3. Ранньохристиянська концепція особистості

Характерні риси народної свідомості - це фольклорно-магічне бачення світу і конкретно-чуттєве сприйняття дійсності. Духовенство, що розуміє всю складність усвідомлення народом християнських істин і навчань отців церкви, впроваджувало їх через язичницькі уявлення, що в свою чергу обумовлювало принципові зміни християнського світогляду. Така особливість була перешкодою для сприйняття високодуховних основ Нового завіту, усвідомлення яких стає можливим при розвиненій здатності до абстрактного і відверненого мислення. Таким чином, взаємодіючи між собою, дохристиянська картина світу і церковна ідеологія утворила «народне християнство».

Мислення прихожан характеризувалося відсутністю рефлексії]. Такому мисленню чужі абстрактні поняття, «в ньому загальне і абстрактне сприймаються виключно в конкретно образному втіленні». Тому в проповідях, повчаннях і розповідях про чудовому, основна ідея виражалася за допомогою порівнянь і живих образів, що робило доступним для розуміння прихожанами істин, які до них намагалася донести церкву.

Для безграмотного населення створювалася спеціальна література, що враховувала особливості світогляду простолюдинів. Сюжети цих творів, незмінні протягом століть, відтворювалися в усній формі нижчим духовенством, яке «недалеко пішло від простолюду за своїм інтелектуальному розвитку, і за освіченістю».Це стало причиною занадто повільного зміни народної свідомості в порівнянні з успіхами на інтелектуальному поприщі.

Проте народна свідомість не стояла на місці. У дослідженнях Гуревича простежується еволюція поглядів народу під впливом популярних жанрів церковної літератури. Незважаючи на те, що в культах святих відбивалося язичницьке свідомість, все ж християнський світогляд, поєднуючись із язичницькими фантазіями, мав вплив на перебудову суспільної свідомості через захоплення вищим подвигом святого, укладається в «зрічення від світу і в служінні потойбічному Такий погляд був невластивий ні варварському, ні античному свідомості. У агіографії традиційні погляди набувають нового сенсу. У них привчали язичницьке свідомість шанувати сили не пов'язані із звичними уявленнями. Через образ святого в свідомості людей вкорінюються моральні принципи, далекі варварської епохи. Церковники, змушуючи кожного члена суспільства сповідатися, прищеплювали навички інтроспекції, через самоаналіз, надаючи виховний вплив у дусі християнства.

Особливість релігійної свідомості середньовічної людини полягає в органічному сприйнятті «сакрально-піднесеного в єдності з« низовим »і грубо матеріальним» Такий тип мислення то змішує протилежності, то протиставляє їх, знімаючи кордони між ними.

4. Традиціоналізм у середньовічній добі

На наряду с христианской религиозностью и корпоративностью другой ценностной доминантой средних веков был традиционализм – ориентация на старину и следование некогда принятым образцам. Традиционализм средневековой культуры проявлялся в экономической сфере: в постоянстве способов обработки земли, в сохранении ручного производства, неизменности системы питания. В богословии традиционализм был способом существования догматики, когда одни и те же положения принимались как абсолютно истинные и неизменные, доступные только лишь толкованию и комментированию. Всякое же сомнение в истинности догмы объявлялось ересью и преследовалось Церковным судом. Традиционализм науки средних веков определялся главным научным методом: цитатностью и комментированием, что не позволяло ни расширить круг познаваемых явлений, ни выдвинуть новые научные гипотезы. Но даже в рамках традиционализма средневековая наука смогла поставить такие проблемы как «соотношение номинализма и реализма», «гелиоцентризм Вселенной», и другие.

Традиционализм образа жизни объяснялся привязанностью средневекового человека к обжитым местам. Земельная зависимость крестьянина привязывала его к той земле, которую он обрабатывал на всю жизнь. Его пространство ограничивалось, по словам Ж. Ле Гоффа, «лендом и лесом», а дорога навсегда символизировала угрозы и опасности исходящие от рыцарей, разбойников, бродяжек, и властей. Точно также жизнь монаха ограничивалась стенами его обители, так как он принимал обет послушания и не мог самовольно покинуть монастырь иначе как переводом по службе или будучи изгнанным из монастыря за провинности. Жизнь ремесленника замыкалась стенами города, в котором он проживал и улицей или кварталом, где жили и работали работники его цеха. Привязанность к цеху была столь велика, а технологии ремесла настолько самоценны, что в случае отсутствия прямых наследников по мужской линии движимое и недвижимое имущество завещалось цеху, а не вдове или сестрам и дочерям. Даже сеньор организовывал жизнь по единожды установленному образцу в пределах стен своего замка.

Генеалогические древа известных землевладельцев должны были свидетельствовать, сколько колен того или иного рода вели достойный образ жизни и владели принадлежащими им землями, где подчеркивалась имущественная и мировоззренческая преемственность «от отца к сыну». Фамильные книги и драгоценности, штандарты и портреты, все, что свидетельствовало о том, что «ныне как и прежде, и во веки веков».

В средневековой культуре был выработан и такой механизм закрепления традиций общественно значимого поведения как этикет. Традиции поведения должны были свидетельствовать о принадлежности человека к определенным слоям общества. Особенно актуально это стало в романском средневековье, когда среди знати сложилась традиция наследования земель от отца к старшему сыну – примогенитура (что позволяло не делить наследство и не мельчить землевладение, а только укрупнять богатство за счет выгодных браков). Все младшие братья ставшие отныне безземельными рыцарями, странствующими поэтами и музыкантами, ниществующими монахами и так далее устремились в путь. Этикет стал необходимой «этикеткой» по которой бедного, но знатного юношу (в Англии - джентельмена) можно было отличить от профана. Примогенитура, резко сократив количество богатых женихов, привела к возникновению института «старых дев», которые вынуждены были довольствоваться браками с безземельной городской знатью и основывать семью на экономическом фундаменте даваемого за невесту приданого. (Гизы. Брак и семья в Средние века).