20.Особливості кредитно – модульної системи організації навчання

Для сучасного стану розвитку національної вищої освіти характерні модернізація і реформування, спрямовані на приєднання до Болонського процесу з метою входження в європейський освітній і науковий простір.

Болонський процес - це здійснення структурного реформування вищої освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю й оцінювання навчальних досягнень студента для підвищення якості освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів працевлаштуватися на європейському ринку праці.

Болонський процес — добровільний, полісуб'єктний, по-ліваріантний, відкритий, поступовий і гнучкий. Він грунтується на цінностях європейської освіти і культури й не нівелює національних особливостей освітньої системи України. Його мета - прийняття зручних і зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій, введення двоступеневої структури освіти (бакалавр-магістр), використання єдиної системи кредитних одиниць (ЕСТБ - Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи) і додатків до дипломів, розроблення, підтримання і розвиток європейських стандартів якості освіти, усунення наявних перепон для підвищення мобільності студентів, викладачів, науковців.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб учені ступені відповідали європейському ринку праці, а отже, були свідоцтвом кваліфікації під час працевлаштування в галузі, за якою здобуто освіту.

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх надання свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці в межах конкретної країни. Підписання Україною Болонської конвенції передбачає впровадження в практику роботи вищих навчальних закладів кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Мета впровадження кредитно-модульної системи:

■ досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка відштовхується від знань, умінь і навичок, що є надбанням випускника;

■ затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

■ затвердження загальноприйнятої та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

• упровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого розроблено Європейською системою і який містить докладну інформацію про результати навчання випускника;

• стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;

■ забезпечення прозорості системи вищої освіти та академічного професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень та ін.). Кредитно-модульна система як невід'ємний атрибут Болонської декларації має дві основні функції.

Перша - сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходу з одного університету до іншого.

21. Форми організації навчання у вищій школі.

Форма організації навчання - певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання.

Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. їхньою провідною ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна форма навчання може мати кілька дидактичних цілей.

У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм;

■ навчальні заняття;

■ практична підготовка;

■ самостійна робота;

■ контрольні заходи.

До першої групи належать: лекція, семінар, лабораторне заняття, практичне заняття, індивідуальне заняття, навчальна конференція, консультація, навчальна гра та ін; Ці організаційні форми навчання мають свої особливості. їхнє врахування дає змогу оптимізувати процес навчання. Охарактеризуємо основні організаційні форми навчання.

Провідною формою організації процесу навчання у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховано зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів тощо.

Дидактичні цілі лекцій: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції - формулювання теми, повідомлення плану і літератури, яку рекомендовано для самостійної роботи, а потім - чітке дотримання плану.

Основні вимоги до читання лекції:

■ високий науковий рівень викладеної інформації, яка має, як правило, світоглядне значення;

■ значний обсяг систематизованої й методично опрацьованої сучасної наукової інформації;

■ доказовість і аргументованість висловлюваних суджень;

■ достатня кількість переконливих фактів, прикладів, текстів і документів;

■ ясність викладення думок та активізація мислення слухачів, формулювання питань для самостійної роботи з обговорюваних проблем;

■ аналіз різних поглядів у розв'язанні поставлених проблем; %

■ виведення головних думок і положень, формулювання висновків;

.Лекції та методика їх проведення.

У вищому навчальному закладі використовуються такі форми організації навчального процесу: лекції, практичні заняття (семінари, практичні і лабораторні роботи*, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика та ін. У дидактиці ці форми трактуються як способи керування навчально-пізнавальною діяльністю для розв'язання визначених дидактичних завдань. Навчальна лекція (лат. lectio– читання* – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів. Лекції повинні відповідати таким вимогам: моральність змісту; науковість, інформаційність, доказовість і аргументованість, емоційність викладу інформації; активізація мислення слухачів через запитання для роздумів; чітка структура і логіка розкриття інформації; методичне оброблення, тобто виокремлення головних думок і положень, висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад матеріалу доступною і зрозумілою літературною мовою; використання аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо. Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки. Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до навчальної програми або стабільного підручника з навчальної дисципліни. Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати напрями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт* та самостійної роботи. У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не існує, однак кожен викладач має дотримуватись певнихвимог: –       доведення до студентів мети лекції і належне її мотивування, –       доступність і науковість викладу, –       включення механізму зворотного зв'язку, –       повторення важливих теоретичних положень, –       завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до  наступного, –       вміння і здатність змусити себе слухати, –       емоційність викладу, –       налагодження живого контакту, –       створення проблемних ситуацій. Успіх лекції залежить і від деяких організаційних моментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів навчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотримання регламенту занять тощо. В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття. Залежно від ролі семінарських занять у навчально-виховній роботі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С.Зінов'єв* на семінари: –       що мають на меті поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично пов'язаних з ним; –       що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших і типових методологічно тем курсу чи однієї теми; –       семінари дослідницького характеру, що не пов'язані своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки. Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемінарські (підготовчі* і власне семінарські заняття. Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми – власне семінарів. Головним завданням просемінарських занять є вироблення у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези*, тобто, просемінари є своєрідними практикумами. Вибір викладачем різновиду семінару зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші, середні і старші курси*, складом академічної групи, рівнем підготовки студентів, педагогічною майстерністю викладача тощо. Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення*, обговорення рефератів і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспут, конференція тощо (А. Алексюк, А. Бондар*. Однією із найпоширеніших форм організації навчального процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми*. Часто практичними заняттями називають заняття із розв'язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін. Вивчення рідної та іноземної мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання. У навчальному процесі використовують дві форми проведення практичних робіт: –        фронтальна, під час якої після викладення на лекції теорії всі студенти групи виконують одночасно одну практичну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наявний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх студентів групи; –        індивідуальна, під час якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної роботи студентів. Важливе значення для практичних занять має використання активних методів навчання: неімітаційних(дискусії, екскурсії, виїзні заняття*, імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією*, імітаційних ділових, рольових ігор, ігрового проектування. Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостійній роботі студентів, є лабораторне заняття. Основними завданнями лабораторних занять є: поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнень; опанування техніки; нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо. Проведення заняття передбачає такі етапи: попередній контроль готовності студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; виконання конкретних завдань відповідно до запропонованої тематики; оформлення індивідуального звіту; оцінювання викладачем результатів роботи студентів. Факультативи, спецкурси і спецсемінари якформи організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації. Факультатив (франц. facultative – необов'язковий, від лат. facultas – можливість, здатність* – навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань. Факультативні заняття сприяють розвитку творчості, здібностей, талантів студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх бажань, нахилів, інтересів, здібностей. На факультативах повинні переважати практичні заняття, де студенти можуть безпосередньо спостерігати за проведенням дослідів, робити відповідні висновки. З гуманітарних дисциплін доцільні семінари, на яких відбувається вільний обмін думками. Важливою формою навчання у вашому навчальному закладі, до якої залучаються студенти старших курсів, є спецкурс. Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюються новітні досягнення і актуальні завдання певної науки. Детально і глибоко розкриваються ті розділи і питання, які мають найбільший науковий інтерес і є актуальними або слабо висвітлені в науковій літературі, а також ті, які особливо складні для студентів. Спецкурс висвітлює не лише минуле, а й перспективи розвитку науки, вказує і характеризує її нерозв'язані проблеми. Важливим є зв'язок спецкурсу із загальним курсом, а також із суміжними дисциплінами. Однією з найактивніших форм опанування спеціальності є спецсемінар. Беручи участь у роботі спецсемінару, в колективному обговоренні доповідей, студенти під керівництвом викладача розширюють і поглиблюють свої знання з певної наукової проблеми, вчаться робити наукові доповіді, виступати з рецензіями. Спецсемінари проводять на старших курсах вищого навчального закладу. До їх ведення залучають відомих учених, а також спеціалістів – працівників підприємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемінар, яким керує вчений, авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи, розвиває у студентів мислення і творчі здібності. Сучасному суспільству необхідні фахівці, здатні оперативно приймати нестандартні рішення, діяти творчо, самостійно. Основним засобом формування цих рис у майбутніх фахівців є самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів. Вона є завершальним етапом розв'язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки тоді, коли він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зусилля. 22. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах 1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

• вибір форми навчання;

• безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

• трудову діяльність у позанавчальний час;

• додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

• користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

• участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

• участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

• надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;

• участь у об'єднаннях громадян;

• обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;

• участь у формуванні індивідуального навчального плану;

• моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;

• захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

• безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;

• канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.

2. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України. Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства. Стаття 55. Обов'язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані:

• додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

• виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.