5.2. Мотиви й приводи суїцидальної поведінка.

З'ясування щирих мотивів (спонукальних сил) суїцидальної поведінки є складним завданням. У силу ряду обставин родичі суїцидентів і навколишні особи часто бувають незацікавлені в розголошенні причин суїцидів, не бажають вторгатися в сферу сугубо особистих переживань або, виходячи з заяв про «ганебність» і «гріховність» самогубств, намагаються сховати не тільки їхні мотиви, але й навіть факти суїцидів і замахів.

Самі ж суїциденти (як ми вже відзначали вище) не завжди адекватно оцінюють причини своїх вчинків і найчастіше висувають у якості їхніх пояснень лише безпосередні приводи, найближчі події або суб'єктивно перекручені версії (мотивування). Taким чином може виникнути невідповідність мотивів, приводів і мотивувань суїцидальної поведінки.

Доцільно класифікувати мотиви й приводи суїцидальних вчинків (у порядку послідовного зменшення їхньої питомої ваги) на наступні групи:

1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі:

1) несправедливе відношення (образи, обвинувачення, приниження) з боку родичів і навколишніх;

2) ревнощі, подружня зрада, розлучення;

3) втрата «значимого іншого», хвороба, смерть близьких;

4) перешкоди до задоволення ситуаційної актуальної потреби;

5) незадоволеність поведінкою і особистими якостями «значимих інших»;

6) самітність, зміна звичного стереотипу життя, соціальна ізоляція;

7) невдала любов;

8) недолік уваги, турботи з боку навколишніх;

9) статєва неспроможність;

2. Стан психічного здоров'я, в тому числі:

1) реальні конфлікти в психічно хворих (див. весь перелік: 1 – 1), 3), 4), 5), 6);

2) патологічні мотивування;

3) постановка психіатричного діагнозу.

3. Стан фізичного здоров'я, у тому числі:

1) соматичні захворювання, фізичні страждання;

2) каліцтва.

4. Конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, у тому числі:

1) побоювання судової відповідальності;

2) острах іншого покарання або ганьби;

3) самоосуд за поганий вчинок.

5. Конфлікти в професійній або навчальній сфері, у тому числі:

1) неспроможність, невдачі на роботі або в навчанні, втрата престижу;

2) несправедливі вимоги до виконання професійних або навчальних обов'язків.

6. Матеріально-побутові труднощі.

7. Інші мотиви й приводи.

1. Особисто-сімейні конфлікти.

Конфлікти в особистій і сімейній сферах є переважними мотивами (приводами) суїцидальних учинків. Обертає на себе увагу нерівномірність розподілу завершених самогубств і замахів. Для їхнього порівняння використовується коефіцієнт летальності, що відбиває відношення притаманних ваг завершених самогубств і замахів.

Дослідження показує, що в тих випадках, де мотив (привід) пов'язаний із самітністю, втратою значимої іншої людини, статевою неспроможністю, подружньою зрадою, коефіцієнт летальності вище. Навпаки, у випадках невдалої любові або перешкод до задоволення ситуаційної потреби - він значно нижче. Це побічно свідчить про ступінь серйозності суїцидальних намірів.

Статистичні дані показують, що розлучення й сімейні сварки приводять до смерті (у результаті суїцидів) чоловіків частіше, ніж жінок. З іншої, сторони, хвороба й смерть близьких, самітність і невдалу любов жінки переживають гостріше, ніж чоловіки.

Найбільше важко переносять сімейні конфлікти особи у віці 30 - 40 років; невдалу любов - молоді люди 16 -18 років; самітність, втрату близьких - особи пенсійного віку; несправедливе відношення навколишніх - підлітки до 16 років, а також особи 40-55 років.

Сімейні конфлікти й розлучення - мотиви самогубств головним чином одружених (заміжніх) і розведених суїцидентів; невдала любов - у неодружених (незаміжніх); хвороба або смерть близьких - в овдовілих; самітність - у тих, хто не має родини.

Зіставлення мотивів самогубств і характеристик суїцидентів показує, що сімейні сварки частіше констатуються в тих, хто гірше характеризувався за місцем роботи, мав дисциплінарні, адміністративні стягнення, зловживав алкоголем, мав судимості. Навпроти, такі мотиви самогубств, як смерть близьких, невдала любов, самітність відзначаються найчастіше в осіб, які одержали позитивну характеристику по всіх перерахованих показниках.

2. Стан психічного здоров'я.

Необхідно вказати на те, що приблизно дві третини таких хворих роблять суїцидальні вчинки в непсихотичних станах по цілком реальним мотивам і приводам, які зустрічаються у всіх інших контингентах населення. І лише біля третини з них, у стані психозу висувають патологічні «псевдореальні» мотивування, пов'язані з маячними ідеями неспроможності, самозвинувачення, осуду, переслідування, фізичного впливу; іпохондричними, дісморфофобічними ідеями; маренням ревнощів; вербальними галюцинаціями, у тому числі імперативного характеру; різними деперсоналізаційними, сенестопатичними розладами; патологічною зміною самооцінки; первинною втратою сенсу життя й ін.

В окремих випадках суїцидальна поведінка виникає слідом за постановкою психіатричного діагнозу (шизофренії) і узяттям на облік психоневрологічного диспансеру, що розцінюється деякими хворими, які мають збережений стан психіки, як свідчення безнадійності їхнього захворювання й повного особистісного краху, тобто це є для них потужним психотравмуючім фактором.

3. Стан фізичного здоров'я.

Питома вага цього мотиву самогубств невелика, хоча наявність тої або іншої соматичної патології виявляється в значної частини суїцидентів.

Ухвалення рішення про самогубство у зв'язку з заявами про невиліковність захворювання й переживаннями фізичного страждання частіше спостерігається в онкологічних хворих (особливо на предіагностичному етапі обстеження), у хворих туберкульозом, важкими серцево-судинними захворюваннями. Причому приблизно в 10% випадків суб'єктивні заяви про серйозність захворювання явно перебільшуються.

Ще меншу поширеність мають суїцидальні мотиви, пов'язані з каліцтвом зовнішності.

Суїциденти, що мотивують свої замахи соматичними захворюваннями, відносяться переважно до осіб старшого віку, а каліцтвами - до віку 16 -25 років. Соматичні хвороби приводять до суїциду частіше вдових; каліцтва - неодружених.

4. Конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента.

У даній групі мотивів варто виділяти випадки побоювання кримінальної відповідальності, іншого покарання або ганьби, а також переживання каяття, сорому за зроблений злочин або поганий вчинок.

Зіставлення даних про завершені й незавершені суїциди показує, що при остраху кримінальної відповідальності, суїцидальні дії більше серйозні, чим при побоюваннях іншого покарання.

У цілому, контингент осіб, що роблять суїциди по зазначеним мотивам, характеризується з негативної сторони й виявляє попередньому суїциду період антисоціальної поведінки.

5. Конфлікти в професійній або навчальній сферах.

Суїцидогенні мотиви, пов'язані з роботою або навчанням, обумовлені в одних випадках власною неспроможністю, невдачами, невідповідністю своїх здібностей характеру пропонованим вимогам, падінням престижу; в інших випадках відзначається несправедливість зовнішніх санкцій, упередженість відносин. Так чи інакше, коефіцієнт летальності тут нижче одиниці, хоча й не набагато.

6. Матеріально-побутові труднощі.

Суїцидальні дії, обумовлені даним мотивом зустрічаються вкрай рідко. Слід зазначити, що об'єктивно житло-побутові умови й матеріальна забезпеченість переважної більшості цих осіб оцінюються як гарні або задовільні. Мова йде скоріше про завищені домагання, які суб'єкт не може задовольнити в силу деяких причин (недостатніх здібностей, рівня домагань або систематичного зловживання алкоголем).

6.3. Групові фактори суїцидального ризику.

1. Рівень суїцидів і суїцидальних спроб є інтенсивний показник частоти даних явищ, що розраховується звичайно на 100000 населення. Числові вираження цих коефіцієнтів неоднакові для різних груп, які виділяються по тим або іншим підставам (факторам): статі, віку, місцю проживання, професії, родинному стану, стану здоров'я й ін. Таким чином, одні контингенти населення виявляються статистично більше суїцидонебезпечними чим інші, характеризуються більш високим суїцидальним ризиком, тобто більшою імовірністю появи в них випадків суїцидальної поведінки.

Статистико - епідеміологічні дослідження показують, що варто розрізняти ризик завершених самогубств від суїцидальних спроб, співвідношення яких за усередненими даними становить 1:8. Однак у виді недосконалості форм статистичного обліку суїцидальних спроб фактично реєструється не більше 4-5 замахів розраховуючи на 1 завершене самогубство.

Поняття суїцидального ризику застосовано як до окремих контингентів населення, так і до окремих індивідів. Причому на першому рівні за критерієм суїцидонебезпеки виділяються такі групи населення, у яких фактори ризику зустрічаються в їхній сукупності, наприклад: самотні особи похилого віку (з високим ризиком завершених суїцидів); особи, що проходять через бюро по працевлаштуванню (з високим ризиком завершених самогубств і суїцидальних спроб), і ін.

2. Соціально-демографічні фактори суїцидального ризику.

1) Стать. Рівень завершених суїцидів у чоловіків в 4 рази вище, ніж у жінок.

Рівень суїцидальних спроб, за зарубіжними даними, у чоловіків повинен бути в 3 рази нижче, ніж у жінок. Однак проведені нами статистичні дослідження не виявили істотних розходжень по статі в рівнях замахів. Більше того, за останні роки виявляється тенденція до деякого перевищення цього показника в чоловіків у порівнянні з жінками (1,1:1 відповідно) .

2) Вік. Рівень завершених суїцидів послідовно піднімається по вікових групах до свого максимуму («піка»), що приходиться на вік 45—49 років, після чого відзначається, його деяке зниження й наступне підвищення, що не доходить до піка, у віці старше 70 років. Описаний розподіл характерно для обох статей (разом) і для чоловіків. У жінок визначаються два «піки» завершених суїцидів - у віці 50—54 років і більше 70 років.

На відміну від цього, суїцидальні спроби не мають «піків» інволюції й старості; максимум їх доводиться на молодий вік - 20-29 років. Зазначений «пік молодості» суїцидальних спроб розширюється своєю підставою в чоловіків - убік 30-35 років («вправо»), а в жінок - убік 15-19 років («уліво»).

3) Місце проживання. Рівні суїцидів приблизно однакові в міській і сільській місцевостях. У той же час, у різних регіонах країни вони істотно відрізняються, маючи вектори зростання з півдня на північ і з південно-заходу на північний схід. Крім того, суїцидальний ризик вище в групах мігруючого населення.

4) Родиний стан. Серед суїцидентів, у порівнянні із загальною популяцією населення, відзначається менший відсоток одружених, рівні суїцидів у розведених і вдових вище, ніж у сімейних. Серед осіб бездітних, а також тих, що живуть окремо від родичів питома вага суїцидів у кілька разів вище, ніж серед що мають дітей, і проживаючих з родичами. Ці дані свідчать про значну роль фактора самітності в генезі суїциду.

5) Освіта й суспільно-професійний статус. Рівень завершених суїцидів вище в осіб з неповною середньою освітою, низкою професійною кваліфікацією, а також у пенсіонерів і утриманців.

За рівнем суїцидальних спроб виділяються такі контингенти, як студенти вузів, учні ПТУ, медичні працівники, водії транспорту (чоловіки), що служать системи побутового обслуговування (жінки), некваліфіковані робітники.

Причому фактором ризику дезадаптації й суїциду є не стільки професійний статус, скільки висока професійна мобільність, що має «горизонтальний» характер,тобто часті зміни місць роботи й професій без росту кваліфікації.

6. Девіантна, протиправна ( делінквентна) поведінка, алкоголізація.

Ризик завершених суїцидів і спроб істотно вище в осіб, що негативно характеризуються за місцем роботи, що залучалися до дисциплінарної, адміністративної й судової відповідальності, а також що зловживають алкоголем (систематично питущих, що доставлялися у витверезники).

7. Середові фактори суїцидального ризику. Одним зі значимих факторів середовища є сезонність. Максимум завершених суїцидів і замахів доводиться на весняні місяці ( березень-травень), до осені спостерігається їхнє зниження, а із грудня - січня - підйом до весни.

Слід зазначити, що за рубежем тривають пошуки інших кліматичних факторів, що корелюють із суїцидальною поведінкою (температура повітря, атмосферні опади, напрямок вітрів, забруднення атмосфери, сонячна радіація, місячні ритми й т.д.). Незважаючи на велику кількість перевірених досліджень, позитивні результати поки не досягнуті.

ЛІТЕРАТУРА

1. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990. – 232 с.

2. Братусь Б.С. Аномалии личности. - М., 1988. — 301 с.

3. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М., 1978. - 184 с.

4. Ганнушкин П.Б. Избранные труды. - М., 1964. - 292 с.

5. Гилинский Я.И., Афанасьев В. С. Социология девиантного поведения. - СПб., 1993. – 364 с.

6. Диагностика школьной дезадаптации / Под ред. С.А. Беличевой. - М, 1993. – 164 с.

7. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. – М.: Апрель Пресс, 1999. – 512 с.

8. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. - М.: Социальное здоровье России, 1993. - 199с.

9. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер Пресс, 1997. - 656 с.

10. Клейнберг Ю.А. Психология девиантного поведения. — М., 2001. – 197 с.

11. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков: социально-психологические и психиатрические аспекты. - Мн.: Беларусь, 1988. - 207 с.

12. Короленко Ц.П., Донских Т.А. Семь путей к катастрофе: Деструктивное поведение в современном мире. - Новосибирск: Наука, 1990. - 224 с.

13. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. — М., 1982. – 233 с.

14. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. – М.: Медпресс, 2001. – 427 с.

15. МКБ-10. Классификация психических и поведенческих расстройств. - Женева; СПб., 1998.

16. Петровский Б.А. Психология неадаптивной активности. - М., 1992. - 224 с.

17. Шеслер А.В. Предупреждение преступлений несовершеннолетних органами внутренних дел: Учебн. пособ. - Томск, 1994. - 38 с.

18. Холмс Д. Анормальная психология. – Питер: СПб., 2003. – 299 с.