. I (до трьох років) - період сенсомоторних предеталонів, коли дитина відображає лише окремі особливості предметів, які мають істотне значення для безпосереднього рухового пристосування - деякі особливості форми, величину предметів, відстань і т. д.);

2. II (до п'яти років) - дитина користується предметними еталонами, тобто зразки властивостей предметів співвідносяться з певними предметами, наприклад, овал визначається через форму огірка;

3. III (старше п'яти років) - на основі накопичення досвіду і його узагальнення під керівництвом дорослого відбувається засвоєння дітьми загальноприйнятих еталонів, коли самі властивості предметів набувають еталонне значення у відриві від конкретного предмета (трава зелена, яблука як куля, дах будиночка трикутна). [5].