2. Норми мовного спілкування Норми української літературної мови

Назви норм	Що регулюють норми
Орфоепічні норми	Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах
Лексичні норми	Уживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слівза змістом у реченні й словосполученні
Граматичні норми	Правильне творення й уживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень
Стилістичні норми	Уживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвленняй стилю мовлення
Орфографічні норми	Правильний запис слів
Пунктуаційні норми	Правильну розстановку розділовихзнаків

Для культури мовлення центральною проблемою є мовна норма, що є як мовним, так і суспільним явищем.

Норма літературної мови - це сукупність загально-прийнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки. Щоб говорити і писати правильно, треба добре знати всі розділи мовної системи. А щоб говорити і писати добре, треба вміти відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш вдалі, доречні мовні засоби - слова, словосполучення речення.

Норми літературної мови відбиті у словниках, фіксуютьсяу вигляді усталених правил у довідниках, посібниках, підручниках. Вони є обов'язковим еталоном правильності літературної мови для всіх, хто володіє і користується мовою, особливо для навчальних закладів, радіо, телебачення, театру, видавництв тощо.

Нормованість є необхідною якістю літературного мовлення, без якого вона не змогла б виконати свою функцію як знаряддярозвитку суспільства, як засіб спілкування. Нормативність літературної мови - це природний її стан, а норма - це усвідомлена реальність мови в її розвитку, закономірності, відображен-ня в узагальненому обов'язковому правилі. Норма лише тоді є нормою, коли відображає об'єктивні закони розвитку мови.

Отже, норма - система норм, що стосуються однорідних груп мовних явищ на всіх рівнях мови.

Виділяють орфоепічні, лексичні, словотвірні, граматичні, стилістичні норми.

Дослідники вважають, що нормативним є мовлення:

1) що відповідає системі мови, не суперечить її законам;

2) у якому варіант норми володіє новими семантико-стилістичними можливостями, увиразнює, уточнює контекст;

3) у якому не допущено стильового (і стилістичного) дисонан-су;

4) в якому доречно обґрунтовані застосовані норми з іншого стилю;

5) в якому не допускається змішування норм двох мов (суржик).

У мовленні норми передбачають конкретний вибір і вжи-вання тих чи інших мовних одиниць залежно від ситуації, цілей і завдань спілкування.

Норми співвідносяться із стилями мовлення і визначаються в межах кожного стилю.

Літературні норми складалися поступово, вони – явище історично змінне. Мовна практика забезпечує творення і розвиток норм.

Літературні норми характеризуються двоякістю: для них властива стабільність, незмінність мовлення, а за ним і мова, розвиваються змінюються, міняються поступово і норми. Встановлено, що причинами змін у мовних нормах найчастіше є зміни в житті суспільства, вплив внутрішніх законів мови, вплив розмовної мови, діалектних особливостей.

Норми визначають межі вживання варіантів загальнонародної мови і діляться на літературні - нелітературні, правильні - неправильні, регламентують функціонування слів, фразеологізмів, форм і конструкцій в літературній мові на відміну від діалектів.

Основою культури мовлення є літературна мова. Джерелами її норм є жива розмовна мова, місцеві говори, просторіччя, професійні жаргони, інші мови.

Дотримання літературних норм у спілкуванні є визначальною ознакою високого рівня культури мовлення кожної людини.