1.5. Методологічні підходи в визначенні поняття „норма”

Поняття норми є первісним для вивчення будь-яких девіацій. Оскільки, по визначенню, девіантна поведінка - це поведінка, яка відхиляється від соціальних норм, тобто останні заслуговують спеціального розгляду.

Однією з основних умов існування будь-якої системи виступає її здатність підтримувати стан якоїсь рівноваги.

Історія людства наводить переконливі приклади того, що безладдя неминуче переходить у руйнування, і, напроти, прагнення до упорядкування й узгодження може бути гарантією існування суспільства й життя взагалі. Норми є тим механізмом, що втримують суспільну систему в стані життєздатної рівноваги в умовах неминучих змін. У суспільстві одночасно співіснують різні нормативні субкультури - від наукових до кримінальних.

У цілому поняття норми є досить дискусійним. У перекладі з латинської мови «норма» — правило, зразок, приписання. У природних і суспільних науках норма розуміється як межа, міра припустимого для збереження й зміни систем. Соціальні норми є одним з видів існуючих норм (поряд з технічними, біологічними, естетичними, медичними й ін.). Специфічною особливістю соціальних норм є те, що вони регулюють сферу взаємодії людей. Соціальна норма — сукупність вимог і очікувань, які пред'являє соціальна спільність (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою регуляції діяльності й відносин.

Соціальна норма закріплює історично сформований у конкретному суспільстві інтервал дозволеної або обов'язкової поведінки людей, а також соціальних груп і організацій. На відміну від природно-наукової соціальна норма може відповідати й не відповідати об'єктивним законам розвитку. В останньому випадку аномальна сама норма (як, наприклад, закони тоталітарного суспільства) і нормальні відхилення від неї. Внаслідок цього соціальні відхилення можуть бути не тільки негативними, що порушують функціонування системи, але й позитивними, які стимулюють її прогресивний розвиток, наприклад у формі наукової й художньої творчості.

При всієї різноманітті проявів соціальні норми мають наступні основні властивості: об'єктивність, історичність, універсальність, схематичність, безумовність. Дані властивості означають, що норма є історично вироблена, узагальнена соціальними приписаннями, обов'язковими для виконання з боку всіх людей і в будь-якій ситуації.

Особливі труднощі надають таку властивість соціальної норми, як її відносність і динамічність. Історія буяє прикладами різних культурних приписань для цього явища. Так, вимоги до зовнішнього вигляду людини, найбільше яскраво виражені в моді, міняються буквально на наших очах. Інший яскравий приклад - радикальні зміни в статтєворолевої поведінці жінок у ряді країн. Настанови на сексуальну поведінку також змінюються часом на протилежні. Наприклад, в історії європейських держав ми можемо простежити наступні метаморфози: від полігамії й оргазстичної культури Древнього світу - через тверді заборони Нового часу - до сексуальної революції останніх десятиліть, аж до вільностей в інтимних стосунках і узаконюванні гомосексуальних шлюбів.

Перераховані властивості соціальних норм нерідко породжують в індивідуальній свідомості негативні почуття - від простого нерозуміння до відкритого протесту. Конфлікт між інтересами особистості й репресивною природою норм трохи згладжується процесами гуманізації. У сучасних розвинених державах відзначається тенденція посилення лояльності суспільства до проявів індивідуальності.

У цілому, незважаючи на відносність і внутрішню суперечливість, соціальні норми грають неоціненну регулятивну роль у житті будь-якого суспільства. Вони створюють нормативно-схвалюване поле діянь, бажаних для даного суспільства тепер, тим самим вони орієнтують особистість у її поведінці. Вони виконують функцію контролю з боку суспільства, служать зразком, інформують, дозволяють оцінювати поведінку, прогнозувати її. Як би не ставилися до них люди, норми існують і безупинно діють.

Соціальні норми можуть утворюватися стихійно (наприклад, у вигляді традицій) або цілеспрямовано (наприклад, у формі законів, офіційних приписань або заборон). Існує ще один шлях — наукового визначення норми.

У психології для наукового визначення поняття „норма” використовуються різні способи. Найбільш простий і розповсюджений - негативний підхід. Відповідно до нього нормальна (або здорова) людина це та, у якої відсутні аномалії. По слушному зауваженню Б. С. Братуся, «тим самим ми тільки-но окреслюємо границю кола, у якому варто шукати специфіку норми, однак на цю специфіку ніяк не вказуючи».

Позитивний підхід, навпроти, націлений на виявлення зразка з бажаними якостями. Для одержання еталона (умовної групи людей без аномалій) найчастіше застосовують методи математичної статистики. Статистична норма виглядає як середній показник. Це те, що властиво більшості (не менш чим половині) людей у популяції. При цьому «усереднення» людей породжує чимало казусів і проблем. Обіграючи цю проблему, Ч.Ломброзо (не без частки чорного гумору) описував «нормальну людину» як індивіда, «що має гарний апетит, активний працівник, егоїст, рутинер, який є терплячою, що поважає всяку владу свійською твариною».

Інша, критеріальна норма заснована на соціально-нормативному критерії. Вона існує переважно у формі вимог (завдань) різного ступеня труднощів. Наприклад, «гарним» громадянином може вважатися людина, що дотримує норми закону, а «нормальним» працівником є той, хто добре справляється із професійно-кваліфікаційними вимогами. Інший варіант критеріально-орієнтованих норм - це шкільна програма. Відповідно до освітніх стандартів (вимогами до знань і вмінь) всі учні умовно діляться на тих що «справляються» з ними й ті що «не справляються», тобто невстигаючі.

Нарешті, норма може бути ідеальною - у вигляді узагальнення позитивних якостей видатних представників людства, що забезпечують її прогресивний розвиток. Вбираючи в себе кращі риси «хороших» людей, ідеальна норма виступає переважно у формі ідеалів — надихаючих зразків для наслідування. Ідеали, незважаючи на гадану віддаленість від реальності, грають надзвичайно важливу роль у регуляції поведінки людини й життя суспільства. Думка, що позитивні ідеали найбільшою мірою, чим що-небудь інше, забезпечують духовне здоров'я особистості, іде коріннями в історію людства.

Ще видатний мислитель античності Платон (427-347 р. до Р.Х.) затверджував, що люди живуть у світі ідей, які управляють їхньою поведінкою. Ідеї втілюють у собі незмінну сутність всіх речей. Ідеї одночасно є ідеалами. У кожній людині закладене жагуче прагнення (ерос) до збагнення ідей. Найвища ідея - ідея блага - відбиває взаємозв'язок інших ідей. В етиці Платон виходить із того, що тільки діяльними, керованими ідеями життя здійснює ідею моральності, тобто чесноти. Чеснота являє собою порядок і гармонію душі. Платон розрізняв чотири основні чесноти: мудрість, мужність (сміливість), розсудливість (самовладання) і справедливість. Він підкреслював, що не всі люди здатні досягти знання, тобто чесноти, тоді їх потрібно направляти. У цілому ж ідеали, по Платонові - абсолютний і загальнозначущий фундамент норм.

Ідея тісного зв'язку «нормальності» людини з її чеснотами пронизує всю людську культуру. Еріх Фромм називав чеснотою відповідальність людини стосовно свого існування, а пороком - безвідповідальність. Ціль людського життя, по Е.Фромму, варто розуміти як розкриття всіх своїх сил відповідно до законів своєї природи.

Засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд вважав, що нормальність і аномальність кожної людини формально визначаються ступенем переваги в його особистості того або іншого ідеального типу. У цьому випадку термін «ідеальний» має інше значення й має на увазі один з декількох варіантів абстрактних типів особистості, прийнятих у науці за орієнтири.

Таким чином, при спеціальному вивченні норма як єдиний зразок поведінки для всіх людей виглядає як якась абстрактна схема, слабко пов'язана з різноманіттям реального психічного життя й часом доходить до абсурду. Видатний російський дослідник П. Б. Ганушкін називав гармонійні натури по більшій частині плодом уяви, зауважуючи, що в кожної людини можна знайти, наприклад, психопатичні риси. Геніальний дослідник людської душі Ф.М.Достоєвський у романі „Ідіот” розкрив всю трагічність і безглуздість «ідеальної людини - князя Мишкіна», його несумісність із реальним світом людей.

Сучасна психологія — це насамперед наука про особистість, тому поняття психологічної норми пов'язане з питанням про нормальність особистісного розвитку. Мабуть, найчастіше благополуччя особистості зв'язується з такою соціально-психологічною її характеристикою, як здатність адаптуватися до соціального середовища. Однак, з погляду ряду авторів, наприклад Е. Фромма, адаптація до життя в суспільстві не може бути надійним критерієм норми й аномалії особистості, тому що вона може припускати нав'язування людині далеких йому цінностей і відмову від своєї особистості.

У свою чергу В. Франкл основними ознаками особистісного здоров'я називав духовність, волю й відповідальність. При цьому «чим більш специфічна людина, тим менш вона відповідає нормі - як у змісті середньої, так і ідеальної. Неповторність людської особистості виявляє свій внутрішній зміст у тій ролі, що вона грає в цілісному співтоваристві».

Завдяки внеску гуманістичної психології, заяви про розвиток особистості вийшли за межі процесу соціальної адаптації. Вони істотно поповнилися таким важливим процесом, як індивідуація. Остання включає пізнання, прийняття, розвиток і реалізацію своєї індивідуальності. По теорії К. Роджерса в здорової особистості домінує настанова на процес самоактуалізації — актуалізації природженого прагнення людини до зросту й розвитку своєї особистості відповідно до того, якою вона є по своїй природі й можливостям.

Дотримуючись настанов гуманістичної психології, Б.С.Братусь описує нормальний розвиток людини як розвиток, що веде її до знаходження родової людської сутності. Людська сутність проявляється в наступних характеристиках: відношенні до іншої людини як самоцінності, здатності до любові й творчості, цілетворчому характері життєдіяльності, потреби в позитивній волі (не від чогось, а для чогось), здатності до свободи волепроявлення, внутрішньої відповідальності перед собою й іншими, знаходженні сенсу життя. Розвиток із протилежними проявами буде аномальним.

Інший підхід розглядає успішний розвиток крізь призму інтрапсихічних характеристик. Наприклад, К. Юнг описував нормальну особистість із погляду інтегрованої самості, тобто особистості як цілого. Інтегрована самість відрізняється рівновагою між свідомою й несвідомим, адекватністю цінностей особистості об'єктивним умовам життя, згодою із самим собою, самоздійсненням.

У психоаналізі нормальний розвиток припускає досягнення оптимальної рівноваги між Я, Воно, Понад-Я та силами зовнішнього світу. Психологічна рівновага завжди нестабільна. І все-таки в нормі Я повинно бути досить сильним, щоб справлятися з вимогами Воно, із твердістю Понад-Я, з життєвими фрустраціями й тривогою.

Соціальні норми можуть мати різноманітні форми й зміст. Норми можуть бути формалізовані - записані у вигляді законів, правил, інструкцій. Але набагато частіше вони існують у таких формах суспільної свідомості, як народні традиції, соціальні настанови, суспільна думка. Різні види норм тісно взаємозалежні.

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ