2.3. Визначення смаку води

(ДСТУ ISO 7027–2003)

Смак води залежить від кількості в ній речовин природного походження або тих, які потрапили внаслідок забруднення. Розрізняють солоний, гіркий, кислий, солодкий, гірко-солоний. терпкий і в'яжучий смак води. Всі інші смакові відчуття називають присмаками. Розрізняють залізистий, хлорний, металевий і рибний присмаки.

Неприємний смак або присмак найчастіше залежить від надлишку розчинених у воді солей. Так, надлишок хлористого натрію і калію надає воді солоного смаку, солей магнію – гіркого, заліза і міді – в'яжучого. Продукти гниття органічних речовин зумовлюють неприємний гнилісний смак і запах. Смак води з відкритих водоймищ визначають після її кип'ятіння протягом п'яти хвилин і охолодження до 20–25 ⁰С. Смак води, підозрілої в бактеріологічному і хімічному забрудненні, не визначають.

Для визначення смаку і присмаку 15–20 мл води набирають у рот на кілька секунд, не ковтаючи її. Інтенсивність смаку характеризують за п'ятибальною системою, так само як і запах.

2.4. Визначення прозорості води

(ДСТУ ISO 7027–2003; ISO 7027:1999, IDT)

Ступінь прозорості води залежить від наявності в ній закислих часток органічного або мінерального походження: якщо їх багато, то вода буде каламутною.

Прозорість води визначають в сантиметрах висоти водяного стовпа, через який можна вільно читати шрифт Снеллена № 1. Для цього користуються спеціальним циліндром з краном у нижній частині. На стінці циліндра нанесено поділки (в см). Шрифт читають крізь стовпчик води зверху. Прилад має підставку висотою 4 см. Визначаючи прозорість, воду поступово випускають через кран доти, поки не буде чітко видно шрифт. Висота водяного стовпчика і буде величиною прозорості.

Прозорість води у відкритих водоймах визначають за допомогою білої фарфорової або емальованої пластини розміром 15x20 см. Пластину занурюють у воду доти, поки її контури стануть невидимими. Потім пластину повільно піднімають до її чіткої видимості. Середню величину цих замірювань і вважають показниками прозорості води у водоймах.

Прозорість якісної питної води згідно із зазначеним вище ДСТУ повинна бути не менше 30 см.

Зразок шрифту для визначення прозорості води: «Справжній стандарт встановлює способи визначення загальних фізичних властивостей господарсько-питної води, запаху, смаку і присмаку, температури, прозорості, мутності, завислих речовин і кольоровості 5 4 1 7 8 3 0 9 ».

2.5. Визначення кольору води

(ДСТУ ISO 7887–2003; ISO 7887:1994, IDT)

У зоогігієнічній практиці колір води визначають порівнянням. Беруть два однакових циліндри з безбарвного скла. У перший наливають профільтровану досліджувану воду, у другий стільки ж дистильованої води для порівняння на білому фоні. Доброякісна вода не повинна мати кольору. Розрізняють воду безбарвну, світло-жовту, жовту, інтенсивно жовту, зеленувату і т. п.

Для визначення кольору води у польових умовах у пробірку з безбарвного скла діаметром 1,5 см і висотою 12 см наливають воду, яку досліджують і порівнюють з аналогічним стовпчиком дистильованої води. Колір визначають у градусах за табл. 2.

Таблиця 2 – Визначення кольору води

Забарвлення під час розгляду з боку	Забарвлення зверху	Колір, градуси
немає	немає	менше 10
немає	ледь помітне блідо-жовтувате	10
немає	дуже слабке жовтувате	20
ледь помітне блідо-жовтувате у разі порівняння з дистильованою водою	слабожовтувате	30
ледь помітне блідо-жовтувате	жовтувате	40
ледь помітне блідо-жовтувате	світло-жовтувате	80
блідо-жовтувате	жовте	150
блідо-зеленувате	інтенсивно жовте	300

Для водопровідної води колір не повинен перебільшувати 15°, а, для води відкритих водойм – 35°.

Нормативи. Прозорість води за кільцем не менш як 40 см вважається доброю, 20–30 см – допустимою, а вода з прозорістю менш як 20 см вимагає освітлення.