4.1. Загальне поняття «аддіктивна поведінка».

Аддіктивна (лат. addictio - що ухиляється) поведінка виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або видах діяльності, що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій. Процес уживання тієї або іншої речовини (алкоголю, психотропних, наркотичних речовин і ін.), що змінює психічний стан, прихильність до якого-небудь предмета або участь в активності, приймає такі розміри, що починає управляти життям людини, роблять її безпомічною, позбавляють волі до протидії аддікції.

Зміна настрою по аддіктивному механізму в підлітків може бути досягнуто різними способами: за допомогою прийому алкоголю або одурманюючих речовин; участю в азартних іграх, включаючи сучасні комп'ютерні ігри; за допомогою сексуальної аддікції; переїданням або голодуванням; тривалим прослуховуванням музики, головним чином заснованої на ритмі; повним зануренням у якийсь вид діяльності, забуваючи про своїх інших життєво важливих проблемах і обов'язках. Так, сексуальні аддікти відправляються в райони міста, де вони можуть зустрітися з особами протилежної статі, що шукають пригод; алкогольні аддікти шукають ситуацій, у яких найбільш імовірне проведення часу із уживанням алкоголю; аддіктивні азартні гравці зазнають найбільшої насолоди, беручи участь в азартних іграх. Навіть саме міркування на ці теми викликає в аддіктів почуття емоційної зміни, хвилювання, підйому або релаксації. Таким чином, досягається відчуття «контролю» над собою й ситуацією, почуття задоволення життям. Аддіктивна поведінка створює ілюзію рішення проблем, порятунку від стресових ситуацій шляхом уникнення останніх. У цій особливості аддікції є велика спокуса: хочеться йти по шляху найменшого опору. Аддіктивний підхід зароджується в глибині психіки, він характеризується встановленням емоційного відношення, емоційного зв'язку з неживим предметом або явищем. При формуванні аддіктивного підходу відбувається заміна міжособистісного відношення проекцією своїх емоцій на предметні сурогати. Але на свідомому рівні аддікти використовують для самозахисту механізм, що називається в психології "мислення за бажанням". Він полягає в тому, що людина всупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків уважає реальним лише те, що відповідає його бажанням, зміст мислення при цьому, у свою чергу, підпорядковано емоціям.

Форми аддіктивної поведінки досить різноманітні, але їх поєднує загальна аддіктивна ланка - прагнення до штучної зміни психічного стану, викликанню суб'єктивно приємних емоцій. Досягнення зміни здійснюється шляхом звертання до певних предметів або певним активним діям. Чи існують тут певні переваги? Чи всі предмети, події, чи всі види активності можуть стати аддіктивними? Теоретично так, але практично найбільше часто зустрічаються форми що відбивають специфічні властивості предметів і активностей, які "полегшують" використання їх з аддіктивной метою. На перший план виступають речовини, що володіють здатністю змінювати психічний стан. До них відносяться, наприклад, транквілізатори (ліки, що застосовуються для зняття напруги, заспокоєння, психічної релаксації), снотворні, психотропні, наркотичні засоби й ін., що уживаються звичайно в значних дозах не по призначенню лікаря. Алкоголь також відноситься до числа речовин, що змінюють психічний стан, і тому має велику аддіктивну привабливість. До речовин, що не володіють здатністю викликати зміну психічного стану, аддікція розвивається рідше, для її виникнення потрібні емоційна психологічна проекція, участь функції уяви, використання смакових, дотикальних і інших відчуттів. Вибір об'єктів аддікції залежить, природно, від їхньої доступності, а також етнокультуральних традицій. Крім того, варто звернути увагу на особливість аддіктивної поведінки: аддікти можуть легко переходити від однієї форми аддікції до іншої, від одного аддіктивного об'єкта до іншого, зберігаючи при цьому основні аддіктивні механізми. При цьому перехід від однієї форми аддіктивної поведінки до іншої створює ілюзію зникнення проблеми. Ця ілюзія дуже небезпечна й може приводити до серйозних наслідків для підлітка й суспільства.

Діяльність підлітків проявляється у формі спрямованості особистості, які сформульовані по К.К. Платонову, що визначені у вигляді: потягів, бажань, інтересів, ідеалів, світогляду й переконань. Потреби особистості виражаються в мотивах, тобто безпосередній діяльності, що спонукує.

При формуванні аддіктивної поведінки значно страждають соціальні й духовні потреби, а основними формами поведінки стають органічні й матеріальні. Людина перетворюється в гедонистичну істоту. Це веде до формування аддіктивної поведінки.