Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
DERZh_EKZ.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
245 Кб
Скачать
☆

20. Форм. Уявлень про “Текст”. Методика вивч розд “Текст”.

Текст – це одиниця мови, є її найвищим рівневим поняттям після звуків мовлення (фонем), морфем, слів, словосполучень і речень. Він є і одиницею мовлення, бо виражає завершене висловлювання. Під час вивчення розділу “Текст” учні ознайомлюються в практичному плані з найголовнішими ознаками тексту: 1) тематична єдність, 2) основна думка, 3) заголовок, 4) зв’язність та основні засоби міжфразового зв’язку, 5) структура і типи текстів. Типи текстів. За функціонально-смисловим призначенням тексти діляться на три типи: розповідь, опис, міркування. Текст-опис створює загальне уявлення про предмет, явище. Тексти-міркування на своєму початку містять тезу (твердження). А далі – доведення чи спростування. Будова тексту. Текст складається з трьох структурно-смислових частин: зачину, основної частини і кінцівки. Знання цих частин важливе для формування вмінь будувати власні висловлювання. У зачині повідомляється основна думка висловлювання. Цим самим зачин виконує важливу функцію – подає комунікативну установку. В основній частині розкривається тема тексту. Читач дістає уявлення про головне і чому текст має таку назву. Розповідь підсумовується в кінцівці тексту. Нею завершується розвиток теми.

Зв’язність тексту –це одна з найважливіших категорій лінгвістики тексту. Вона полягає у наявності зв’язків між окремими реченнями, абзацами та складовими частинами. Відомі 2 осн.способи зв’язку між реченнями тексту: ланцюговий і паралельний.Під час ознайомлення зі складовими частинами тексту що кожна частина починається з невеликого відступу від початку рядка – абзаца.

21. Лінгводидактичне спрямування уроку української мови

Практика навчання свідчить, що увага вчителя зосереджується в основному на дидактиці уроку. І недостатньо враховується лінгвістична природа матеріалу. Отже, не надається уроку належного лінгводидактичного спрямування.

Все на уроці української мови – зміст та методика проведення – залежить від урахування характеру (природи) матеріалу, внутрішньої його логіки. Так, тема “Апостроф” у початкових класах вивчається двічі – 1) в розділі “Звуки і букви”, 2) у розділі “Будова слова”. Зміст правил за розділами:

1). Апостроф (’) ставиться після букв б, п, в, м, ф та в окремих словах після букви р перед буквами я, ю, є, ї, які позначають на письмі по два звуки – [йа], [йу], [йе], [йі]. Перед апострофом букви позначають тверді звуки (пір’я, голуб’я, солов’ї).

2). В українській мові на письмі апостроф ставиться після префіксів, що закінчуються на приголосний звук, перед буквами я, ю, є, ї.

У першому випадку маємо фонетико-графічне написання, яке безпосередньо визначається вимовою. Головним у методиці вивчення є розвиток слухо-вимовних умінь. Треба вчити дітей розрізняти на слух та правильно відтворювати в своєму мовленні звукову ситуацію “приголосний +й + голосний” (П+й + Г) - бурйан, пйуть, подвірйа, звертаємо увагу, що перед апострофом твердий приголосний. Вправи базуються на слухово-вимовній основі. У кожній вправі навчального характеру (початкові вправи на усвідомлення правила) мають бути вимова звукової ситуації, звуковий (частковий або повний) й звуко-буквений аналізи її, що передують записові слова. Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – слухо-вимовна з послідовним застосуванням звуко-графічного зіставлення: бурйян – звуки (звукову ситуацію) рйа позначаю на письмі буквою “ер”, апострофом та буквою я, буква я позначає на письмі два звуки - йа. Це все означає, що на уроках вивчення цієї теми основними мають бути різні форми звукового й звуко-буквеного аналізів та синтезу, орфографічні вправи на звуковій основі (попереджувальний диктант – записові слів з апострофом передує звуковий аналіз ситуації П + й + Г й звуко-графічні зіставляння та інш.).

У другому випадку маємо фонетико-морфологічне написання. Аналіз орфограми за характером свідчить, що під час засвоєння її важливі вміння розрізняти голосні та приголосні звуки в слові, зіставляти звуковий та буквений склади слова (фонетичний аспект); визначати будову слова, префікс (морфологічний аспект). Крім умінь розрізняти серед звуків у слові і вимовляти звук й між приголосним та голосним (як це було в першому випадку), учневі необхідно усвідомити, що приголосний – кінцевий звук префікса, що корінь має починатись звуком й, який разом з голосним (а, у, е, і) позначається на письмі буквами я, ю, є, ї. Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – фонетико-морфологічна.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]