4.3. Аддіктивна поведінка в результаті вживання інгалянтів.

Органічні розчинники являють собою паркі речовини, вдихання яких приводить до інтоксикації (отруєння), що супроводжується зміною психічного стану. До органічних розчинників, що уживаються з аддіктивною метою, відносяться бензин, аерозолі, розчинники фарб, ефір, хлороформ, клей "Момент" і ін. Ці речовини високотоксичні, їхнє вдихання небезпечно для життя й здоров'я. Прагнення до прийому органічних розчинників виникає звичайно в підлітковому віці, нерідко вживають інгалянти й діти. Первинна причина - цікавість, прагнення випробувати незвичайні відчуття. Як правило, уживання інгалянтів починається під впливом осіб, що вже мають досвід щодо цього, і може швидко поширитися серед учнів, наприклад, шкіл. Уживання носить звичайно колективний характер - у групі, що складається з 3-5 осіб, серед яких неформальний лідер має більший досвід і інструктує інших відносно техніки вживання й очікуваного ефекту. Ефект цих з'єднань полягає в розвитку стану, що нагадує сп'яніння, запаморочення, іноді відчуття "зльоту", підвищеного настрою, безтурботності. Можуть виникати бачення (галюцинації) типу кадрів, мультиплікацій, що швидко рухаються. Основний ефект утримується від 5 до 15 хв., хоча в деяких випадках затягається й на більше пізні строки (більше 1год.). Небезпека збільшується порівняно легкою доступністю й дешевиною органічних розчинників. У результаті зловживання інгалянтами розвиваються важкі отруєння, з ушкодженням багатьох органів. Можуть виникнути необоротні поразки печінки, нирок, кісткового мозку. Спостерігаються випадки смерті безпосередньо під час вдихання в результаті паралічу дихального центра, асфіксії. Повторні вживання приводять також до появи стійких психічних порушень: страждає пам'ять, особливо короткочасна, емоційно-вольова сфера, знижується кмітливість. Інтереси підлітків замикаються на вживанні інгалянтів, затримується розвиток розумових здібностей.

Зловживання інгалянтами характерно для неблагополучних родин. Це можуть бути конфліктні родини; родини, у яких один або двоє батьків страждають алкоголізмом; родини із кримінальним анамнезом батьків; неповні родини. Підлітки, що вживають інгалянти, порушують правила поведінки в школі й мають низьку успішність. Вони спізнюються на уроки або пропускають їх, погано роблять домашні завдання. У них виникають часті конфлікти із вчителями. Хронічне вживання інгалянтів знижує розумові здібності, губиться інтерес до шкільних занять, змінюються мотивації, відбувається заміна конструктивних колишніх мотивацій аддіктивними. Такі підлітки можуть бути дуже агресивними, схильними до бійок, вони часто принижують інших дітей, шантажують їх.

4.4. Сексуальна аддіктивна поведінка.

Сексуальний контакт, інтегрально пов'язаний з любов'ю, задовольняє не тільки біологічну, але й різні психологічні потреби, як, наприклад, потребу у взаєморозумінні, захисті, близькому контакті, безпеці, почутті нерозривного співтовариства і єднання. Сексуальний контакт у цьому випадку полегшує вихід за межі свого "Я" і створює у свідомості партнерів нову якість («МИ»). Іншими словами, нормальне статеве життя людини не є ізольованою областю, найважливіше в ній те, що вона захоплює обох людей, тобто являє собою соціальне явище. Люди можуть зберігати особистісну рівновагу тільки тоді, коли до них ставляться як до особистостей, а не як до предметів, коли сприймається індивідуальна особистісна своєрідність, а не ізольована сексуальна сфера.

Сексуальна аддіктивна поведінка по Ц.П. Короленко й Т.А. Донських (1990), характеризується тим, що особи, до яких виникають сексуальні почуття, сприймаються не як люди з їх різноманітними людськими якостями, особистісними особливостями, інтелектом, точками зору, поглядами, а як сексуальні об'єкти. У літературі для позначення цих понять існує спеціальний термін - донжуанізм. Донжуанізм являє собою саме аддіктивний стиль поведінки, заснований на прагненні до сексуальних зв'язків з як можна більшим числом статевих партнерів. Причому цьому "кількісному" факторові надається єдине значення, що стає головною метою в житті. Як правило, після досягнення "еротичної мети" статевий партнер не представляє подальшого інтересу. У цей час відомі випадки жіночого донжуанізму. Так, підліток-дівчина 15 років мала 256 статевих партнерів чоловіків і підлітків. Аддіктивна сексуальне поведінка може виступати в різних формах. Вона не обмежується тільки донжуанізмом.

Так, наприклад, вона може виражатися в прагненні до колекціонування порнографічних знімків, листівок, читанню порнографічної літератури, перегляд відеофільмів порнографічного змісту.

Аддіктивна сексуальна поведінка може ретельно ховатися від навколишніх за ширмою підкресленої строгості, скромності, добропорядності, "правильності", що граничить із аскетизмом. У таких випадках вона є як би другою, таємною, стороною життя, що поступово стає усе більше значимою, руйнуючою особистість і, насамперед її емоційну сферу. В "відкритому" для навколишніх знайомих підлітка житті, сексуальний аддікт демонструє тільки фасадну рольову сторону, по суті справи маску, за якою перебуває ретельно приховувана справжня аддіктивна особистість. Аддіктивна сексуальна поведінка може полягати в різних видах перекрученої сексуальної активності, наприклад, у болісно інтенсивній фіксації на якихось предметах, роздивляння яких, дотик до них викликає інтенсивний емоційний стан - сексуальне порушення. Така фіксація позначається терміном "фетишизм". Частіше всього предметами фіксації є одяг, білизна, панчохи, колготки, черевики, носові хустки, предмети, які в певному змісті символізують сексуального партнера. Вимоги відносно фетиша можуть бути іноді дуже специфічними - він повинен мати певні розмір, колір, форму. Особи з аддіктивною фетишистською поведінкою звичайно ретельно приховують свою особливість. Вони намагаються за всяку ціну одержати бажані предмети, що належать людині, що їм "сподобалася". Для цього фетишисти нерідко роблять крадіжки, відбирають їхні предмети, що цікавлять, прибігаючи до насильства. Описано випадок, коли підліток з аддіктивною фетишистською поведінкою був фіксований на жіночих пальто. Побачивши дівчину, що йому чимсь сподобалася, він довго переслідував її. Потім намагався знайти місце, де вона залишає пальто, і потім викрадав його. Надалі він став нападати на них і змушував їх віддати йому пальто. Таким чином, аддіктивна фетишистська поведінка приводить у ряді випадків до здійснення правопорушень.

Істотною особливістю фетишизму є втеча від партнера, який стає непотрібним, спілкування із символами витісняє нормальні людські взаємини.

Однієї з форм фетишизму є пігмаліонізм. Тут об'єктами аддіктивної фіксації стають фотографії (не порнографічного змісту), скульптури, картини. Назва пігмаліонізм походить від ім'я кіпрського царя Пігмаліона. Відповідно до грецького міфу, Пігмаліон закохався в створену їм скульптуру жінки, названу Галатеєю. Афродіта почула благання Пігмаліона й оживила статую, після чого він женився на ній. Легкою формою пігмаліонізму є колекціонування фотографій кіноакторів (кіноактрис). При розгляданні фотографій виникають інтенсивні емоційні стани з появою еротичних картин в уяві.

Інший вид аддіктивної сексуальної поведінки - трансвестізм. Трансвестізм позначає прагнення до перевдягання одяг протилежної статі, він може бути пов'язаний з бажанням змінити свою стать, і тоді називається транссексуалізмом. Транссексуалізм має інші механізми й звичайно не є винятково аддіктивною поведінкою. Трансвестізм може виступати у формі аддікції.

В Євангелії є прямий осуд трансвестізму: "На жінці не повинне бути чоловічого одягу, чоловік не повинен одягатися в жіноче плаття, тому що мерзенно перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це". У середньовічному Християнстві негативне відношення до трансвестізму можна бачити на прикладі Жанни Д'арк. На її процесі одним з важливих обвинувачень було те, що вона переодягалася в чоловіче плаття.

До аддіктивної сексуальної активності відноситься ексгібіціонізм. Основною рисою цього розладу є повторюване в уяві інтенсивне сексуальне бажання показати свої статеві органи незнайомій особі протилежної статі. Ексгібіціоніст реалізує це бажання й прагне надалі до більш частого його повторення. У більш легких випадках прагнення до оголення залишається у фантазіях. Реакція дівчини у вигляді страху, стиснення викликає в ексгібіціоністів інтенсивну емоційну реакцію, байдужне реагування - почуття досади. Під час оголення перед жертвою або при фантазіях на цю тему ексгібіціоністи іноді онанірують. Спроби прояву яких-небудь сексуальних подальших дій стосовно дівчини відсутні, і тому ексгібіціоністи звичайно не представляють фізичної небезпеки.

Зупинимося ще на одній з можливих форм вираження сексуальної аддіктивної поведінки, що зветься вуаєрізм (від французького слова voir - бачити). Основною рисою вуаєрізму є інтенсивне бажання, що постійно вертається, до підглядання незнайомих оголених людей, що роздягаються або вступають у сексуальний зв'язок, і не підозрюють, що за ними підглядають. Підглядання має на меті відчуття стану сексуального збудження без прагнення до сексуального контакту з розглянутим. Оргазм досягається під час підглядання або пізніше, при спогадах про підглядання. У випадках аддікції відбувається повна втрата інтересу до природного статевого життя.

Із чим зв'язане виникнення й розвиток сексуальної аддіктивної поведінки? При спробах знайти відповідь на це питання необхідно мати на увазі, що коріння аддіктивних механізмів, у якій би формі аддікції вони не виявлялися, перебувають у дитинстві, в особливостях виховання. Удома, у батьківському середовищі дитина вчиться мові міжособистісних контактів і емоційних відносин. Якщо дитина не знаходить у батьків підтримки, більше того, боїться їх, це відношення недовіри й страху переноситься на великий навколишній його мир, на людей, з якими йому доводиться зустрічатися в житті. Вихована в дитинстві недовіра змушує його шукати сурогати у вигляді об'єктів, предметів, символів, незвичайних форм активності, на які вона і переносить свої почуття, що, у свою чергу, сприяє її подальшому відчуженню від суспільства. На розвиток такої специфічної форми аддіктивної поведінки, як сексуальна, велике значення роблять і соціопсихологічні фактори, що перебувають поза родиною, в "великому соціумі". До цих факторів відноситься феномен, що одержав назву масової культури.

У порівняно недавнім минулому попереднє покоління формувало своє відношення до сексуальної сторони життя на підставі зразків поведінки, які властиві конкретному регіону, народним і етнокультуральним традиціям. При цьому звичайно копіювалися стандарти поведінки, яких дотримувалися батьки, старші родичі. Ці традиційні підходи в тім або іншому ступені виявилися невідповідними пропонованим і впроваджуваним у свідомість стандартам масової культури. Стандарти масової культури відрізняються від колишніх традицій тим, що вони носять наднаціональний, уніформний характер. Люди в різних країнах, різних частинах світу дивляться ті самі фільми й відєопрограми, слухають ту саму модну музику, нерідко п'ють ті самі напої, грають у ті самі комп'ютерні ігри й т.інш.

При будь-якому відношенні до масової культури, варто бачити й ураховувати її позитивні й негативні сторони. Масова культура існує, підсилює свій вплив, впроваджується у свідомість популяцій, створює умови для виникнення цілого ряду явищ, у тому числі й ті, які мають відношення до категорії аддіктивних, зокрема сексуально-аддіктивної поведінки. Справа в тому, що однієї з особливостей масової культури є те, що можна назвати еротізацією. Сексуальна тематика різнобічно представлена у виданнях, засобах масової інформації, що пропагують масову культуру. У багатьох сучасних щотижневих журналах секс займає значне місце: публікуються фотографії оголених жінок у сексуальних позах, друкуються розповіді про еротичне життя відомих кінозірок, поради лікаря по найбільш інтимних питаннях (останні розділи містять інформацію про сексуальні відхилення).

У сексуальній тематиці масова культура практично все оголила, позбавила таємниці, зробила загальнодоступними теми, що були раніше закриті в більшості традиційних культур. Еротика в масовій культурі виражається також у пропаганді значення сексу, якому надається символ успіху, благополуччя, здоров'я, нарешті, сенсу життя. При цьому пропонуються нові форми сексуальної поведінки, критикується помірність. Таким чином, масова культура є одним з факторів, що формують відношення до сексуальної поведінки. Однак її вплив не безмежний й далеко не все виміряє; велике значення має взаємодія масової культури із сімейними умовами, батьківським авторитетом, взаєминами між батьками. Не можна не брати до уваги, що, надаючи штучно занадто велике значення сексу в його спрощеному механічному розумінні, масова культура створює тим самим сприятливе тло для виникнення сексуальної аддіктивної поведінки, для підміни дійсних цінностей сурогатними.

Секс стає дегуманізуючим, сексуальні партнери розглядаються як об'єкти - «як сексуальні машини» для задоволення сексуальних бажань. Сексуальна поведінка в її аддіктивної формі представляється ізольованою, відірваною від особистості явищем, символом, що володіє великою притягальністю й одночасно руйнівною силою. Сексуальний аддікт знаходить в еротизованій масовій культурі підтримку своїм аддіктивним сексуальним установкам; засоби масової інформації постійно переконують його в правоті, секс стає єдиною метою, "ліками від всіх хвороб", однак цей засіб не робить щасливим, а приводить до аддіктивного руйнування особистості. Сексуальні аддікти широко використовують різні міфи й стереотипи відносно сексуального життя, запозичені з масової культури. Наприклад, міф про сексуальну потенцію, що ґрунтується на переконанні, що чоловік повинен у своєму житті вступати в сексуальні відносини як можна з більшою кількістю жінок, або "що сексуальний темперамент у чоловіка більше, ніж у жінки", що чоловік "істота полігамна" і т.ін.

Відзначимо, що сексуальна аддіктивна поведінка може приймати незвичайні, що не укладаються в певну класифікацію форми, як, наприклад, сполучення ексгібіціонізму й фетишизму із прагненням до сексуального контакту на тлі алкогольного сп'яніння.

Сексуальну аддіктивну поведінку варто відмежовувати від інших видів сексуальних відхилень, що розвиваються по інших механізмах. Таке відмежування повинне проводитися на основі наявності або відсутності описаних вище основних аддіктивних механізмів.

РОЗДІЛ 5. СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА