Тема 60. Симптоматика дисграфії, дислексії, дизорфографії.

Характеристика типових помилок писемного мовлення. Графічні та оптико-просторові помилки писемного мовлення. Їх типи, причини та механізми. Особливості оволодіння орфографією молодшими школярами із ЗНМ. Причини та механізми орфографічних помилок.

Класифікація дисграфії

Залежно від несформованості або порушення тієї чи іншої операції листи виділяють 5 форм дисграфії:

•   артікуляторно-акустичну дисграфию, пов'язану з порушенням артикуляції, звуковимови і фонематичного сприйняття;

•   акустичну дисграфию, пов'язану з порушенням фонемного розпізнавання;

•   дисграфию на грунті несформованості мовного аналізу і синтезу;

•   аграмматіческая дисграфию, пов'язану з недорозвиненням лексико-граматичної сторони мовлення;

•   оптичну дисграфию, пов'язану з несформованістю зорово-просторових уявлень.

Поряд з «чистими» формами дисграфії, в логопедичної практиці зустрічаються змішані форми.

І. Помилки на рівні букви і складу.

-   Пропуски букв та складів. Вони свідчать про те, що учень не виділяє у складі слова всіх його компонентів. Частіше пропускає букви, що позначають голосні звуки. Наприклад: рак - “рк”, риба-“рба”, корова - “крва” і т. н. Букви, що позначають приголосні звуки, часто пропускає при збігові приголосних у слові. Наприклад: стіл-“сіл”, уранці-“ураці”.

-      Вставляння зайвих букв у слово.

Це найчастіше відбувається при збігові приголосних. Наприклад: тигр-“тигор”, светр - “свстир”, гриф - “гириф”.

-      Переставляння букв та складів.

Наприклад: поверталася - “повреталася”, дрова - “двора”.

-      Персеверація (повторення одних і тих самих складів) букв: дерево - “девево”, а також цілих складів: ходила - “ходидила” і т. н.

-      Заміна букв.

Вона вказує на те, що учень виділив у складі слова звук, але для його позначення вибрав неправильну букву. Це обумовлено:

-      нечітким розрізненням звуків, що мають акустико-артикуляційну подібність: змішування глухих і дзвінких приголосних (багато — “бахато”, ліфт — “лівт”); свистячих і шиплячих звуків (школа - “скола”, соняшник - “шоняншик”), африкатів ч - ц, ч - щ (вовчиця - “вовциця”, дощечка - “дочечка”), твер дих і м’яких (сьогодні - “согодні”);

-      несталим співвіднесенням фонеми з графемою, коли не закріпився зв’язок між звуком і зоровим образом відповідної букви;

-      нечітким розрізненням букв, що мають кінетичну подібність у написанні. У цих замінах збігається накреслення першого елемента двох букв. Після написання першого елемента учень не може далі диференціювати тонкі рухи руки. Вій або неправильно передає кількість однорідних елементів (л-м, и-ш), або помилково вибирає наступний елемент (и-у, Г-Р, б-д). У деяких дітей ці помилки переходять і в процес читання.

Іі. Помилки на рівні слова.

1.Окреме написання частин слова спостерігається в таких випадках:

• ·коли префікс або початкова буква слова нагадує прийменник, сполучник (називати - “на зивати”, яскравий - “я скравий” та ін.);

• ·при збігові приголосних (брати - “б рати”).

2.     Написання слів разом:

• ·написання разом прийменника, сполучника із наступним словом (в класі - “вкласі”);

• ·написання разом двох самостійних слів (усі діти - “усідіти”). У складних випадках усі слова у реченні зливаються в одне ( “ У ракаєклешні ” );

• ·морфемні аграматизми: неправильне словотворення за допомогою префікса і суфікса (жаб’ячий - “жабний”, безвусий - “безвусатий”).