Стратегії формування портфеля цінних паперів
Вкладення коштів у ЦП за значимістю та розмірами займають друге місце серед активних операцій банку після кредитування. І хоча надання кредитів залишається головною функцією банків, дедалі частіше менеджмент переглядає структуру активів, ставлячи собі за мету збільшення питомої ваги портфеля цінних паперів у сукупних активах – від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів.
Такі структурні зрушення зумовлені двома групами чинників. З одного боку, це — недоліки, які властиві кредитним операціям, а саме: висока ризиковість, оскільки кредити — найбільш ризикова частина активів банку; низька ліквідність, оскільки надані кредити не можуть бути швидко повернені тоді, коли банку необхідні грошові кошти; повне оподаткування доходів за кредитними операціями за ставками податку з прибутку промислових підприємств; обмеження застосування методу географічної диверсифікації кредитного портфелю, особливо для малих і середніх банків, що погіршує загальну якість активів.
З іншого боку, портфель цінних паперів виконує ряд важливих функцій, що й спонукає менеджерів до перегляду структури активів на його користь.
Банківський портфель ЦП – це сукупність усіх придбаних цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.
Функції портфеля цінних паперів:генерування доходів; диверсифікація активів з метою зниження ризиків; зниження податкових виплат; можливість використання як застави; поліпшення фінансових показників діяльності банку, оскільки ЦП в цілому мають вищу якість порівняно з іншими активами; забезпечення гнучкості портфелю активів, так як за рахунок цінних паперів можлива швидка реструктуризація балансу банку; стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли відсоткові ставки на ринку знижуються, дохідність цінних паперів зростає, і навпаки.
Отже, портфель цінних паперів сприяє менеджменту банку досягти певних цілей і результатів, які неможливо одержати шляхом здійснення традиційних видів діяльності.
Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» в нашій державі можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх позик Уряду; облігації внутрішніх позик органів місцевої влади; казначейські зобов’язання; облігації підприємств (банків); ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; похідні ЦП (деривативи) — форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони тощо; цінні папери іноземних інвесторів, які допущені до обігу на території України.
На ринку ЦП можуть функціонувати в двох формах: документарній (паперовій) та бездокументарній, тобто у вигляді електронних записів на рахунках.
До складу портфеля можуть входити ЦП одного типу, наприклад акції, це буде портфель акцій, - або входити різні фінансові інструменти, які будуть формувати його структуру - певне співвідношення між конкретними видами ЦП у портфелі.
Основними принципами формування портфеля цінних паперів є: ризиковість - невизначеність, пов'язана з величиною та часом отримання доходу за портфелем цінних папері); дохідність - показник, що відображає очікуваний у майбутньому дохід за портфелем цінних паперів; безпечність - це принцип, що досягається за рахунок зниження дохідності й темпу зростання вкладень у портфель ЦП і визначає невразливість їх (цінних паперів) до потрясінь на фондовому ринку та стабільність в отриманні доходу; ліквідність - спроможність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів або його частини в грошовий капітал при відсутності значних втрат.
Механізм формування портфеля орієнтований на пріоритети інвестора, визначають мету його формування і тип. Взаємозв'язок мети і типу портфеля представлений на рис..
З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля ЦП, виділяють кілька типів портфелів.
1. Портфель росту орієнтований на придбання ЦП, ринкова вартість яких швидко зростає. Мета створення – нарощування капіталу інвесторів. Тому значна частина прибутків спрямовується на поповнення капіталу, а відсотки, доходи, дивіденди виплачуються власникам у невеликому розмірі, або взагалі не виплачуються. До складу такого портфеля включають насамперед акції; приватизаційні папери; папери, що засвідчують право власності на паї; інші цінні папери з невизначеним прибутком.
2. Портфель доходу слугує для отримання високих поточних надходжень: рентних платежів, відсоткових виплат, дивідендів. Для такого портфеля відношення стабільно отримуваного доходу до ринкової вартості цінних паперів, що входять до його складу, вище за середньоринкове значення. Відповідно ринкова вартість такого портфеля зростає повільно. Портфель доходу формується здебільшого з ощадних сертифікатів, облігацій, привілейованих акцій, казначейських зобов’язань.
3. Портфель ризикового капіталу складається переважно з ЦП та паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Мета – отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку. До складу такого портфеля входять деривативи, операції з якими проводяться з метою одержання спекулятивних прибутків за рахунок сприятливих змін у їх ціні. По суті, це спекулятивний портфель, який формується з метою перепродажу ЦП, тільки-но ринкові ціни на них почнуть зростати. Він характеризується високим рівнем ризику і може приносити значні збитки, оскільки за статистикою близько 80% молодих компаній банкрутують, а проведення спекулятивних операцій на фондових та ф’ючерсних біржах призводило до банкрутства навіть великі банки.
4. Збалансований портфель має на меті досягнення кількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть входити цінні папери зі швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові цінні папери. Висока ризиковість таких вкладень знижується шляхом придбання безризикових та високоліквідних цінних паперів, завдяки чому ризики портфеля в цілому стають збалансованими. Фактично при формуванні збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації.
5. Спеціалізований портфель формується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу тощо.
Розглянуті типи портфелів із урахуванням мети є пріоритетними для інвестора, але головною метою формування будь-якого портфеля ЦП є досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом.
Згідно нормативних вимог НБУ портфелі ЦП класифікуються так: операції з ЦП в торговому портфелі, який формується з боргових цінних паперів та акцій, які обертаються на активному та високоліквідному ринку, придбаних банком для отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ринкової ціни ; операції з ЦП в портфелі на продаж – ЦП, які банк не має наміру тримати до настання дати їх погашення, а купує на короткі строки для подальшого продажу за умови настання сприятливої ринкової кон’юнктури чи виникнення потреби у грошових коштах. Доходи банку формуються як за рахунок різниці між цінами продажу та купівлі (дисконтів, торговельних та комісійних доходів), так і за рахунок отриманих протягом періоду зберігання процентних чи дивідендних доходів; операції з ЦП в портфелі до погашення формується з боргових ЦП з фіксованими платежами (або платежами, які можна чітко визначити) та фіксованими строками погашення, які банк має намір та здатність утримувати до строку погашення для одержання процентних доходів,. інвестиції в асоційовані та дочірні компанії – пайові ЦП емітентів, які відповідають визначенням асоційованої чи дочірньої компанії банку, за винятком тих ЦП, які придбані та утримуються банком виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання
У разі зміни намірів банку щодо придбаних ЦП або їх характеристик (зміни в фінансовому стані емітента, рівні ліквідності ринку тощо) вони можуть переводитись з одного портфеля до іншого.
З часом інвестиційні цілі вкладника змінюються, що веде і до зміни складу портфеля. Проводиться аналіз співвідношення дохідності й ризику паперів, що входять до портфеля, і за результатами приймається рішення щодо продажу якогось із видів ЦП та придбанні у разі необхідності іншого. Всі процеси, що пов'язані із зміною складу портфеля, його аналізом, відносяться до управління портфелем цінних паперів.
Управління портфелем ЦП – це комплекс заходів, який включає планування, аналіз і регулювання його структури з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов'язаних з управлінням.
В цілому існує дві форми управління портфелем ЦП: активна й пасивна.
Активна передбачає постійну роботу з портфелем ЦП, яка включає: вибір видів цінних паперів; визначення термінів їх придбання та продажу; проведення ротації (свопінгу); проведення заходів, які забезпечують отримання чистого доходу.
Активні портфелі включають ЦП, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон’юнктури ринку. Його характерна риса – наявність значних оборотів з операцій купівлі-продажу ЦП з метою відновлення його складу. Активні портфелі формуються значною мірою «проти ринку», тому інвестиційний менеджер постійно приймає рішення, намагаючись «побити ринок», а не пливти за його течією. Виграш досягається завдяки купівлі ЦП на нижніх точках поточних коливань курсової вартості та продажу їх на ринку на верхніх точках
Пасивна форма управління портфелем ЦП полягає у диверсифікації портфеля із завчасно визначеним рівнем ризику і тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані. Форма пасивного управління портфелем цінних паперів має свої методи: диверсифікація - передбачає наявність у структурі портфеля різноманітних ЦП із різними характеристиками.; індексний метод (метод дзеркального відображення) - побудований на основі певного портфеля цінних паперів, який визнається як еталон. Структура портфеля-еталона характеризується певними індексами, які в процесі управління портфелем беруться за основу (дзеркально повторюються). Застосування даного методу ускладнюється труднощами добору еталонного портфеля; збереження портфеля - ґрунтується на підтримці структури і збереження рівня загальних характеристик портфеля..
Пасивні портфелі є добре диверсифікованими, а їх ліквідність, ризик і дохідність відповідають середньоринковим. При їх формуванні менеджмент не включає до їх складу різко недооцінених або високоризикових (спекулятивних) цінних паперів, тобто банк ніби пливе за течією. Прикладом може бути формування індексних портфелів, до яких входять ті самі цінні папери, на основі яких розраховується певний фондовий індекс. Ринкова вартість такого портфеля прямує за рухом фондового індексу. Перевагами є мінімізація витрат на аналітичну підтримку індексного портфеля та витрат, пов’язаних з виходом на ринок (комісійні, біржові, гарантійні внески тощо).
Отже, відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі ЦП поділяються на два основних типи — активні та пасивні.