25, Ідеї позитивізму і канта

26, Російська філософія XIX - початку XX ст.

Російська філософія починає своє існування з XIX ст. Будучи частиною світової філософської думки, вона водночас являє цілком самостійний напрям зі своєю тематикою і специфічним підходом до вирішення найістотніших філософських проблем. Про самобутність російської філософії засвідчили вперше "Філософічні листи" Петра Чаадаєва (1794 - 1856). Саме в них були поставлені проблеми, що були характерними для російської філософії того часу. Своєрідність історії Росії Чаадаєв вбачав у її культурно-географічному положенні (між Сходом і Заходом). Чаадаєв один із перших у Росії усвідомив необхідність синтезу східної і західної культур. Філософія Чаадаєва дала поштовх розколу в російській філософській думці XIX ст. і виникненню в ній у 30-40-х роках двох протилежних течій - західництва і слов 'янофільства. Між цими течіями точилася гостра суперечка про історичну долю Росії, її минуле, сучасне і майбутнє, про її призначення у світі.

Представники західництва (західники) виступили за ліберальні реформи, поступову ліквідацію кріпацтва, вважаючи за необхідний і неминучий для Росії західноєвропейський шлях розвитку. До західників належали Борис Чичерін (1828-1904), Тимофій Грановський (1813-1855), Василь Боткін (1812-1869), Іван Тургенєв (1818-1883) та ін. Теоретичними джерелами західників були філософія історії Шеллінга, Гегеля, Фейєрбаха, а також філософсько-соціологічні ідеї Чаадаєва. Західництво створило раціоналістичну традицію в російській філософії, спрямовану на обгрунтування наукового знання, прав особистості, громадських свобод, соціальної еволюції. Політичним ідеалом представників західництва були конституційні буржуазно-парламентарні держави Західної Європи.

До слов'янофілів належали Олексій Хомяков (1804-1860), Іван Киреєвський (1806-1856), Костянтин Аксаков (1817-1860), Юрій Самарій (1819-1876), Олександр Кошелєв (1806-1883) та ін.

Вони виступили з обгрунтування самобутнього шляху історичного розвитку Росії, що відрізнявся й у чомусь був протилежним західноєвропейському. Вони вважали, що плоди цивілізації в Європі в загальнолюдському вимірі обертаються скоріше втратами, ніж надбанням, бо вони оплачені дуже високою ціною - утратою цілісності особистості, перетворенням людини з "образу і подоби Божої" на просту статистичну одиницю буржуазного ринку.

27, Діалектичний матеріалізм к.Маркса та ф.Енгельса

Наприкінці серпня 1844 р. у Парижі відбулася зустріч Маркса з Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), під час якої виявилась цілковита єдність їх поглядів. З того часу розпочалася їх справжня дружба і майже 40-літня співпраця. Першим її плодом стала книга "Святе сімейство" (1845). Пізніше з'явилася "Німецька ідеологія" (1845—1846). У цих працях вони сформулювали ідею, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, вказали на основну роль способу виробництва в житті суспільства, на історичну змінність суспільного устрою, яка підготовлена зміною способів виробництва. Слід підкреслити принципові відмінності цих та інших робіт Маркса й Енгельса. Перша з них полягає в критичній спрямованості аналізу філософської спадщини. Автори критично подолали ідеалізм Гегеля й антропологічний матеріалізм Фейербаха, зберігаючи раціональні аспекти їхньої філософії. Друга відмінність — послідовність, тобто розвиток, уточнення, обґрунтування в наступних працях ідей та положень, висловлених чи зазначених у попередніх працях.

Основний зміст "Святого сімейства" — критика суб'єктивного ідеалізму младогегельянців і, зрештою, гегелівського ідеалізму та ідеалізму взагалі, але водночас і розроблення матеріалістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, співвідношення одиничного і загального та ін. У праці розвинені також ідеї "Економічно-філософських рукописів 1844 року" про визначальну роль у житті суспільства матеріального виробництва, про відчуження, і розроблені нові — про роль народних мас і особистостей в історії, про виробничі відносини, про історію як діяльність людини, що має певну мсту, та ін. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс знову звернулись до критики ідеалізму младогегельянців, але вже у зв'язку з розробленням, головним чипом, концепції матеріалістичного розуміння історії. У праці вперше визначаються передумови такого розуміння. Основою історії є люди, їх діяльність і матеріальні умови життя. Діяльність людини має дві сторони — виробництво (ставлення людей до природи) і спілкування (ставлення людей одне до одного); виробництво і спілкування взаємозумовлюються, але визначальним є виробництво. Подальший аналіз цієї взаємодії привів їх, уперше в історії філософської думки, до діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Вона, у свою чергу, стала основою аналізу загальної структури суспільства: продуктивних сил, виробничих та інших суспільних відносин, політичної і юридичної надбудови, форм суспільної свідомості, а також загальної закономірності її історичного розвитку.

У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс почали розроблення вчення про суспільні формації. У цій праці вони відрізняли їх за історичними домінантними формами власності: первіснообщинна — антична феодальна — буржуазна — комуністична. У процесі становлення і розвитку буржуазної форми приватної власності вони розрізняли фази ремесла, мануфактури і великої промисловості. Висновком з цього дослідження стало обґрунтування неминучості пролетарської, комуністичної революції як результату розвитку суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами буржуазного суспільства.

1845 р. К. Маркс написав "Тези про Фейербаха", головна ідея яких — вирішальна роль матеріальної практики в житті суспільства. Практика аналізується також як початковий пункт, основа, критерій істини і мета пізнання. В одинадцятій тезі Маркс сформулював одну з головних відмінностей свого світогляду від попереднього: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його".