21,Філософія г.Гегеля

Філософії Гегеля полягало в тому, що в ній в систематичній формі було викладено діалектичне світобачення і відповідний йому діалектичний метод дослідження. Гегель розробляв діалектику як філософську науку, узагальнювальну усю історію пізнання і досліджуючу найбільш загальні закономірності розвитку об'єктивної дійсності. Особливо ж Гегель прагнув досліджувати і усебічно обгрунтувати найважливіші принципи діалектичного способу мислення, в корені протилежного до метафізики. Піддавши глибокій і грунтовній критиці метафізичний метод, Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони і категорії діалектики. Категорії якості і кількості. Якість це те, без чого об'єкт існувати не може. Кількість байдужа до об'єкту, але до певної межі. Кількість плюс якість є міра. Три закони діалектики (суть історії розвитку). 1. Закон переходу кількісних стосунків в якісні (при зміні кількісних стосунків після певної стадії відбувається зміна якості із-за неруйнування міри). 2. Закон напряму розвитку (заперечення заперечення). Голе заперечення - щось йде після цього об'єкту, що повністю його знищує. Діалектичне заперечення: зберігається щось від першого об'єкту - відтворення цього об'єкту, але в іншій якості. Вода - лід. Змолотити зерно - голе заперечення, посадити зерно - діалектичне заперечення. Розвиток відбувається по спіралі. 3. Закон єдності і боротьби протилежностей. Протиріччя між формою і змістом, можливістю і реальністю. Причина розвитку - єдність і боротьба протилежностей. Це властиво духу. Спочатку тотожність, але потенційно таїть відмінність. Тотожність - відмінність - протилежність. Протилежності взаємодіють, тобто борються. Боротьба веде до трьох результатів: взаємне знищення, ілюмінація однієї із сторін або компроміс.

Абсолютна ідея - ідея, що виражає повноту усього сущого. Філософський термін, введений Г. В. Ф. Гегелем. Є наслідком засадничої ідеї онтології Гегеля - тотожність буття і мислення. Під абсолютною ідеєю Гегель розуміє: єдино існуючу справжню реальність; першопричину всього навколишнього світу, його предметів і явищ; Світовий дух, що має самосвідомість і здатність творити.

Для нього діалектика є такий перехід одного визначення в інше, в якому виявляється, що ці визначення односторонни і ограниченны, тобто містять заперечення самих себе. Тому діалектика є, згідно Гегелю, "рушійна душа всякого наукового розгортання думки і є єдиним принципом, який вносить в зміст науки іманентний зв'язок і необхідність".

22, Зміна парадигми філософського мислення у XIX - на поч. XX ст

У 20 - 30-х роках XIX ст. філософія Г. Гегеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді. Але якраз на вершині визнання Гегель раптово помер (14 листопада 1831 р.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність: було незрозуміло, куди і як повинна далі розвиватися філософія. Адже гегелівська філософія набула системно завершеного характеру, увібравши в себе як найцінніші здобутки попередньої європейської філософії, так і результати філософського осмислення основних напрямів людської життєдіяльності.

Здавалось, що завдання філософії тепер зводилось до деяких незначних доповнень і деталізацій. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Геґеля? Тому, коли Ф.Шеллінг, колишній друг Геґеля, оголосив про намір прочитати курс лекцій з філософії принципово іншого характеру, ніж гегелівська, його аудиторія зібрала велику кількість слухачів, серед яких була група видатних осіб, таких як С. К'єркегор, М. Бакунін, Ф. Лассаль, Ф. Енгельс та ін. Лекції Ф.Шеллінґа не задовольнили його слухачів. Але згодом з'ясувалось, що початки справді нової філософії з'явилися у Європі ще за життя Гегеля.

У 1819 р. вийшов друком перший том праці А. Шопенгауера "Світ як воля та уявлення", який і вважають першою працею нової філософі ї.

Поступово процес формування засад нового філософствування став набувати сили і визначеності: виникла некласична філософія, особливості якої остаточно визначилися у XX ст. А явище некласичності поширилось і на інші сфери життя, такі як мистецтво, наука, культура. Чим же відрізнялась нова, некласична філософія, від класичної? Відповідь на це запитання ми отримаємо, порівнявши вихідні ідеї класичної й некласичної філософії.

Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми взірця) філософського мислення. До наведеного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не вшивають на картину процесу зміни парадигми загалом.

Зазначений процес переходу до некласичної філософії не був тотально одноманітним: далеко не всі філософські напрями однозначно та незаперечно у нього вписувались; проте це була пануюча тенденція. Так само не існує і єдиної оцінки цього процесу; скоріше певні переваги нової філософії супроводжувались і неминучими втратами. Напевне тому в подальшому розвитку філософії її некласичність уживалась із певними елементами класики.