2. Психологічна характеристика злочинності

Сталими є тенденції вчинення підлітками злочинів в Україні. За даними МВС України, 2010 року кількість злочинів, учинених неповно­літніми, збільшилася на 22,3 %, порівняно з 2009 роком. Загальна кількість злочинів збільшилася переважно за рахунок збільшення кількості крадіжок із 3403 (2009 р.) до 7056 (2010 р.), 76 % з яких учинено групою. Статистичні дані за 2010 р. загалом свідчать про зменшення кількості таких видів злочинів, що вчиняють підлітки: умисне вбивство – на 3,8 %, зґвалтування – на 51,1 % , грабіж – на 40,8 %, розбій – на 34,1 %, вимагання – на 22,4 %, хуліганство – на 39,4 %, водночас, збільшується питома вага організованої групової підліткової злочинності неповнолітніх в Україні.

Злочинність неповнолітніх і молоді в усьому світі є однією із самих актуальних соціальних проблем. Водночас різні автори надають перевагу різним її детермінантам. Так, керівник федера­льного бюро по правосуддю для неповнолітніх і профілактиці пра­вопорушень США А.Регнери основними причинами підліткової злочинності вважає розпад сім'ї, жорстоке ставлення до дітей, порушення прав дітей на одержання виховання й освіти, проживання в нормальних умовах і, як результат, уходи дітей з дому. Обстеження неповнолітніх у штаті Коннектикут показало, що 75% злочинців, які вчинили найбільш серйозні акти насильства, самі піддавалися жорстокому ставленню з боку батьків і інших осіб. їх частка від загального числа осіб, що скоїли насильницькі злочини, складає 33%. Своєрідно оцінюють причини нинішньої хвилі злочинності не­повнолітніх у своїй країні японські фахівці. Вони вважають, що це зростання злочинності обумовлене зниженням добробуту І його наслідків - стресами, пов'язаними з навчанням, недоліками виховання в сім'ї, руйнуванням традиційних цінностей сім'ї, проявами ін­дивідуалізму. Необхідно відзначити, що проведені в Японії дослідження також показують, що серед неповнолітніх правопорушників частіше виявляються ті, хто виріс без батьків, а також вихідці з малозабез­печених родин. Серйозною проблемою для японських шкіл є відсутність у них фахівців із психотерапії. З цим зв'язується зростання актів насильства над батьками, вчителями й однокласниками. За останні роки злочинність неповнолітніх у нашій країні також істотно зросла. Так, у Миколаєві, як одному з найбільш складних за станом злочинності міст України, підліткова злочинність становить близько 14%. В даний час підлітки є самою криміногенною ча­стиною населення. Збільшилося серед злочинців також число дівчат-підлітків. Згідно з Кримінальним кодексом України, неповнолітніми правопорушниками визнаються особи, яким під час скоєння злочину виповнилося 14 років, але не виповнилося вісімнадцяти років. Не­повнолітній вік у Кримінальному кодексі України розглядається як обставина, що пом'якшує відповідальність. Так, у відношенні непо­внолітніх не передбачене застосування деяких видів покарання, а максимальний термін позбавлення волі складає 10 років. Слід також зазначити широке застосування в судовій практиці відстрочки виконання вироку, що у даний час реалізується у відношенні приблизно половини всіх неповнолітніх, засуджених до по­збавлення волі.

Крім того, певна частина порушників (більш 20%) звільняється від покарання чи кримінальної відповідальності: матеріали по них або передаються в комісії зі справ неповнолітніх, або до них застосовуються примусові заходи виховного характеру:

1) попередження; 2) передача під нагляд батьків чи осіб, що їх замі­няють, або спеціалізованого державного органу; 3) покладання обов'язків відшкодування заподіяної шкоди; 4) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.

У випадку систематичного невиконання заходів виховного впливу суд може притягти правопорушника до кримінальної відповідальності. Таким чином, реальне кримінальне покарання виповнюється у відношенні до менш чим половини підлітків, що вчиняють кримінально карні діяння. Зважаючи на те, що у відношенні повнолітніх не передбачено ряду покарань, а окремі (наприклад, штраф, випра­вні роботи) застосовуються дуже обмежено, основним видом реа­льного покарання є позбавлення волі. Особи, засуджені в неповно­літньому віці, відбувають покарання у виправно-трудових колоніях. Якщо ж підліток, що вчинив правопорушення, не досяг віку притягнення до кримінальної відповідальності, тобто йому не виповнилося 14 років, чи застосування до нього міри карного покарання визнається недоцільним, але він вимагає особливих умов ви­ховання, то такий підліток направляється в спеціальну навчально-виховну установу.

Абсолютна більшість скоюваних неповноліт­німи злочинів — крадіжки та хуліганські дії.

Головною глобальною причиною злочинності неповнолітніх науковці вважають «соціальне аутсайдерство», коли діти опиняються поза існуючим суспільством внаслідок неповноцінної соціалізації. Серед інших причин виділяють негативний вплив засобів масової інформації, збільшення кількості бездоглядних дітей, недоліки чинного законодав­ства, нестабільність суспільного устрою.

Варто зазначити, що зростання злочинності неповнолітніх в Україні відповідає світовій тенден­ції. Так, за останні п’ять років кількість злочинів, скоєних неповнолітніми, зросла у європейськихкраїнах з 40 до 70 %, такі ж показники спостері­гаються у США.

Соціальна дезорганізація, характерна для на­шого суспільства, зачіпає підлітків сильніше, ніж дорослих. Саме цим пояснюються несприятливі характеристики та тенденції підліткової злочин­ності. Підліткова злочинність молодшає, кримі­нальна активність 14–15-річних зростає більш швидкими темпами, ніж 16–17-річних. Зло­чинність неповнолітніх у своїй більшості набуває рівня групової — майже 65 % злочинів скоюються группою. Неповнолітні легко засвоюють нові види злочинності: викрадення людей, вимагання, комп’ютерні злочини тощо. Збільшується кількість резонансних злочинів, скоєних неповно­літніми, що відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю.

Погляди вітчизняних науковців на причини злочинності неповнолітніх являють собою своєрід­ний континуум знань глобального змісту. На думку Р. І. Благути, основними причинами формування злочинної поведінки є відсутність належного соці­ально-правового захисту неповнолітніх, недоліки в роботі правоохоронних органів, недостатнє та не­своєчасне реагування на вчинені аморальні й про­типравні дії та їх подальше попередження.

Державний інститут проблем сім’ї та молоді виділяє шість основних причин злочинної по­ведінки неповнолітніх:

• соціальні та еконо­мічні аспекти становища сучасного українського суспільства;

• функціональна неадекватність сім’ї;

• відчуження від шкільного середовища;

• вади та обмеженість соціалізації дітей в інтернативних закладах;

• проблеми в організації дозвілля; нега­тивний вплив засобів масової інформації.

Використання класифікації причин злочин­ності неповнолітніх дозволяє виділити три основні групи її детермінант.

Перша група — біолого-генетичні детермінанти, що включають алкоголізм та наркоманію батьків, нервові або психічні хвороби батьків і дітей, пси­хологічний перебіг вагітності та пологів, спадкові хвороби тощо. На сьогоднішній день особливу увагу необхід­но звернути на збільшення кількості дітей з вада­ми психічного розвитку — у 44 % неповнолітніх правопорушників, які перебували на обліку в ди­тячих кімнатах міліції, спостерігались різноманіт­ні психічні аномалії: олігофренія, психоз, психо­патії, неврози, психофізичний інфантилізм. У 68 % учнів спецшколи для неповнолітніх правопорушників були виявлені нервово-психіч­ні розлади: невротичні та неврозоподібні прояви після перенесених органічних ушкоджень голов­ного мозку, затримки психічного розвитку, пато­характерологічні зміни, психопатії, енурез тощо. У цих учнів наявні порушення вуглеводного і ліпідного обміну, зниження вмісту деяких гормо­нів у п’ять разів порівняно зі здоровими дітьми. Встановлено, що такі особливості обміну речовин підвищують ступінь ризику асоціальної поведінки. Діти батьків-алкоголіків здебільшого патоло­гічно відстають в інтелектуальному та фізичному розвитку; в окремих випадках в ролі біологічних причин асоціальної поведінки можуть виступати дефекти мовлення, зовнішня непривабливість, недоліки конституційного або соматичного харак­теру. Проблема існування категорії злочинності неповнолітніх із психічними аномаліями являє особливу небезпеку для суспільного розвитку і по­требує проведення системних наукових досліджень і негайних практичних правових заходів з метою зменшення кількості злочинів, учинених психічно неповноцінними дітьми.

До другої групи детермінант відносяться соці­альні фактори: негативний вплив у сім’ї, недоліки у шкільному вихованні, незайнятість суспільно-корисною працею, негативний вплив мікросере­довища, прорахунки у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх та інші соціальні деструкції суспільства. Одним із головних факторів (до 90 %), що штовхає неповнолітніх на злочинний шлях, є дис­функціональна сім’я. У наш час все більша кіль­кість сімей втрачає виховний потенціал через низку економічних та морально-етичних проблем, у зв’язку з чим поширюються явища безпритуль­ності та бездоглядності, що веде до зостання зло­чинності неповнолітніх. За даними А. М. Нечаєвої, до основних кримі­ногенних факторів сімей, що сприяють вчиненню злочинів, можна віднести виховання дітей у не­повній сім’ї, наявність в сім’ї родичів, що мали судимість, скандали та бійки, сексуальну розпу­щеність. До переліку соціальних деструкцій додається важке матеріальне становище, незадо­вільні умови життя, відсутність окремої кімнати для дітей, злидні, нестача харчування та одягу, на­силля в сім’ї, виховання дітей в умовах емоційної депривації,— все це та багато іншого призводить до патологічних змін особистості.

Криза різних сфер життя не залишила осто­ронь і школу, поглибивши, зокрема, відчуження учнів від шкільного середовища. За оперативними даними служб у справах неповнолітніх в останні роки 1-го вересня більше 11 тисяч дітей не при­ступають до занять у загальноосвітніх школах. Се­ред них 35 % становлять діти 11–14 років, 45 % — 15–17 років.

Багато дітей не хочуть відвідувати школу через погане самопочуття в ній, низькі бали успішнос­ті провокують пропуски занять, бо учень не хоче бути об’єктом критики, а то й глузування з боку вчителя та однолітків.

Наступний соціальний фактор — негативний вплив мікросередовища, в якому дитина проводить майже весь свій вільний час, особливо у підліт­ковому та юнацькому віці.

Важливою психологічною особливістю зло­чинності неповнолітніх є тісний її зв’язок із криміногенним середовищем. Такий зв’язок має опосередкований характер, де проміжною ланкою виступає кримінальна субкультура неповнолітніх. Криміногенне середовище утворює своє­рідний психологічний простір, який має тенден­цію до самовідтворення і розширення за рахунок зовнішнього іміджу кримінальної «романтики», спрощених взаємостосунків. Воно виглядає при­вабливим для багатьох неповнолітніх, оскільки вони не мають достатньої для самостійного жит­тя сформованості, значного життєвого досвіту, здатності відрізнити зовнішню атрибутику від сутності, опозиційно реагують на втручання до­рослих у їхнє життя.

Третю групу факторів становлять особистісні риси неповнолітнього: особливості характеру, тем­пераменту, системи цінностей, рівня домагань, на­явність адекватної самооцінки, захоплення тощо.

Особистість правопорушника — свідомий суб’єкт, наділений сукупністю біологічно зумов­лених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається анти­суспільною спрямованістю, що виникає під впли­вом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов. На стадії формування особистості можна вирізнити два тісно пов’язані, але не тотожні вектори: загальне формування особистості та формування правової психології особистості. Загальне форму­вання особистості здійснюється способом соціа­лізації, а його стрижнем є формування свідомості. Формування правової психології особистості здійснюється способом правової соціалізації, а її основою є правосвідомість.

У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминуче проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо,— через затримки і навіть зриви, болісні, спотворені фор­ми самоствердження та визнання оточенням. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, власти­вості особистості — жорстокість, цинізм, бруталь­ність, нігілізм, зухвалість тощо.

У соціально-психологічному плані визначним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування осо­бистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності. Ідентичність виконує важ­ливу інтегративну функцію, оскільки забезпечує цілісність особистості, поєднує навколо себе та узгоджує між собою цінності, життєві плани, ідеа­ли. Якщо дитина втрачає ідентичність спершу з сім’єю, надалі — з ровесниками у школі, гру­пах за інтересами, під час дозвілля, у неї вини­кає почуття невпевненості у собі, що переростає в комплекс неповноцінності, некомпетентності, гіпертрофованого почуття сорому, провини, стра­ху перед майбутнім, плутанини поглядів, рольової невизначеності, невдач у пошуках «власної» соці­альної групи.

Несприятлива лінія загального формування особистості може посилюватись за рахунок яв­них чи прихованих акцентуацій характеру й осо­бистості в цілому. Акцентуації проявляються або посилюються саме у підлітково-юнацькому віці та дуже пов’язані з окремими видами злочинів.

Дефекти загальної соціалізації перешкоджають правовій соціалізації, створюють живильне сере­довище для її деформації. Метою правової соці­алізації є забезпечення правослухняної поведінки особистості як у звичайних, так і в нетипових, екстремальних ситуаціях. В сучасних умовах зни­ження імперативної ролі моралі, експансії субкуль­тури, культу індивідуалізму, швидкого збагачення і загальної криміналізації суспільства особливо небезпечним є стихійний «вуличний» вплив на неповнолітніх, у них формується схильність до протиправної поведінки, яка проявляється у та­ких вчинках, як втечі з дому, пропуски шкільних занять, бійки з однолітками, дрібне хуліганство, тероризування і вимагання у слабших і молодших, зухвалість і цинізм у громадських місцях.

Слід відзначити роль алкоголю, інших одурма­нюючих засобів у формуванні особистості неповнолітнього правопорушника, знятті психологічних бар’єрів до правопорушної поведінки. Темпи зви­кання до алкоголю та наркотиків у неповнолітніх у 2,5–3 рази перевищують такі у дорослих. Слід зазначити, що неповнолітні не тільки особисто вживають одурманюючи речовини, а й беруть чимраз активнішу участь у злочинній діяльності, пов’язаній з наркобізнесом. Дефекти правової со­ціалізації призводять до формування аномальної правової психології, насамперед правосвідомості, а саме: негативної оцінки цінностей (правова опо­зиційність), легковажного ставлення до правових норм (правовий інфантилізм), активного їх не­сприйняття (правовий нігілізм), підміни змісту чинних правових норм власними (зручними для себе) уявленнями.

Важливими є також негативні зміни у якісних та кількісних індивідуально-психологічних показ­никах особистості неповнолітніх злочинців. За даними Н. В. Малиш, у процесі формування їх особистості відбуваються перекручування у сферах самопізнання, самовідношення й саморегуляції, що детермінує девіантну поведінку.

У неповнолітніх правопорушників, на від­міну від законослухняних однолітків, домінують стенічні варіанти міжособистісного спілкування. Засуджені визнають, що в них превалюють такі риси характеру, як владність, лідерство, незалеж­ність, прямолінійність, агресивність. Так, вбивцям властивий високий рівень фізичної агресії, злоді­ям — непрямої агресії, хуліганам — дратівливості й вербальної агресії, гвалтівникам — підозрілості. Наявність вище перелічених рис характеру різ­ко знижує рівень їх правосприймючої адаптації. У неповнолітніх правопорушників установлене збільшення психічної стомлюваності (у 2 рази порівняно зі звичайними дітьми), тривожності (у 1,5 рази) при одночасному зниженні працездат­ності, рівня саморегуляції (у 3 рази), коефіцієнта адаптації (у 2 рази).

Емоційно-вольова сфера неповнолітніх зло­чинців характеризується неврівноваженістю, ім­пульсивністю, впертістю, недостатнім рівнем са­моконтролю, самодисципліни, бідністю емоційних проявів, несформованістю тонких почуттів. Дея­кій частині неповнолітніх злочинців притаманні несформованість системи етичних переконань та загальнолюдських цінностей. Найчастіше моти­вацією їхньої злочинної поведінки є примітивні фізіологічні потреби у їжі, сексі тощо.

Серед характерологічних особливостей слід констатувати небажання виконувати якусь діяль­ність, грубість, егоцентризм, неправдивість, інфан­тилізм, низьку антиципаційну здатність зниження критичності до власної поведінки. Інтелектуальна сфера характеризується низькими показниками ін­телекту, вузькістю кругозору, бідністю словарного запасу, низьким розвитком абстрактного мислення і, як наслідок, неможливістю прогнозування ре­зультатів власної діяльності.

Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:

- кількісні показники цієї злочинності підвищувались протягом першої половини 90-х років, нині намітилась тенденція до їх стабілізації (щорічно виявляється близько ЗО тис. неповнолітніх, що вчинили злочини);    - дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);    - серед злочинів збільшується кількість таких, що потребують “кваліфікації” (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет);    - злочинність неповнолітніх має тенденцію до “омолодження”. За даними спостережень одну п'яту суспільно небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб’єктами злочину, це не пояснюється акселерацією. На думку більшості вчених, період акселерації завершився. Сучасні підлітки за відповідними параметрами не відрізняються від підлітків 60-х років;

- певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах);    - зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;    - поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо);    - кількісне й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу);    - збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність);    - дедалі частіше об’єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів;    - підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією, плануванням злочинницької діяльності та розподілом обов’язків.