37. Порівняльна характеристика середньовічної та ренесансної естетики.

Средневековая эстетика

В Средние века над проблемами эстетики размышляет Августин, который противопоставляет прекрасное и целесообразное . Исидор Севильский различает три вида красоты: благолепное , благовидное и благообразное. Одно красиво в движении (грация), другое по виду, а третье - по сути. Дионисий Ареопагит пытается усмотреть природу красоты в присутствии света, ибо красота привлекает внимание через блеск и яркость. Понимание искусства как подражание сменяется пониманием искусства как озарения. В византийской эстетике впервые отчетливо ставится вопрос об образе, который уже не копия, символ высшего мира. Гуго Сен-Викторский размышляет над назначением искусства, которое вначале снабжает человека всем необходимым, а затем, изощряясь, приводит к пониманию изящного. Фома Аквинский обращает внимание на три стороны красоты: цельность, соразмерность и непосредственность.

Ренессансная эстетика

Эстетика начинает пониматься как элемент гуманистического воспитания (Витторино да Фельтре). Искусство в меру дает наслаждение (Козимо Раймонди, Лоренцо Валла, Марсилио Фичино), в меру отдохновение, в меру тренирует вкус и чувства. В связи с этим зарождается полемика между неоэпикурейцами и неостоиками, которые выясняли чего все же больше в искусстве: наслаждения или назидания? Николай Кузанский, продолжая средневековую традицию, отмечает субъективный характер вкуса как суждения о прекрасном. Мир прекрасен, но уродство есть невозможность увидеть прекрасное. Он также впервые понимает искусство как творчество, т.е. производство самобытных форм, не имеющих аналогов в природе. Леон Альберти попытался отказаться о представления о красоте как совершенстве через понятие "украшения", которая дополняет, но не портит красоту. Кроме того, искусство также скрывает безобразное, которое все же имеет место в мире. Леонардо да Винчи сузил понятие красоты до характеристики визуального восприятия, однако помимо внешней красивости, он ценил и внутреннее содержание (целесообразность). Важную роль в постижении красоты играл контраст через противопоставление с безобразным.

38. Менталітет італійського суспільства хv ст.

З епохою Відродження приходить нове бачення людини, одна з причин трансформації середньовічних уявлень про людину - в особливостях міського життя, які диктують нові форми поведінки, інші способи мислення.

В умовах інтенсивної суспільного життя та ділової активності створюється загальна духовна атмосфера, в якій високо цінувалися індивідуальність і непересічність. Людина стаэ діяльна, енергійна, активна, зобов'язана своїм становищем не стільки знатності предків, скільки власним зусиллям, підприємливості, розуму, знанням, вдачі. Людина починає по-новому бачити себе і світ природи, змінюються його естетичні смаки, ставлення до навколишньої дійсності і до минулого.

Представники нової світської інтелігенції - гуманісти - захищають у своїх творах гідність людини; стверджують цінність людини незалежно від його суспільного становища; обгрунтовують і виправдовують його прагнення до багатства, слави, могутності, світським звань, насолоди життям; привносять у духовну культуру свободу суджень, незалежність відношенню до авторитетів.

Завдання виховання «нової людини» усвідомлюється як головне завдання епохи.

Свої умогляду гуманісти намагалися втілити на практиці. Можна виділити кілька напрямків практичної діяльності гуманістів:

1.Воспітаніе та освіта

2.Государственное діяльність

3.Іскусство, творча діяльність.