2.Психологічна діагностика як форма встановлення індивідуально-психологічних особливостей девіантної поведінки підлітка.

Психологічна діагностика передбачає всебічний і поглиблений аналіз особистості підлітка, виявлення недоліків у її поведінці та їх причин, позитивних аспектів і спрямована на розв’язання практичних завдань – гармонізацію розвитку особи, сприяння її особистісному зростанню.

Нижче наведений порівняльний аналіз психологічного і соціально-педагогічного діагнозів:

1. Основою психодіагностики є процедура обстеження стану психологічного самопочуття особи, соціально-педагогічного діагнозу – визначення соціальних детермінант, процесів і явищ суспільного життя, насамперед мотивів і причин поведінки.

2. Кінцевим результатом психологічного діагнозу є опис і з’ясування сутності індивідуальних особливостей особистості з метою оцінки психологічного самопочуття й розвитку, а соціально-педагогічного – визначення соціальних детермінант поведінки, пов’язаних із можливостями соціального простору неповнолітнього.

3. Метою психодіагностики є з’ясувати причини виникнення наявних проблем у психічному розвитку, а також умов нормалізації психічного стану та життєдіяльності, соціально-педагогічної діагностики – визначення соціальних детермінант девіантної поведінки, вироблення рекомендацій для соціального проектування профілактичної діяльності.

4. Предметом психодіагностики є дослідження індивідуально-психологічних відмінностей, соціально-педагогічної діагностики – аналіз соціально-психологічного становища особи або групи осіб, у яких виникли проблеми.

5. Завданнями психодіагностики щодо підлітка девіантної поведінки є такі: виявити, описати та інтерпретувати індивідуальні психологічні якості особи; показати, чим і наскільки вона відрізняється від інших; пояснити причину індивідуальних відмінностей і побудувати прогноз розвитку психічного патологічного явища. Соціально-діагностичними завданнями є: визначити ступінь девіантності в поведінці; здійснити психолого-педагогічне обстеження особи; виявити соціальні особливості розвитку й поведінки об’єкта; виробити рекомендації щодо розробки проектів, програми дій.

6. Практичні сфери застосування психодіагностики: на основі проведеного дослідження можна побудувати корекційну, розвивальну, консультативну чи психотерапевтичну роботу з обстежуваною особою. Результати соціально-педагогічної діагностики використовують на всіх етапах соціальної й соціально-педагогічної роботи, у всіх сферах життєдіяльності особи і спрямовані на оптимізацію її соціального середовища.

7. Дещо специфічними є й основні принципи проведення психологічного та соціально-педагогічного діагнозу. Під час здійснення першого з них передбачено обстежити такі чинники: дослідження проводять з відома батьків; обов’язковим є забезпечення фізичного й психологічного комфорту; конфіденційність; емпатійність у ставленні до особи; усебічність психологічного обстеження; урахування вікових особливостей обстежуваної; підтримка позитивної мотивації протягом обстеження; спрямованість обстеження на діагностику не лише актуального рівня, а й на зону найближчого розвитку; з’ясування не лише психологічного змісту тих проблем, що існують, але й ставлення людини до них. Акцент у реалізації соціально-педагогічного діагнозу зроблено на таких принципах: об’єктивності, валідності в отриманні результатів, урахуванні багатовекторності причин виникнення якогось явища, ситуації; конфіденційності інформації, що стосується особи; системності й комплексності, що передбачає необхідність урахувати всі аспекти проблеми.

Спільними рисами психологічного й соціально-педагогічного діагнозу є:

1) виявлення причин аномалій;

2) превентивне прогнозування з метою ліквідації негативних детермінант поведінки;

3) дотримання принципу наукової обґрунтованості;

4) вироблення рекомендацій для подальших дій.

Обстеження особистості з девіаціями поведінки має проводитися на основі прийняття досліджуваного, гуманного ставлення до нього, співпраці з ним і відзначатися:

• цілеспрямованістю, чітким визначенням, що саме буде предметом і метою спостереження;

• системним підходом, що дозволить вірогідно відрізнити випадкове від типового, закономірного, врахувати всі ознаки девіантної поведінки, розглядати всі чинники девіантної поведінки в їхньому взаємозв’язку;

• планомірністю і аполітичністю, що передбачає наявність чітко визначеної мети, засобів, послідовності дій, не тільки з констатацією фактів, а й їхнім поясненням, виявленням психологічної природи;

• реєстрацією результатів, що дозволяє виключити помилки пам’яті, зменшити тим самим суб’єктивізм висновків і узагальнень;

• оперуванням системою однозначних понять, спеціальних термінів, що сприяють чіткому, недвозначному позначенню матеріалу. який спостерігається, а також забезпеченню єдиного підходу до інтерпретації результатів;

• прогностичним характером, що дозволить визначити умови і засоби надання психологічної допомоги особистості тощо.

Виокремлюють такі стадії психологічної діагностики:

• попередня стадія (виявлення зовнішніх особливостей девіантної поведінки підлітка, попереднє формулювання гіпотези щодо можливих причин відхилень у поведінці особистості);

• стадія уточнення (аналіз соціально-психологічних, педагогічних та індивідуально-психологічних чинників девіантної поведінки, уточнення гіпотези);

• заключна стадія (вивчення індивідуально-психологічних якостей особистості, її фізичного і психічного здоров’я для уточнення причин відхилень у поведінці й прогнозування тенденцій особистісного розвитку).

Для визначення особливостей девіантної поведінки підлітка використовується низка методів, серед яких слід відзначити, насамперед, спостереження. Як відомо, спостереження в психології полягає у фіксації проявів психічних явищ у поведінці на основі їхнього безпосереднього сприйняття.

Предметом спостереження є вербальні і невербальні акти поведінки у певних ситуаціях. Це, насамперед, мовна діяльність (зміст, послідовність, тривалість, частота, спрямованість, інтенсивність), експресивні реакції (виразні рухи обличчя, тіла), положення тіла у просторі (переміщення, нерухомість, відстань, швидкість, напрямок руху), фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари, спільні зусилля). Саме ці акти поведінки, будучи виокремлені і зареєстровані належним чином, стають характеристиками інтелектуального й особистісного розвитку, динаміки досягнень, виразності психічних станів тощо.

Так, Н. Максимова пропонує під час спостереження фіксувати такі особливості поведінки і зовнішнього вигляду досліджуваного з девіантною поведінкою:

• загальний зовнішній вигляд (загальний соматотип, фізичні особливості, наявність фізичних недоліків або диспропорцій, постава, міміка і жестикуляція, тримається скуто чи вільно, адекватно чи ні, охайність в одязі, зачісці, чистота тіла, ступінь загальної рухливості тощо);

• особливості мовлення (інтенсивність і тембр голосу, темп мовлення, чіткість вимови, словниковий запас, наявність жаргону, брутальних виразів, специфіка вираження думок – ступінь послідовності, логічності, чіткості, швидкості словесної реакції);

• соціальна поведінка (особливості встановлення контактів, ступінь невимушеності при цьому, товариськість, наявність соціальних навичок, вихованість, специфіка поведінки за ступенем домінування, агресивності, підлеглості та довірливості тощо);

• настрій (ейфорія, безтурботність, врівноваженість, серйозність, відсутність гумору, поганий настрій, тривога тощо);

• ставлення до обстеження (ступінь зацікавленості: від активного небажання або недовіри, байдужості до надмірної зацікавленості);

• особливості діяльності під час обстеження (ступінь уважності, швидкість вирішення поставлених завдань, особливості орієнтувальної основи дій – намагання знайти загальний спосіб вирішення завдання або дії методом спроб і помилок, темп роботи – ступінь рівномірності, швидкості, сумлінність і охайність при виконанні завдань, реакція на невдачі – агресивна, звинувачення себе, відмова від діяльності, байдужість та ін.).

• Слід зауважити, що спостереження здійснюється за певною схемою, в якій традиційно виділяють такі етапи:

1) визначення мети спостереження (для чого, навіщо воно здійснюється);

2) вибір об’єкта дослідження (який індивід чи якого роду група підлягають вивченню);

3) уточнення предмета дослідження (які саме прояви поведінки розкривають зміст досліджуваних психічних феноменів);

4) планування ситуацій спостереження (у яких випадках чи за яких умов предмет дослідження виявляє себе найчіткіше);

5) підбор способу спостереження, що найменше виливає на об’єкт і забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати?);

6) встановлення тривалості загального часу: кількість спостережень;

7) вибір способів реєстрації досліджуваного матеріалу (як вести записи);

8) прогнозування можливих помилок спостереження і пошук можливостей їхнього запобігання;

9) здійснення попереднього, пілотажного спостереження, необхідного для уточнення дій попередніх етапів і виявлення організаційних недоробок;

10) уточнення програми спостереження;

11) проведення спостереження;

12) обробка й інтерпретація отриманої інформації.

Крім того, вважається доцільним проведення спостереження декількома спостерігачами протягом досить тривалого часу в різноманітних умовах життєдіяльності досліджуваних. При цьому важливо, щоб попередньо виділені категорії поведінки, що фіксуються у спостереженні, оцінювалися за частотою їх прояву. Наприклад: 5 балів, якщо даний вид поведінки виявляється практично завжди; 4 бали – часто; 3 бали – важко сказати, чи частіше виявляється чи ні; 2 бали – іноді; 1 бал – практично не виявляється.

Це дасть можливість отримати результати спостереження за шкалою рейтингу і тим самим полегшити їх обробку та інтерпретацію.

Основні методи подальшого психологічного діагнозу умовно можна поділити на чотири види: 1) психофізіологічні методи, які існують для вияву якостей нервової системи, динамічних особливостей психіки; 2) тести (щодо інтелекту, досягнень, орієнтовані на окремий критерій); 3) анкети й особистісні питальники, які дозволяють виявити основні установки, стосунки; 4) проективні тести.

Найбільш інформативними діагностичними методиками, що дозволяють проаналізувати особливості емоційної сфери, особливостей вищої нервової системи, рівень ситуативної тривожності виступають наступні:

• опитувальник Айзенка (варіант для підлітків);

• опитувальник «Анамнестична схема показників властивостей нервової системи»;

• опитувальник структури темпераменту В.Н. Русалова (варіант для дітей та підлітків);

• опитувальник ЧХТ (риси характеру та темпераменту);

• темпінг-тест (визначення властивостей нервової системи по психомоторним показникам);

• опитувальник структури темпераменту Я. Стреляу;

• опитувальник САН (самопочуття – активність – настрій).

Особливості розвитку пізнавальних здібностей підлітків найчастіше можуть бути детермінантами складностей в навчанні та, в подальшому – наданні статусу важковиховуваний. Для вивчення пізнавальної сфери підлітка використовують:

• для характеристики сприймання: методику «Компас» (сприймання просторових ознак); методика «Часи» (сприймання просторових ознак); методика сприймання часу;

• індивідуально-психологічні особливості уваги досліджують за допомогою: методики «коректурна проба»; красно-чорні таблиці; методика Мюнстенберга; методика «розстановки чисел»; методика «відшукування чисел»; методика «відшукування чисел з переключенням»;

• до числа індивідуальних особливостей підлітка відносяться особливості функціонування пам’яті. Для їх дослідження використовують: метод опосередкованого запом’ятовування (по Л.С. Виготському); метод піктограм (по А.Р. Лурія); метод «запам’ятовування цифр»; методика «запам’ятовування образів»; методика попарного відтворення;

• особливості інтелектуального розвитку підлітка дозволяють охарактеризувати результати застосування наступних методик: методика Вакслера (дитячий варіант); ШТУР (шкільний тест розумового розвитку); методика «складні асоціації»; методика «Матриці Равена»; методика «аналізу відношення понять»; методика «виявлення загальних понять»; методика «виявлення кількісних відносин»; методика «інтелектуальна лабільність»;

• необхідно також знати особливості мовленевого розвитку. Для цього застосовуються: методика оцінки продуктивності вербального відтворення; тлумачення прислів'їв;

• особливого значення для діагностування індивідуально-психологічних особливостей підлітка, що схильний до девіантної поведінки набувають результати дослідження мотивації. Методики вивчення мотивації, насамперед навчання застосовуються наступні: методика вивчення мотивації навчання; мотивація схвалення – шкала Марлоу-Крауна; шкала локалізації контролю;

• методики вивчення особливостей розвитку особистості та її властивостей підлітка: опитувальник Кеттела; БАЛ (брненская анкета особистості); характерологічний опитувальник К. Леонграрда; шкала оцінки тривожності Тейлор; шкала оцінки тривожності Спілбергера; шкала депресії; методика «незакінчене речення»; методика «неіснуюча тварина»; методика ДДЧ (дім – дерево – людина»; методика дослідження суб’єктивного контролю; методика вивчення самооцінки (Будасі, Дембо-Рубінштейн); методика типового реагування на конфліктні ситуації (К. Томаса);

• методики вивчення властивостей мікрогрупового рівня: соціометрія; референтометрія; опитувальник комунікабельності; репертуарні решітки; методика Тимоті – Лірі; ГОЛ (групова оцінка особистості);

• важливим для психодіагностики індивідуально-психологічних особливостей підлітків виступає аналіз процесу самовизначення. Для цього застосовують наступні методики: методика «Карта інтересів»; методика ДДО (диференційно-орієнтовний опитувальник Климова).

В випадку коли девіантна поведінка підлітка набуває окремих форм делінквентності, а саме: правопорушення та злочинної діяльності в процесі досудового слідства та судового розгляду скоєних правопорушень можуть бути призначені судово-психологічна експертиза неповнолітнього чи комплексна судова психолого-педагогічна експертиза. Детальна характеристика даного напряму експертної діагностики індивідуально-психологічних особливостей підлітка схильного до окремих форм девіантної поведінки були розглянути в межах відповідної теми дисципліни «Юридична психологія».

Заключна частина.

Вищенаведене дозволяє констатувати, що експертне діагностування індивідуально-психологічних особливостей девіантної поведінки підлітків являє собою систему окремих напрямів та складається з: соціально-педагогічного діагностування, суб’єктами котрого виступають вихователі, педагоги, соціальні працівники; за необхідністю проводиться комплекс дослідження медико–біологічного спрямування, що здійснюється медичними працівниками; але найсуттєвішу інформацію працівник КМСД одержує за результатами професійно проведеного психологічного діагностування суб’єктами якого можуть бути шкільний психолог, дитячий психолог-консультант, соціальний педагог-психолог тощо.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте соціально-психологічний аналіз детермінант девіантної поведінки підлітка.

2. Розкрийте психологічну діагностику як форму встановлення індивідуально-психологічних особливостей девіантної поведінки.