4.2. Етапи формування аддіктивної поведінки.

Аддіктивна поведінка має динаміку, тобто певний розвиток, що полягає в прогресивному поглибленні порушень у випадках, коли процес не буде зупинений.

На першому етапі аддіктивної поведінки, її вихідна точка - переживання інтенсивної гострої зміни психічного стану у вигляді підвищеного настрою, почуття радості, екстазу, незвичайного підйому, відчуття драматизму, ризику у зв'язку з певними діями й фіксація у свідомості цього зв'язку. Тут дуже важлива інтенсивність пережитої в такому випадку емоції. Наприклад, підлітки з алкогольною аддіктивною поведінкою вірогідно частіше пам'ятають першу зустріч із алкоголем, чім особи без алкогольних проблем. Це пояснюється інтенсивним емоційним переживанням у першому випадку й відсутністю такого в другому. Особи з розвиненою надалі алкогольною поведінкою під час першої випивки випробовували серйозну зміну психічного стану: у більшості випадків почуття веселощів, "зльоту", "вивільнення" і ін. Цей стан фіксувався в пам'яті, і на основі цієї фіксації розвивалася аддіктивна поведінка. Цікаво, що розвиток аддіктивної алкогольної поведінки часто має місце й у тих випадках, коли перша зустрічь з алкоголем супроводжувалася інтенсивними переживаннями негативного змісту. Вони також фіксувалися в пам'яті, викликали бажання ще раз спробувати: викличе алкоголь цей або ж інший стан. Початок формування аддіктивної поведінки характеризується, виникненням розуміння, що існує певний спосіб, вид активності, за допомогою якої можна порівняно легко змінювати свій психічний стан. Природно, що підлітки, які випробовують труднощі в родині, у школі, незадоволені собою й навколишнім світом, легше й швидше стають на шлях аддікції, особливо при відсутності підтримки з боку близьких і друзів.

Другий етап аддіктивної поведінки характеризується формуванням певної послідовності використовування засобів аддікції. Установлюється певна частота реалізації аддіктивної поведінки, що залежить від ряду факторів: особливостей особистості до виникнення аддікції, установок попередніх аддікції, цінностей виховання, культурного рівня, соціального середовища що оточує, значущіх подій у житті, змін звичного стереотипу, зміною складу родини, захворюванням і ін. Ритм аддікції на цьому етапі корелює із фрустраціями й визначається порогом перенесення цих труднощів. У проміжках між аддіктивною поведінкою, підлітки продовжують перебувати в сфері колишніх міжособистісних відносин. Вони як би йдуть природним і штучним (аддіктивним) шляхом. Поступово аддіктивний ритм стає більше частим, а природні відносини з людьми відступають на другий план. Ситуації, що викликають аддіктивну реалізацію поведінки підлітків, стають усе більше різноманітними: усе, що викликає щиросердечне занепокоєння, тривогу, почуття психологічного дискомфорту, провокує аддіктивну поведінку.

На третьому етапі відбувається формування аддіктивної поведінки як інтегральної частини особистості. Частішання аддіктивного ритму в підлітків приводить до того, що він стає стереотипним, звичним типом поведінки, методом вибору при зустрічі з вимогами реального життя. Іноді, у таких підлітків під впливом різних обставин можуть виникати періоди, коли аддіктивна поведінка тимчасово припиняє проявлятися. Наприклад, підлітки з алкогольною аддіктивною поведінкою можуть самостійно припиняти вживання алкоголю, зіштовхнувшись із серйозними неприємностями в школі й родині. Однак, якщо відбулося формування аддіктивної поведінки як інтегральної частини особистості, цей блок залишається в психіці й практично завжди можливе повернення на рейки аддіктивного ритму. Варто враховувати й можливість іншого варіанта - переходу на нову форму аддіктивної активності, яку більшість навколишніх довгих часів не замічають.

Формування аддіктивної ланки як інтегральної частини особистості супроводжується внутрішньою боротьбою. Незважаючи на наявність захисних механізмів, виникає почуття тривоги, неблагополуччя. Аналізуючи такі стани, Ц.П. Короленко й Т.А. Донських (1990), прийшли до висновку, що значення має відчуття "інакості", відмінності від інших, тобто в житті з'являється таємниця, формується якась інша особистість зі своїми особливими звичками, реакціями, інтересами. Ця друга особистість багато в чому протилежна колишньої: вона не просто співіснує з нею, але витісняє й руйнує її. Процес характеризується певним роздвоєнням особистості й внутрішньою боротьбою. Виступає захисна реакція заперечення існуючих проблем. Це зовнішнє заперечення (заперечення для інших) може сполучатися із внутрішнім усвідомленням небезпеки. І тоді вступає в дію захисна реакція "для себе", вона полягає у використанні формальної логіки. Стосовно до аддіктивної поведінки це виглядає як пояснення своєї поведінки посиланнями на різні зовнішні фактори й ситуації. Наприклад, підлітки із серйозними алкогольними проблемами, заперечуючи їхню наявність, нерідко схильні пояснювати свої невдачі поганими взаєминами із вчителями, батьками або неможливістю самовираження. Формування аддіктивної поведінки як інтегральної частини особистості робить аддіктів несприйнятливими до спроб їхньої критики, змін переконань на рівні здорового глузду. Формально-логічні умовиводи аддікта підвладні його емоційному стану і є по суті справи є оформленням у логічній формі "мислення за бажанням", спрямованого в цьому випадку на витиснення зі свідомості реальної ситуації, на блокування можливості критичного відношення до себе. Мотивація штучної зміни свого психічного стану стає настільки інтенсивною, що відношення до проблем оточуючих людей, включаючи найбільш близьких, втрачає актуальність. Алкогольного аддикта не турбує на певному етапі те, що про нього думають його близькі. Однак він може зовні намагатися зробити враження, що він це переживає.

На четвертому етапі відбувається повне формування аддіктивної поведінки. Аддіктивна частина особистості підлітка повністю визначає його стиль життя, відносини з навколишніми. Таке домінування аддіктивної поведінки функціонує як система, що самозабезпечується. Підліток поринає в аддікцію, він остаточно відчужений від суспільства, ізольований, його внутрішнє первісне "Я" зруйноване, залишається тільки зовнішня оболонка. Самі аддіктивні реалізації не приносять колишнього задоволення, контакти з колишніми друзями й близькими людьми вкрай утруднені навіть на соціальному рівні. На цьому етапі довіра до аддіктів уже загублено, їх починають сприймати як невдах. У підлітків у цій стадії все більше серйозною стає проблема спілкування з навколишніми, наростає самітність. Для того, щоб краще зрозуміти механізми цього явища, згадаємо, що всі форми аддіктивної поведінки припускають розрив з колишнім спілкуванням, з світом реальних проблем, реальних людей з їхніми турботами, надіями, стражданнями. Звичайно, особи з алкогольною, наркотичною або іншою аддіктивною поведінкою нерідко поєднуються в компанії й колективно вживають алкоголь або наркотичні, психотропні речовини. Однак вони навіть якщо й випробовують почуття взаєморозуміння, то це почуття зникає після закінчення дії аддіктивних речовин і активностей і змінюється розчаруванням і самотністю. Як правило, в осіб з алкогольною аддіктивною поведінкою спостерігається в багатьох випадках наступна динаміка. Спочатку - випивки в компанії з одержанням задоволення при спільному проведенні часу в компанії людей, до яких є симпатія. Надалі - розбірливість у відносинах з навколишніми знижується, і особи знаходять собі випадкових аддіктивних компаньйонів з вираженими алкогольними порушеннями. І, нарешті, прагнення до спілкування під час випивки взагалі зникає, і починаються випивки поодинці.

П'ятий - заключний етап формування аддіктивної поведінки. Аддіктивна поведінка руйнує не тільки психіку, але й біологічні процеси, що відбуваються в організмі. Особливо важкі зміни розвиваються в осіб з наркотичною і токсикоманичною аддіктивною поведінкою, коли хронічні інтоксикації призводять до поразки органів і систем, виникненню виснаження. Різні форми аддікції на заключному етапі вражають переважно ті або інші органи й системи: при аддіктивном переїданні розвиваються ожиріння, наростання маси тіла, що у свою чергу приводить до серцево-судинних розладів; алкогольна аддіктивна поведінка часто приводить до серйозних захворювань печінки, розвитку цирозу. Загальний стиль життя підлітків з аддіктивною поведінкою характеризується зневагою правилами гігієни, відсутністю уваги до стану свого здоров'я. Це знаходить на заключному етапі вираження у виникненні важких соматичних і психічних захворювань.

Психологічний стан аддіктів на заключному етапі визначається в основному пригніченістю або апатією. Це обумовлено, зокрема, тим, що саме аддіктивна поведінка, процес безпосередньої реалізації аддіктивних мотивацій уже не приносить колишнього задоволення, не викликає настільки бажаних виражених змін настрою. Вернутися до колишніх, доаддіктивним цінностям виявляється неможливим, тому що здорова частина особистості й колишнє "Я", зруйнована. Положення збільшується розривом із близькими, родиною, припиненням навчання. Вони часто порушують громадський порядок, закони, з'являючись, наприклад, у стані сп'яніння або наркотичної інтоксикації в громадських місцях, жебрають, вимагають гроші в перехожих, роблять квартирні крадіжки. Переважний знижений настрій може провокувати в частини аддіктів спроби зробити самогубство. Такі спроби звичайно не є результатом тривалих роздумів, а виникають імпульсивно, раптово, часто на фоні алкогольного сп'яніння. Урятовані після таких спроб аддікти на словах шкодують про те, що трапилося, однак, глибоко не переживають, і завжди існує ризик повторення спроби суїциду. Основні мотиви спроб зробити самогубство на цьому етапі: розпач, неможливість знайти вихід, почуття безвихідності, ізоляції й відчуження від світу, самітність.

Спостереження за підлітками з різними формами аддіктивної поведінки дозволяють виділити кілька особливостей, що визначають їхню поведінку в міжособистісних відносинах:

1) прагнення говорити неправду, обвинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

2) стереотипність, повторюваність поведінки;

3) залежність;

4) прагнення йти від відповідальності в прийнятті рішень;

5) схований комплекс неповноцінності, що сполучається зізверхністю, що проявляється зовні;

6) знижена витривалість труднощів повсякденного життя, поряд з гарною витривалістю кризових ситуацій;

7) зовнішня псевдосоціабельність, що сполучається зі страхом перед стійкими емоційними контактами;

8) тривожність.

Аддіктам, насамперед "фармакологічним", не можна довіряти, вони часто говорять неправду, багато обіцяють і не виконують своїх обіцянок. Це стосується, насамперед, обіцянок припинити аддіктивну поведінку. Звичайні заяви: "це останній раз", "більше це ніколи не повториться", "я вже все зрозумів, усвідомив" і т.д. - повторюються нескінченно, але поведінка в основному залишається колишньою. Необов'язковість представлена й в інших питаннях. Взагалі варто підкреслити, що з алкогольними, наркотичними аддіктами не можна про що-небудь серйозно домовлятися. У своїх невдачах аддікти обвинувачують завжди інших. Все це свідчить про формування в аддікту синдрому анозогнозії („а” – заперечення, „нозос” – хвороба, „гнозіс” – впізнавання) - не впізнавання власної хвороби, що сполучається відсутністю критичності до свого стану.

Особливості поведінки підлітків з аддіктивною поведінкою характеризуються стереотипністю, тобто ті ж самі зразки поведінки повторюються, стають як би хворобливим ритуалом. Тому, установивши загальні риси схеми, поведінку аддіктів порівняно легко пророчити. Значно трудніше, на жаль, цей стереотип змінити, тому що захисні реакції заперечення, раціоналізації є серйозною перешкодою.

У підлітків з аддіктивною поведінкою іноді виявляється така риса, як залежність. Залежність проявляється нерідко у вигляді мотивації, що підкоряється прийому алкоголю або інших речовин, тобто підпорядкування аддіктивної поведінки тиску з боку авторитетних підлітків з аддіктивною поведінкою. Для більшості підлітків характерні також пасивність, відсутність самостійності. Такого роду аддікти звичайно прагнуть до одержання підтримки з боку "авторитетних" для них фігур серед тих же алкогольних, наркоманічних аддіктів легко потрапляючи під їхній вплив.

Потрібно мати на увазі, що явища залежності не завжди виступають у відкритій формі й не видні на поверхні. Можливі й такі випадки, коли підлітки з алкогольною аддіктивною поведінкою намагаються зовні всіляко підкреслити свою незалежність, силу й мужність. У суспільстві протягом тривалого часу створювався імідж "сильної людини", до атрибутів якої ставилися паління, уміння випити з гарною витривалістю до алкоголю. Для ряду підлітків уживання алкоголю й зараз асоціюється з мужністю, прирахуванням до "дорослих". Більш глибоке вивчення механізмів, що лежать в основі явища, показує, що всі ці особи вкрай чутливі до думки про їх у групі, членами якої вони є. Дуже важливо виглядати сильному, відповідному прийнятому іміджу самостійної людини, що нічого не боїться. Страшно "втратити особистість" у групі, виявитися "мамієм", "недолітком" і т.д. Таким чином, тут явища залежності виступають у замаскованому виді, визначаючи багато в чому поведінку в неформальній групі.

Особи з аддіктивною поведінкою намагаються не брати на себе відповідальність у прийнятті серйозних рішень. Ця особливість проявляється в різних умовах, у домі й на виробництві. У домашній обстановці аддікти намагаються, щоб відповідальні рішення приймав інший член родини.

Схований комплекс неповноцінності проявляється в частих змінах настрою, непевності, уникнення ситуацій, у яких їхні здібності можуть бути об'єктивно перевіреними. У той же час для них у ряді випадків буває типовою розв'язна, брутальна поведінка, вони ставлять себе в позицію переваги перед іншими, вимагаючи всіляких привілеїв або пільг. Підлітки люблять розповідати про себе таким чином, щоб у слухачів виникав імідж їхньої значимості. Комплекс неповноцінності різко виступає при «фармакологічних» формах аддікції в періодах закінчення дії речовини, якщо до неї розвилися явища фізичної залежності, особливо на фоні абстиненції, коли аддікти почувають себе фізично хворими, і зазнають тривогу, пригніченість. Підлітки, що страждають алкоголізмом, можуть зазнавати під час абстиненції тривогу, страх, сприймати перекручено реальну обстановку. Їм нерідко здається, що навколишні їхні люди ображають їх. При цьому іноді мають місце обмани сприйняття - вербальні ілюзії, коли пацієнт перекручено сприймає вимовлене слово або фразу.

Знижена витривалість до труднощів виражається в тому, що аддікти прагнуть до негайного задоволення своїх вимог, бажань. У тих випадках, коли бажання підлітків не задовольняються, вони залежно від конкретної ситуації проявляють два основних типи реагування: реакцію подразнення й злості, емоційні спалахи, або негайний відхід від виниклої труднощі. Аддіктам невластиве відкладати реалізацію бажань: терпіння - не для них. Об'єктивні перешкоди вони вважають спеціально зробленими для них, щоб їх якось принизити. Із цим зв'язані часті конфлікти.

Соціабельність осіб з аддіктивною поведінкою обмежена в часі й має поверхневий характер. Алкогольні аддікти особливо активні в алкогольних компаніях, у ситуаціях випивки. У них є своєрідне почуття гумору (гумор казарми, алкогольний гумор), вони добре розповідають придумані історії про свої досягнення, успіхи. Згадуючи про окремі невдачі, вони використовують їх для обвинувачення інших людей, багато говорять про несправедливість, невдачу, іноді про змову проти них у зв'язку із заздрістю, невдячністю.

Тривожність як риса осіб з аддіктивною поведінкою спостерігається в багатьох випадках при різних формах аддікції. Насамперед, варто підкреслити, що в кризових, екстремальних ситуаціях тривожність в аддіктів може відступати на другий план, і в той же час тривожність може проявлятися у звичайному житті. Це ситуації міжособистісного спілкування, ситуації, які жадають від аддікта прояву глибокої емоційної прихильності, на яку він не здатний. Це одна із причин на перший погляд парадоксальної ситуації, коли аддікти, познайомившись із людиною, що намагається їм допомогти й проявляє до них добрі почуття, у відповідь не тільки не виходять із аддіктивної поведінки, але навіть підсилюють її. При цьому вони додержуються формули: "чим гірше, тим краще" - з метою якнайшвидше покінчити з емоційною проблемою, що з'явилася. У таких випадках звичайно відбувається боротьба мотивів: аддіктивна частина особистості боїться глибокої емоційної прихильності до людини, "Я", що залишилося здорове прагне покінчити з аддікцієй. Залежно від виразності аддікції, від попередньої аддікції виховання, впливу середовища, наявності або відсутності підтримки, кваліфікованої допомоги результат цієї боротьби може бути різним.

Аддіктивна поведінка, реалізована за допомогою різних речовин, що змінюють психічний стан, одержала широке поширення. Коло вживаних речовин включає наркотичні й психотропні речовини, застосовувані в дозах, що перевищують терапевтичні, а також препарати побутової хімії, органічні розчинники й ін. Багато із застосовуваних з аддіктивною метою речовин надзвичайно токсичні й викликають необоротні й важкі поразки внутрішніх органів, головного мозку, що нерідко приводить до смертельного кінця. Що змушує підлітків прибігати до вживання всіх цих речовин? Спочатку цікавість, наслідування особам, що вже мають досвід у вживанні цих речовин, потім відбувається поступове, часом дуже швидке формування аддіктивної поведінки, коли основними в житті стають аддіктивні мотивації. Зупинимося докладніше на деяких формах аддіктивної поведінки, пов'язаних із уживанням речовин, що змінюють психічний стан.

На стадії вираженого розвитку алкоголізму в підлітків різко знижується витривалість до спиртних напоїв, з'являються справжні запої, випивки "поодинці". Усе більше значимими стають соматовегетативні розлади, а також наростання парціального слабоумства. Зміни в характері носять наліт постійної дратівливості, озлобленості, дісфорії, депресії, важкі прояви пияцтва спричиняють стійку соціальну дезадаптацію: підлітки закидаю навчання, поривають зв'язок з родиною, ведуть паразитичний спосіб життя, їхня поведінка усе більше здобуває антисоціальну спрямованість.

Як розвивається алкогольна аддіктивна поведінка? Коли з'являється безпосередня небезпека його виникнення? Тоді, коли з'являється нове відношення до алкоголю. Воно полягає у відчутті потреби його прийому для досягнення певного бажаного емоційного стану. Уживання алкоголю перестає носити обсесівний (нав’язливий) характер. Виникає чітке усвідомлення особливих "можливостей", пов'язаних з алкоголем, що відкривають двері в світ змінених інтенсивних емоцій. Поступовий зміст мислення стає усе більше сконцентрованим на цих станах і, отже, на алкоголі як на речовині, прийом якого дозволить викликати знову ці стани. Ефект очікування здобуває тут велике значення, тому що багато в чому визначає зміст переживань під час сп'яніння.

Один із ефектів алкоголю, що часто зустрічається, і входить у структуру алкогольної аддіктивної поведінки ("кэф-ефект"), полягає в почутті психологічного й фізичного комфорту, своєрідної релаксації, байдуже-споглядальному відношенню до того, що відбувається. Такий стан звичайно супроводжується посиленням актуальності стимулів що виникають у даний час, що виражається в тому, що розмова з учасниками випивки здобуває загострений емоційний характер. Трохи підсилюється уява, скорочується дистанція спілкування, переважає психічна пасивність. Стан супроводжується виразним бажанням удержати його як можна довше, що виявляється можливим при вживанні наступних доз алкоголю.

Наступним ефектом, з яким зв'язаний розвиток аддіктивної поведінки є транквілізуюча дія, що полягає в здатності алкоголю тимчасово зм'якшувати явища емоційної напруги, психологічного дискомфорту. Необхідно, нарешті, ураховувати й здатність алкоголю викликати підвищення настрою (ейфоризуючій ефект), почуття "зльоту", безтурботності, підвищену самооцінку, "рожево-очковий" оптимізм.

Таким чином, всі вищевказані ефекти можуть приводити до розвитку психічної залежності від алкоголю, сприяти формуванню алкогольної аддіктивної поведінки. У формуванні алкогольної аддіктивної поведінки мають значення фактори, що полегшують розвиток алкогольної залежності. До них ставляться біологічні, психологічні й соціальні фактори.

Формування алкогольної аддіктивної поведінки йде паралельно зі зміною особистості і її зв'язків з навколишнім світом. Стираються індивідуальні розходження в способі життя, запитах, звичках, інтересах, мотивах діяльності. Особи з алкогольною аддіктивною поведінкою у міру його прогресування стають схожими одна на одну. Аддіктивна алкогольна мотивація стає головною в житті, вона тимчасово поєднує алкогольних аддіктів у групи, що швидко формуються з ланцюгом випивки, і також швидко розпадаються. Атмосфера питущих компаній створює сприятливий фон для формування алкогольної аддіктивної поведінки. У компанії таких же сп'янених людей підліток, що прийняв спиртне, відчуває більш виражену ейфорію, "спрагу спілкування", випробовує "приплив сил" і т.д. Культ особливого спілкування, "полегшеного" дією алкоголю й прийнятих норм поведінки в сп'янілій компанії, притягає до себе підлітків, що вже мають утруднення звичайних контактів з людьми у зв'язку із аддіктивною поведінкою, що розвивається.

Таким чином, особистість рухається по шляху все більшого наростання порушень взаємин з іншими людьми, колишніми знайомими, друзями, з одночасним прийняттям норм і правил "алкогольної субкультури", що прискорює розвиток алкогольної аддіктивноої поведінки.

Тривалий прийом алкоголю в рамках алкогольної аддіктивної поведінки приводить до розвитку фізичної залежності від алкоголю. Втрата контролю являє собою неможливість зупинитися, припинити прийом алкоголю після початкової дози. Досить випити чарку алкоголю, щоб відразу ж виникло непереборне прагнення до прийому подальших доз, тому що виникає незабаром почуття, що чогось не вистачає, стає "не по собі" і здається, що досить ще небагато випити, щоб "усе стало на своє місце", тобто досягнуть бажаний ефект. Однак прийом наступної дози алкоголю знову тільки на короткий час змінює стан, і потрібно знову пити. Таким чином, при симптомі втрати контролю, що сформувався, алкогольний аддікт не в змозі обмежитися прийомом доз алкоголю, що відповідають його толерантності, постійно перевищує їх і напивається до стану "повної нечутливості", тобто до розвитку дуже важкого сп'яніння.

Абстиненція розвивається на виході зі сп'яніння. Вона виражається в поганому фізичному стані. Характерні загальна слабість, печія, нудота, болі в області шлунка, грудей, серцебиття, тремтіння всього тіла. Турбує почуття ваги в голові, все навколишнє дратує, особливо голосні звуки, шум, яскраве світло, запахи. Характерні відраза до їжі, неприємний смак у роті, спрага. Настрій знижений, іноді з відтінком тривожності або злостивості.

На тлі розладів, властивих алкогольної абстиненції, є виразне прагнення до прийому алкоголю, що пов'язане з бажанням позбутися від неприємного стану. Розвиток алкогольної аддіктивної поведінки супроводжується формуванням психологічної залежності від алкоголю, до якої надалі у зв'язку з обмінними порушеннями приєднуються явища фізичної залежності.