Послідовний градієнт зонд.

1. Пласт великої потужності.

Рисунок 9.2 Крива _у при перетині пласта високого опору (d_c=0)

Послідовний градієнт-зонд

Криві уявного опору послідовного градієнт-зонда (Рис. 9.2) є дзеркальним відображенням кривих _у оберненого градієнт зонда в площині, що проходять через середину пласта і паралельні його покрівлі і підошві. На кривих _у послідовного градієнт-зонда відмічаються точкою мінімуму _у покрівлі пласта високого опору і точкою максимуму підошви.

2. Пласт малої потужності. Обернений градієнт зонд. l_г0, ₁=₃ Рис. 9.3

При наближенні зонда до підошви пласта, уявний опір внаслідок екранування струму пластом плавно понижується (аb) і досягає мінімуму коли електроди  і  (або  і  ) знаходяться біля підошви пласта. Після перетину підошви пласта _у різко зростає (ділянка be) і досягає максимуму на ділянці ed. У точці максимуму значення _у тим менше ₂, чим більша нерівність ₂ ₁.

Рисунок 9.3 – Криві _к при перетині послідовним (штрихова лінія) і оберненим

(суцільна лінія) градієнт-зондами пласта потужністю h<L_r

Наступний етап зміни форми кривої – є зменшення уявного опору до величини _у2_п3 і _у3 залишається сталим до перетину заземлення М з підошвою пласта. Ділянка (L_г-h) — називається зоною екранного мінімуму. Дальше, із збільшенням густини струму уявний опір (_у) знову зростає (ділянка вс) і досягає невеликого екранного максимуму ( точку l^/) при пересіченні електрода А покрівлі пласта. В подальшому в міру переміщення зонда уявний опір знижується і прирівнюється до ₃. Крива _у послідовного градієнт-зонда представляє собою дзеркальне зображення кривої _у оберненого зонда в площині, паралельній покрівлі і підошві пласта і проходить через середину пласта. Із вищесказаного видно, що на кривих _у градієнт зонда, пласт високого опору малої потужності відмічається чітким максимумом _у.

2) Максимальний уявний опір зростає із збільшенням відношення L_г h і ₂ і наближається до ₂ при менших значеннях L_гh, тим більше ніж менше відношення ₂ ₁.

3) Із збільшенням віддалі градієнт-зонда від підошви пласта l_г (l_г  h) _{у max} зменшується на незначну величину і навпаки.

Потенціал зонди

1. Пласт великої потужності mn, (ав)

Рисунок 9.4 – Крива _к при перетині пласта високого опору (d_c=0)

Послідовний градієнт-зонд

При наближенні зонда до підошви пласта _у зростає (ділянка аb) до перетину електродом живлення А підошви пласта (точка b). В точці b, _у тим більше, чим більше відношення ₂/₁ і h/AM при умові, що ₂/₁ _у досягає 2₁. Після того, як електрод А перетне підошву пласта, уявний опір знижується (ділянка bс) тим інтенсивніше, чим менше відношення h/AM. Пояснюється це зростаючим стіканням струму в проводяче середовище 3. У міру переміщення зонда, _у збільшується спочатку різко, а потім більш плавно і досягає максимуму на середині пласта (точка d). Зростання опору _у пояснюється впливом середовища 2 високого опору. Із середини пласта уявний опір спочатку поступово, а потім різко зменшується (ділянка dе) із-за переходу більшої частини струму в проводяче середовище 3. Після перетину електродом А покрівлі пласта _у трохи зростає (ділянка ef) і знову падає до значення ₃.

Таким чином, пласт високого опору значної потужності виділяється на діаграмі _у потенціал зонда, симетричною аномалією з максимумом в центрі пласта. Покрівля та підошва пласта відповідають середині нахилених прямих (ef та bс) (Рис. 9.4). Зменшення відстані між електродами MN (А і В) порушує симетрію кривої _у, при цьому максимум _у зміщується до покрівлі пласта при оберненому потенціал зонді і до підошви пласта при послідовному зонді. Уявний опір в точці максимуму збільшується і крива _у по конфігурації наближається до кривої уявного опору градієнт зонда.

2. Пласти малої потужності MN, (AB) ₁₌₃

У міру наближення зонда до пласта високого опору малої потужності, _у спочатку зростає і досягає найбільшої величини при перетині підошви пласта заземленням А (Рис. 9.5 точка b).

Рисунок 9.5 Крива _у при перетині потенціал-зондом (MN)

пласта малої потужності високого опору

У точці b _у тим більше, чим більше ₂ і при ₂= досягає 2₁. Після того, як електрод А перетне підошву пласта, _у зменшується (ділянка bс) і досягає значення _у2₁. На ділянці cd уявний опір залишається стабільним. Довжина цієї ділянки дорівнює різниці розміру зонда та потужності пласта. Як тільки вимірювальний електрод М перетне підошву пласта, уявний опір знову зростає (ділянка de) і досягає максимуму при перетині покрівлі пласта електродом М. В цій точці, що розміщується на відстані L_з/2 від покрівлі пласта, уявний опір рівний . Після чого _у зменшується і досягає значення, що рівне ₃ (ділянка ef).