2. Шкільна дезадаптація як причина важковиховуванності.

Соціальна адаптація - це процес активного пристосування інди­віда (групи індивідів) до соціального середовища, який проявляється в забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіда (чи групи).

Процес соціальної адаптації тісно пов'язаний з процесом соціа­лізації індивіда. Соціалізація означає суспільний процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здіб­ностей та інших) на основі навчання та виховання, засвоєння соціаль­них ролей, унаслідок чого людина перетворюється у члена сучасного їй суспільства.

Несоціалізованих людей немає. Асоціальна поведінка - резуль­тат упущень у ході соціалізації. Соціалізація, по суті, є самореалізацією індивіда у процесі його активно-трудової діяльності.

У даному випадку мова йде про соціальну дезадаптацію учнів, тобто таке пристосування їх до соціального середовища, за якого вони не можуть правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні, а тому набу­вають негативного соціального досвіду, що спричиняє їх подальші про­типравні вчинки.

Необхідно відзначити, що девіантна поведінка спостерігається у підлітків частіше," ніж у інших вікових групах. Відомий психолог Л. С. Виготський головною причиною важковиховуваності вважав труднощі підліткового періоду з його інтенсивним анатомо-фізіологічним та пси­хологічним розвитком, підвищеною збудливістю, вразливістю, неузго­дженістю психологічних процесів. Проявляються вони у прагненні ви­пробувати нові відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатно­сті прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні не­залежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до ньо­го суспільство щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічних та соціальних факторів, мотивацій утруднює соціальну адаптацію дітей та підлітків.

Адаптація психологічна - пристосування дитини, як особистості, до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами. Адаптація соціальна - інтегративний показник стану дитини, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитися до людей, подій, вчинків, спілкуватися, вчитися, регулювати поведінку відповідно до сподівань інших.

Соціальна адаптація передбачає:

1) адекватне сприйняття оточуючого світу;

2) адекватну систему відносин і спілкування з оточуючими;

3) здатність до праці, навчання, відпочинку;

4) здатність до самообслуговування, самоорганізацію;

5) адекватність поведінки в результаті очікувань інших.

Адаптація до школи - перебудова пізнавальної, мотиваційної й емоційно-вольової сфер дитини під час переходу до систематичного організованого шкільного навчання. З вступом до школи докорінно змінюються умови життя і діяльності дитини; ведучою стає навчальна діяльність. В елементарних формах навчальна діяльність здійснювалася і дошкільником, але для нього вона мала другорядний характер, тому що ведучою виступала гра; мотиви навчальної діяльності дошкільника також були переважно ігровими. Режим шкільних занять вимагає набагато більшого, ніж у дошкільному дитинстві, рівня продуктивної поведінки. Вміння налагоджувати і підтримувати стосунки з педагогами й однолітками в ході спільної діяльності вимагає розвинутих навичок спілкування. В зв'язку з цим, особливої важливості набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформованою в старших дошкільників. Діти, які мають достатній досвід спілкування, і розвинутою мовою, сформованими пізнавальними мотивами й умінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов. Зазвичай у виграшних умовах опиняються діти, які відвідували дитячий садок, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічним впливом.

Діти, які не відвідували дошкільні установи, користувалися посиленою й більш індивідуалізованою увагою батьків. Вони, як правило, мають визначені переваги в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на езоповій особистісній позиції. Ускладнення, що виникають унаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в навчальній діяльності сприяють виникненню так званих шкільних неврозів.

Багато патологічних змін стану здоров'я школярів у процесі навчання обумовлено порушенням пристосувальної діяльності під час зміни соціальних умов.

Рівні й критерії адаптації. А. Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання.

1. Високий рівень адаптації. Підліток позитивно ставиться до школи: вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повністю; розв'язує ускладнені задачі: старанний, уважно слухає вказівки і роз'яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; проявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; займає в класі позитивне статусне положення.

2. Середній рівень адаптації. Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст навчальних програм; самостійно розв'язує типові задачі; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації. Підліток негативно або індиферентно відноситься до школи; нерідко скарги на погане самопочуття; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал, який роз'яснює учитель, засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє зацікавленості; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичного нагадування і спонукання з боку вчителів і батьків; зберігає працездатність і увагу при тривалих паузах для відпочинку; близьких друзів не має.

Етапи проходження адаптації

І етап: орієнтовний, коли у відповідь на комплекс нових впливів, пов'язаних зі змінами умов, усі системи організму відповідають бурхливою реакцією і значною напругою. Ця "фізіологічна буря" триває 2-3 тижні.

ІІ етап: нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні або близькі до оптимальних варіантИ реакцій на вплив. "Буря" починає вщухати.

ІІІ етап: період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, потребує меншої напруги всіх систем [2; с. 11].

Показники адаптивних процесів.

Адаптивність - абсолютна й відносна гармонійність між суб'єктивними цілями і кінцевими результатами, супроводжується позитивним ставленням особистості до навколишнього світу і самої себе.

Неадаптивність - усвідомлена невідповідність між цілями й результатами діяльності, викликає амбівалентні почуття й оцінки, але не чинить психотравмуючого впливу на особистість.

Дезадаптивність - дисгармонія між цілями й результатами, яка є джерелом психічної напруги (стрес, шок, паніка тощо), внутрішнього дискомфорту й нестабільного перебігу психічних процесів, психічних станів, негативного емоційного фону (стрес, депресія, фрустрація).

Якщо середовище ставить до учня вимоги, адаптація до яких важка через його особистісні або вікові особливості, може розвинутися стан соціальної, соматичної, психологічної напруженості - загроза дезадаптації. Унаслідок цього розвиваються:

• непродуктивні форми реагування;

• симптоми порушення поведінки;

• емоційні розлади.

Це виявляється в проявах:

• підвищення показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму;

• зниження комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості;

• з'являється почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, вчителями, батьками, а в поведінці в цілому - надмірна сором'язливість;

• зниження успішності, недостатня увага й зосередженість на уроках;

• скарги на погане самопочуття, сон;

• втрата інтересу до навчання, школи.

Отже, шкільна дезадаптація - втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями, однолітками, схильність до асоціальної поведінки, низьке самооцінювання, негативне емоційне напруження.

До числа основних первинних зовнішніх проявів шкільної дезадаптації відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.

Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.

Під впливом постійних невдач, що виходять за межі власне навчальної діяльності і взаємин, що поширюються на сферу спілкування з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. Оскільки ж вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто відбувається в різній мірі усвідомленою протидією шкільним нормам, реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко в таких дітей виникають нервово-психічні і психосоматичні розлади.

Шкільна дезадаптація дитини - складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.

Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності - це не одне і те саме. При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т. і. Таким чином, неуспішні школярі -неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.

Причинами важковиховуваності є також упущення в навчально-виховній роботі школи:

- недоліки в організації учнівського колективу;

- вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час;

- незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів;

- недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недо-цільний вибір засобів виховного впливу;

- недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів;

- незнання умов сімейного виховання, недиференційований під-хід у роботі з батьками «важких» дітей;

- відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками;

- недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громад-ськості, трудових колективів;

- відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; форма-лізм.

На процес соціалізації дитини ушколі впливає ряд факторів, серед яких найважливіші:

1. Досягнення в навчанні;

2. Взаємини з однокласниками;

3. Взаємини вчителями.

Досягнення в навчанні.

Багатьма дітьми низькі бали успішності сприймаються як свідчення обмежених інтелектуальних можливостей, стають дуже сильним травмуючим фактором. Невстигаючий учень постійно перебуває в гнітючій ситуації неуспіху, при цьому педагоги нерідко не вдаються до аналізу причин низької успішності дитини і пошуку шляхів їх подолання.

Проблеми у навчанні можуть бути зумовлені біологічними факторами: спадковістю, відставанням у фізичному та розумовому розвитку, неповноцінним харчуванням.

Небажання вчитися в школі. З одного боку вимоги вчитися при відсутності у дитини звички працювати, нави-чок докладати зусиль у процесі роботи сприймаються як насильство на особистістю, викликають опір, а з іншого відсутня мотивація до навчання через позицію підлітка, що це не знадобиться в майбутньому житті.

Незабезпеченість підручниками, відсутність необхідної додатко-вої навчально-методичної літератури, шкільного приладдя, відповід-ного одягу також може бути одним із чинників відчуження дитини від шкільного середовища.

Взаємини з однокласниками.

Сьогодні у школі має місце конкуренція та «дідівщина», обра-жання молодших, грубощі, прини-ження, пограбування тощо.

Конфлікти з однокласниками по відношенню як навчання так і міжособистісного спілкування. На нашу думку сюди можна віднести явище «вигнанець» - коли група однокласників відкидає когось одного – це підвищує ймовірність розвитку ризикової поведінки.

Взаємини з вчителями.

Жорстоке поводження з дітьми з боку вчителів. Звичайно, діти схильні дещо перебільшувати, і будь-яке зауваження можуть сприймати як прояв неповаги, приниження їхньої гідності, проте часто трапляється і порушення прав дітей в школі.

До помилок шкільного виховання можна віднести до-мінування словесних методів, недостатнє використання ви-ховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з моральнонеблагополучними сім'ями.

В результаті складних стосунків у сім'ї, несприятливої позиції в учнівському колективі важковиховувані підлітки, безперечно, шукають інше середовище. Таким середовищем часто стають неформальні угрупування, в основному це вуличні компанії за місцем проживання. Це середовище впливає на формування моральної самосвідомості і часто відіграє роль ще однієї передумови асоціальної поведінки.

І. Невський як одну із причин важковиховуваності розглядає педагогічну занедбаність, яка з’являється не відразу, а проходить певні стадії у своєму розвитку. Таких стадій педагог виділяє три.

На першій стадії відбувається поступове накопичення елементів педагогічної й соціальної занедбаності, які проявляються ще непомітно.

На другій стадії – елементи занедбаності починають усе яскравіше проявлятися в поведінці школяра.

На третій стадії – учень систематично порушує дисципліну, не зважає на загальноприйняті норми й вимоги, допускає антигромадські вчинки.

В.М. Воробйов, Н.Л. Коновалова розглядають типи важковихову­ваних учнів залежно від форм шкільної дезадаптації. Перша форма названа ними "деприваційною". У цьому контексті поняття "депривація", на відміну від традиційного розуміння (позбавлення, ненадання відповідних умов), розглядається як нездатність особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему. Певно, причиною такого "безпроблемного" розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи та любові), але й гіперопіка (батьки вчасно не "передають" дитині відповідальність за її долю). У результаті діти не мають досвіду нормальної психологіч­ної адаптації, не актуалізується потреба до пізнання. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть скоріше проблемами вчителів, ба­тьків, а не їхніми власними психологічними проблемами.

Друга форма дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень у цьому випадку - непродуктивність процесів адап­тації. Це означає, що хоча учні усвідомлюють власні проблеми, вони залишаються нерозв'язаними і тому на підсвідомому рівні ці діти вда­ються до їх витіснення, придушення як психологічного захисту.

Третя форма "психопатична". У випадках таких порушень,- про­блеми, що виникають, розв'язуються дитиною неправильно, тому в результаті особистість не тільки не збагачується, а, навпаки, набуває неадаптивних стратегій і тактик поведінки в нових проблемних ситуаці­ях. До таких неадаптивних стратегій можна віднести, наприклад, де­монстративні втечі з дому, вибіркову неуспішність як протест проти конкретного вчителя тощо.

Н.Ю. Максимова й Е.Л. Мілютіна побудували типологію соціаль­но неадаптованої поведінки підлітків залежно від різних детермінант дезадаптації:

1 тип - підлітки, що чинять опір педагогічним впливам через не­достатню сформованість особистості, низький рівень розвитку мора­льних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

2 тип - підлітки, опір педагогічним, впливам яких, зумовлюється особистісними і психофізіологічними особливостями: акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю;

3 тип - підлітки, чий опір педагогам чи батькам викликаний не­вмілими виховними впливами (помилкова чи ситуативна важковиховуваність);

4 тип - власне важковиховувані, у яких опір педагогічним впли­вам викликаний сформованими механізмами психологічного захисту.

За твердженнями дослідників, абсолютна більшість педагогічно занедбаних підлітків ізольована в класному колективі, відчуває гостру потребу щодо спілкування. Ізоляція породжує невдоволення, важкий емоційний стан, що змушує підлітка шукати іншу сферу спілкування. Відомо, що лише 8% неповнолітніх правопорушників у школі були задоволені своїм становищем, стосунками з учителями й однокласниками. Решта 92% відчували переважно в класі незадоволення, що й привело їх у злочинні групи.

Типовим недоліком шкільного виховання є відсутність статево-рольового виховання учнів. Акцентована увага педагогів (якими здебільшого є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухняності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест із боку хлопчиків і частково виключають

їх із громадського життя школи. А з іншого боку, відсутність статево-рольового виховання разом із емансипацією проявляється в чоловічому характері спілкування в дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм поведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним доля важковиховуваних дівчаток.

До помилок шкільного виховання належить домінування словесних методів, недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів із сім’єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім’ями.

Через складні стосунки в сім’ї, несприятливу позицію в учнівському колективі важковиховувані підлітки, безперечно, шукають інше середовище. Таким середовищем часто стають неформальні групи, переважно це вуличні компанії за місцем проживання. Це оточення впливає на формування

моральної самосвідомості й часто відіграє роль ще однієї передумови важковиховуваності. Водночас підлітків приваблює психологічна атмосфера груп, у яких проявляються такі якості, як безпосередність поведінки, відчуття захищеності, яке вони не завжди мають у школі, і, що особливо важливо для підлітків, у сім’ї. Самооцінка підлітка змінюється залежно від того, яке становище він займає в угрупованні, від прийнятих у ньому цінностей, взаємин.