38. Управління джерелами фінансування реальних інвестицій.

Можливості залучення необхідних для реалізації інвестиційних проектів підприємства коштів є однією з головних передумов прийняття управлінських рішень. Фінансування інвестиційних проектів підприємств, насамперед підприємств виробничого профілю, дістало в останні десятиліття широку міжнародну практику і призвело до створення організацій, спеціалізованих саме на такому фінансуванні. Ця практика, відома під назвою ”проектне фінансування”.

Класифікацію основних джерел фінансування інвестиційних проектів за найважливішими ознаками наведено на рис. 8.3.

Класифікація основних джерел фінансування інвестиційних проектів

За рівнем формування фінансових ресурсів

За приналежністю фінансових ресурсів

За формою залучення влас-них фінансових ресурсів

Цент-ралі-зовані кошти

Децент-ралізо-вані кошти

Власні кошти

Пози-кові кошти

Кошти, що залучаються з внутріш-ніх джерел

Кошти, що залучають-ся із зов-нішніх джерел

Рис. 8.3. Класифікація джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств

З метою оптимізації джерел фінансування інвестиційних проектів у кожному випадку підприємству необхідно визначити вартість залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел та розрахувати їхню середню вартість (середню вартість капіталу, що залучається). Щодо кожного із джерел фінансування мають бути використані всі резерви мінімізації вартості залучення їх. Ефективною слід вважати таку структуру джерел фінансування інвестиційного проекту, за якої середня вартість капіталу, що залучається, значно нижча за внутрішню норму дохідності за ним. Таке співвідношення слід вважати найважливішим критерієм можливості реалізації інвестиційного проекту за пропонованою схемою його фінансування.

39. Управління фінансовими інвестиціями підприємства.

Фінансові інвестиції – це форма використання тимчасово вільного капіталу.

Конкретними формами їх здійснення є:

1) вкладення капіталу в дохідні фондові інструменти (акції, облігації та інші цінні папери, що вільно обертаються на ринку);

2)вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів, наприклад, депозитні сертифікати;

3) вкладення капіталу у статутні фонди спільних підприємств з метою отримання не тільки прибутку, але й розширення сфери фінансового впливу на інші суб’єкти господарювання.

До основних фінансових інвестицій відносять акції та облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як його портфель. Структура останнього відображає інтереси інвесторів, а також консолідацію ризиків за видами цінних паперів. Це дає змогу розглядати портфель як цілісний об’єкт управління, що в свою чергу, передбачає необхідність:

• визначення завдань щодо управління портфелем;

• розроблення і реалізації стратегії і тактики вирішення цих завдань.

Тип портфеля – це узагальнена характеристика з урахуванням виду паперів, які входять до нього. Виділяють такі типи портфелів цінних паперів.

• портфель зростання. Він орієнтований на акції, курсова вартість яких швидко зростає. Мета формування портфеля – приріст капіталу інвесторів. Тому власникам портфеля дивіденди виплачуються в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуються;

• портфель доходу. Метою його формування є отримання високих поточних доходів. При формуванні такого портфеля відношення стабільно виплачуваного процента та курсової вартості цінних паперів, які входять у цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;

• портфель ризикового капіталу. Це портфель, що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

• збалансований портфель.Він формується частково з цінних паперів із швидкозростаючим курсом, частково – з високодохідних. У цьому портфелі можуть міститися і високоризикові цінні папери. Метою його є приріст капіталу й отримання високого доходу, відповідно до чого і загальні ризики будуть збалансованими. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він відповідає меті їхньої діяльності;

• спеціалізований портфель. У ньому цінні папери об’єднані за окремими критеріями(за видом ризиків, видом цінних паперів, галузевою чи регіональною належністю).

Тип портфеля не є постійним, він змінюється залежно від стану ринку і зміни цілей інвесторів.

Цілі портфельного інвестування можуть бути альтернативними відповідно до різних типів портфелів цінних паперів. Наприклад, якщо ставиться мета отримання високого процента, то перевага віддається ”агресивним” портфелям, що складаються із низьколіквідних і високоризикових цінних паперів молодих компаній, спроможних дати високий дохід у майбутньому. Навпаки, якщо найважливішим для інвестора є забезпечення збереженості і зростання капіталу, то в портфель включаються високоліквідні цінні папери, які емітовані відомими компаніями.

Кожний власник намагається сформувати оптимальний портфель цінних паперів.

Оптимальний портфель цінних паперів – це такий портфель, який би відповідав вимогам підприємства як за доходністю, так і за ризикованістю, що досягається збільшенням кількості цінних паперів у портфелі.

Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів – це диверсифікація вкладень, тобто придбання різних за інвестиційними якостями типів (видів) цінних паперів з метою зниження ризику втрат і підвищення сукупної прибутковості. Диверсифікація заснована на розбіжностях у коливаннях доходів – цін на об’єкти інвестування. Ризик суттєво знижується, коли активи акціонерного товариства розподіляються між багатьма видами цінних паперів.

Загальним правилом для обережних інвесторів, які розподіляють кошти, що вкладаються в різні фінансові активи, є врахування того, ці активи показали за попередні роки:

• різну тісноту зв’язку кожного фінансового активу із загальноринковими цінами;

• протилежний діапазон коливань цін на фондові цінності всередині портфеля.

Управління портфелем цінних паперів здійснюють відповідно до стратегії інвестора, яка визначається:

• типом і цілями портфеля;

• станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів;

• чинним законодавством (передбаченими пільгами та обмеженнями);

• загальноекономічним станом країни (фазою економічних циклів, рівнем інфляції);

• необхідністю підтримування рівня ліквідності та мінімізації ризиків;

• типом стратегії (коротко- , середньо- та довгострокова).

Управління портфелем цінних паперів включає:

• формування його складу та структури;

• регулювання складу портфеля на основі моніторингу.

Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій має особливе значення, тому що єдині підходи для різних підприємств відсутні. Кожне підприємство, що намагається розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику й дохідності. Висока дохідність для одного підприємства може бути низькою для іншого.

У нестабільній економіці України система цілей управління портфелем цінних паперів видозмінюється і може включати:

1) збереження і зростання капіталу відносно цінних паперів із зростаючою курсовою вартістю;

2)придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінити готівку(векселі);

3)доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції, майнових і немайнових прав;

4) розширення сфери впливу і перерозподілу власності, створення холдингів, промислово-фінансових груп та інших підприємницьких структур;

5)спекулятивна гра на коливанні курсів в умовах нестабільності фондового ринку;

6)другорядні цілі зондування ринку, страхування від надлишкових ризиків шляхом придбання державних короткострокових облігацій з гарантованим доходом.

Управління портфелем цінних паперів здійснюють через реалізацію таких завдань:

1. Вибір типу портфеля (портфеля, орієнтованого на першочергове отримання доходу за рахунок процентів і дивідендів; чи портфеля, орієнтованого на переважний приріст курсової вартості цінних паперів, що в нього входять).

2. Визначення найбільш прийнятного для підприємства ризику, питомої ваги цінних паперів з різними рівнями доходу і ризику. Ця задача розв’язується з врахуванням загального правила, що діє на фондовому ринку: чим вищий потенційний ризик має цінний папір, тим вищий дохід він повинен приносити власнику, і навпаки.

3. Оцінювання ліквідності портфеля (визначення спроможності швидкого перетворення всього портфеля або його частини в грошові кошти з мінімальними витратами на реалізацію цінних паперів); спроможності акціонерного товариства своєчасно погашати свої зобов’язання перед кредиторами, які брали участь у формуванні портфеля цінних паперів (наприклад, перед власниками облігацій).

4. Визначення початкового складу портфеля і його можливих змін з урахуванням кон’юнктури, що склалася на ринку цінних паперів (попиту і пропозицій фондових цінностей).

5. Вибір стратегії подальшого управління фондовим портфелем на основі таких підходів:

а) визначення фіксованої питомої ваги кожного виду цінних паперів у фондовому портфелі протягом місяця.

б)притримання інвестором гнучкої шкали питомої ваги цінних паперів у портфелі. Початково портфель формується на основі вибраних підприємством співвідношень між видами цінних паперів. Надалі ці співвідношення коригуються на основі аналізу ділової ситуації на фондовому ринку й очікуваних змін щодо попиту на цінні папери;

в)активного використання інвестором опціонних і ф’ючерсних контрактів для зміни складу портфеля відповідно до цін на фондовому ринку.

Iснує два способи управління портфелем цінних паперів: 1)самостійний; 2)трастовий(довірчий). Перший спосіб – це виконання всіх управлінських функцій, пов’язаних із фондовим портфелем, його утримувачем самостійно. Другий спосіб – передання всіх або більшої частини функцій з управління портфелем другій юридичній особі – трасту (довірчих операцій з цінними паперами). Такою довірчою особою є комерційні банки (їх трастові відділи); трастові компанії, що створюються банками; інвестиційні банки і фонди.

За першого варіанту (способу), коли утримувач фондового портфеля управляє ним самостійно, він зобов’язаний створити спеціальний структурний підрозділ(фондовий відділ),за яким закріпляється управління портфелем.

Функції фондового відділу акціонерного товариства пов’язані з управлінням фондовим портфелем цінних паперів зводяться до наступного:

1)визначення цілей і типу портфеля;

2)розробка стратегії і тактики управління портфелем;

3)оперативне планування руху цінних паперів в рамках заданих цілей;

4)реалізація операцій, що відносяться до управління портфелем;

5)аналіз і виявлення факторів, що впливають на склад, структуру і динаміку руху цінних паперів, що входять в портфель;

6)прийняття і реалізація практичних рішень, направлених на коригування складу і структури формування портфеля.

Відповідно до структури сформованого фондового портфеля інвестор може бути агресивним, консервативним чи поміркованим. Агресивний інвестор намагається отримати максимальний дохід від своїх вкладень, тому придбає акції промислових акціонерних компаній (корпорацій). Консервативний інвестор прагне придбати головним чином облігації і короткострокові цінні папери, які мають невеликий ступінь ризику. За структурою фондовий портфель кожного з інвесторів буде суттєво різнитися.

За результатами аналізу структури фондового портфеля приймається управлінське рішення про продаж (купівлю)певних видів цінний паперів. Iнвестиційні цінні папери продаються, якщо:

1)вони не принесли необхідному інвестору доходу і не очікується його зростання в майбутньому;

2)виконали покладену на них функцію;

3)з’явилися дохідніші сфери вкладення власних коштів.

У разі купівлі цінних паперів (акцій і облігацій) одного емітента інвестор виходить із принципу фінансового лівериджу (ФЛ)– співвідношення між облігаціями і привілейованими акціями, з одного боку, і звичайними акціями – з другого.

Облігації + Привілейовані акції

ФЛ = ---------------------------------------

Звичайні акції

Фінансовий ліверидж є показником фінансової стійкості акціонерного товариства, що відображається і на дохідності портфельних інвестицій. Високий рівень даного показника (понад 0,5)є загрозливим(небезпечним)для акціонерної компанії, оскільки призводить до її нестабільності.

Управління портфелем цінних паперів пов’язане з оцінкою ефективності цінних паперів, які придбає інвестор.

Ефективність фінансових вкладень оцінюють за такими методичними підходами та моделями:

• ретроспективної оцінки ефективності фінансових вкладень;

• прогнозування економічної ефективності окремих фінансових інструментів;

• базової моделі оцінки поточної вартості облігацій з періодичною виплатою процентів;

• моделі оцінки поточної вартості облігацій з виплатою всієї суми процентів під час її погашенні;

• моделі оцінки поточної вартості облігацій, що реалізується з дисконтом без виплати процентів;

• моделі дохідності дисконтних облігацій.

Ретроспективну оцінку ефективності фінансових вкладень здійснюють зіставленням суми отриманого доходу від фінансових інвестицій із середньорічною сумою даного виду активів. Середній рівень дохідності(ДВК_заг)може змінитися за рахунок структури цінних паперів, що мають різний рівень дохідності(Р_д), і рівня дохідності кожного виду цінних паперів, придбаних підприємством(ДВК_і):