2.2.4. Комунікатинві бар’єри

Некомпетентність одного із партнерів викликає відчуття досади, змарнованого часу. Так, власне, воно і є. Тому дуже важливо мати справу із знаючим фахівцем, а якщо відбулася помилка, поводитися відповідно до ситуації: якщо партнер зовсім не володіє проблемою, ввічливо припинити розмову; якщо він володіє питанням частково і звернутися більше ні до кого, ввести його в курс справи, не підкреслюючи при цьому своєї ґрунтовної обізнаності.

Невміння партнера зрозуміло і послідовно висловлювати свої думки дуже заважає спілкуванню. Тим, хто зіткнеться з таким співрозмовником, можна лише поспівчувати. Доведеться набратися терпіння і використовувати все своє уміння слухати, ставити запитання, щоб отримати від партнера хоч якусь інформацію.

Погана техніка мовлення партнера, невиразність, скоромовка, надто тихий чи, навпаки, пронизливий голос здатні вивести з себе кого завгодно. Але якщо ви зацікавлені в контакті саме із цим партнером, доведеться пристосовуватися до його манери говорити, та ще і не подавати вигляду, що ви чимось незадоволені.

Невміння слухати виявляється в тому, що партнер перебиває, починає говорити про своє або занурюється у власні думки і зовсім не реагує на ваші слова. Компенсувати невміння партнера слухати можна тільки своїм мистецтвом говорити.

Бар’єр модальностей (від лат. modus – спосіб, якісна характеристика відчуттів). Незнання того, що у кожної людини є свій пріоритетний канал сприйняття (візуальний – зовнішня і внутрішня інформація являє собою комплекс зорових образів; аудіальний – інформація являє собою комплекс звуків; кінестетичний – інформація являє собою комплекс відчуттів: смакових, дотикових, нюхальних, відчуття тіла), нерідко утрудняє

спілкування. Ось приклад неефективної комунікації: Перший співрозмовник: «Уявіть собі...» Другий співбесідник: «Послухайте мене...» Адже вони говорять різними мовами. У побутовій сфері це призводить до непорозумінь і образ. Наприклад, мати говорить

синові: «Скільки разів тобі повторювати: «Йди їсти!». Не дивно, якщо син-візуал не реагує. Для нього значущими були б слова: «Подивися, який сьогодні обід!»

Або така ситуація. Дружина обурено говорить чоловікові: «Коли ти викинеш ці жахливі тапочки? На них же дивитися страшно!» Він заперечує: «Вони хороші, мені в них зручно». Очевидно, вона – візуал, а він –кінестетик, і йому важливий не зовнішній вигляд взуття, а свої відчуття в ньому.

Нерозуміння існування людей в різних модальностях ускладнює відносини і в діловій сфері. Наприклад: на столі у начальника такий порядок, що око радіє. А у його підлеглого – розгардіяш, у якому той на диво добре орієнтується. На всі зауваження начальника привести в порядок стіл підлеглий відповідає: «Мені так зручно» і не розуміє, чому до нього чіпляються. Начальник же щиро вважає такий вид столу неподобством, а підлеглого – неакуратним і до того ж норовистим працівником. І невтямки обом, що у кожного з них – свій спосіб сприйняття світу: одному інформацію перш за все поставляють очі, іншому – руки.

Знання того, що у кожної людини є певний пріоритетний канал сприйняття, робить нас терпимішими, а уміння його визначати дозволяє знайти адекватну мову спілкування з конкретним співрозмовником, зробити контакт з ним не тільки безконфліктним, але й ефективним.

Отже, для того, щоб в комунікативному акті не виникав бар’єр модальностей, слід передавати інформацію в тій модальності, в якій готовий її сприймати партнер, у тій формі, в якій вона йому зрозуміла. Бар’єр характеру теж створює труднощі в спілкуванні. У кожної людини свій характер, але виховані люди, що володіють собою, уміють поводитися так, щоб їх характер не був джерелом конфлікту або навіть дискомфорту. Не всі, проте, хочуть і вміють розібратися в собі і контролювати себе. Люди з яскраво вираженими особливостями темпераменту можуть бути незручними співрозмовниками.