30. Управління позичковим капіталом підприємства.

Позичковий капітал - це залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі грошові кошти та інше майно .

Форми фінансових зобов 'язань підприємства, які відображаються в його балансі

1. Довгострокові зобов'язання:

а) довгострокові кредити банків;

б) інші довгострокові фінансові зобов'язання;

2. Поточні зобов'язання:

а) короткострокові кредити банків;

б) кредиторська заборгованість;

в) поточні зобов'язання за розрахунками;

г) інші поточні зобов'язання.

Класифікація позичкових коштів підприємства

1.За цілями залучення:

а) позичкові кошти, які залучаються для забезпечення відтво­рення необоротних активів;

б) позичкові кошти, які залучаються для поповнення оборотних активів;

в) позичкові кошти, які залучаються для задоволення інших потреб.

2. За джерелами залучення:

а) позичкові кошти, що залучаються із зовнішніх джерел;

б) позичкові кошти, що залучаються із внутрішніх джерел (внут­рішня кредиторська заборгованість).

3.За періодом залучення:

а) позичкові кошти, що залучаються на довгостроковий період (більше одного року);

б) позичкові кошти, що залучаються на короткостроковий період (до одного року).

4. За формою залучення:

а) позичкові кошти, що залучаються у грошовій формі (фінансо­вий кредит);

б) позичкові кошти, що залучаються у формі обладнання (фінан­совий лізинг);

в) позичкові кошти, що залучаються у товарній формі (комерційний кредит);

г) позичкові кошти, що залучаються у інших матеріальних або нематеріальних формах (фінансовий кредит).

5. За формою забезпечення:

а) незабезпечені позичкові кошти;

б) позичкові кошти, забезпечені гарантією;

в) позичкові кошти, забезпечені заставою .

Політика залучення позичкових коштів - це частина загальної фінансової стратеги, що забезпечує найефективніші форми й умови залучення позичкового капіталу із різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Етапи розробки політики залучення підприємством позичкових коштів

1. Аналіз залучення та використання позичкових коштів у попередньому періоді.

2. Визначення цілей залучення позичковихкоштів у майбутньому періоді.

3. Визначення граничного обсягу залучення позичкових коштів.

4. Оцінка вартості залучення позичкового капіталу із різних джерел.

5. Визначення співвідношення обсягу позичкових коштів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі.

6. Визначення форм залучення позичкових коштів.

7. Визначення складу основних кредиторів.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів.

9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами

31. Управління емісією акцій підприємства.

Одним із способів збільшення власного капіталу є емісія власних цінних паперів підприємств акціонерної форми власності. Управління цим процесом доволі складне та витратне. Його мета - залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових ресурсів у доволі стислі терміни. Згідно із дослідженнями зарубіжних вчених, сам процес управління емісією можна розбити на декілька етапів: І. Дослідження можливостей ефективного розміщення припустимої емісії акцій: підставою для прийняття рішення щодо можливостей ефективного розміщення припустимої емісії акцій є аналіз кон'юнктури фондового ринку та оцінка потенційної інвестиційної привабливості власних акцій. Аналіз включає в себе характеристику стану попиту та пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягу продажу нових акцій та ін. Метою цього дослідження є визначення рівня чутливості на появу нової емісії акцій, а також оцінка поглинання імітованих раніше обсягів акцій. ІІ. Визначення цілей емісії та обсягу емісії: емісія акцій має насамперед сприяти досягненню стратегічних цілей розвитку підприємства та підвищення його ринкової вартості в майбутньому. Серед таких цілей можна назвати: а) потребу галузевої та регіональної диверсифікації виробничої діяльності (створення філій, нових виробництв тощо); б) покращення структури капіталу підприємства (підвищення рівня фінансової стійкості, забезпечення високого рівня кредитоспроможності та зниження рівня позичкового капіталу, підвищення суми ефекту фінансового левериджу та ін.); в) підготовка до поглинання інших підприємств; г) інші цілі, при досягненні яких необхідна наявність великого обсягу власного капіталу. Обсяг емісії акцій залежить від розрахованої потреби в залучених власних ресурсах за рахунок зовнішніх джерел. ІІІ. Визначення номіналу, видів та кількості емісійних акцій: номінал акцій залежить від наявності основних категорій майбутніх покупців. Треба зазначити, у випадку, коли номінал запланованої емісії відрізняється від номіналу попередньої емісії, необхідно провести деномінацію для того, щоб унеможливити випуск акцій різного номіналу. Як відомо, акції бувають прості чи привілейовані. В процесі емісії необхідно визначити доцільність випуску останніх та іх кількість, якщо необхідність в них обґрунтована. Також необхідно визначити співвідношення між акціями. Нарешті кількість емітованих акцій визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції. IV. Визначення вартості акціонерного капіталу, що залучається: при оцінці вартості акціонерного капіталу, що залучається необхідно керуватись двома параметрами. Перший - припустимий рівень дивідендів. Другий – витрати, необхідні для випуску акцій та розміщення емісії. Розрахункова вартість залученого капіталу порівнюється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу та середнім рівнем ставки відсотку на ринку капіталу. V. Визначення форм андеррайтинга: визначення андерайтингу дає Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 року №3480-IV. Відповідно до нього андерайтингом є укладення торговцем цінними паперами договорів щодо відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов'язаних з таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом. У випадку, коли інвестор безпосередньо не залучений до продажу акцій, то з метою ефективного розміщення акцій в стислі терміни визначається склад андерайтерів. При цьому визначається та погоджується з ними їх ступінь участі в розміщенні емісії, ціна початкового котирування акцій та розмір комісійної винагороди (спред). Також визначається та погоджується регулювання обсягів продажу акцій у відповідності з потребами в потоці надходжень фінансових ресурсів, які забезпечать ліквідність вже розміщених акцій на початковому етапі їх обертання. Як ми можемо бачити, світова практика залучення великих обсягів фінансових ресурсів дозволяє суб’єкту господарювання, а в нашому випадку акціонерному товариству акумулювати великі фінансові ресурси для досягнення власних цілей, якщо всі з вказаних етапів було визначено вірно та вчасно. Але виходячи з українських реалій можливі корективи цього плану відповідно до національних особливостей ведення бізнесу, а також особливостей конкурентної боротьби в ринковому середовищі нашої країни.