30. Адаптація студента до умов навчання у внз. Роль куратора у цьому процесі.

Сучасні вимоги до навчально-виховного процесу, набуття куратором статусу головного фігуранта в реалізації програм виховної роботи потребують посилення  педагогічних досліджень у цій сфері з метою розробки ефективних практичних методик з питань адаптації студентів.

Термін “адаптація” використовується в різних галузях наукового знання, однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат “пристосування”,  а інші як “взаємодію” людини з людиною (певним колективом, групою), або як “взаємодію” людини і середовища.

На нашу думку, процес адаптації передбачає, перш за все, активність самого суб’єкта діяльності, яка вимагає осмислення своїх дій і вчинків, пошуку власних шляхів рішень відповідно конкретним умовам життєдіяльності, аналіз характерних особливостей і результатів взаємодії (в даному випадку першокурсника) з новими людьми і обставинами. Адаптація містить у собі складні, багатогранні взаємини людини з довкіллям.

Останнім часом поняття “взаємодія” все частіше зустрічається у визначеннях адаптації. Воно припускає деяку рівноправність суб’єктів і

об’єктів, їх взаємозв’язок, взаємний вплив, взаємну дію. Природно, що у контексті біологічної адаптації, за умови високої залежності індивіда від малорухомого середовища, термін “пристосування” більш точно відбиває суть процесу. Оскільки зростає інтерес дослідників до соціально- психологічної адаптації, то і поняття “взаємодія” стає більш актуальним. Як правило, опис процесу адаптації як взаємодії щільно пов’язаний з визнанням   активної   ролі   особистості   в   процесі   адаптації.   Поняття взаємодії найбільше точно відбиває особливості процесу соціальнопсихологічної адаптації.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини опанувати сукупність соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем – сенс буття, життєві цілі, спосіб життя, любов, вірність тощо. Однак, у 17-19 років, коли відбуваються пошуки власного духовного простору, коли загострюється потреба смисложиттєвого самовизначення, взаємодія з „іншим”, „новим” може породжувати конфлікти, протистояння, викликати неадекватні реакції та оцінки.

Маємо   констатувати,   що   адаптація   студентів-першокурсників   в умовах нового середовища, в умовах нової системи освіти у вищому навчальному закладі не завжди проходить успішно.

Процес адаптації першокурсників в умовах ВНЗ дозволяє виділити наступні головні труднощі:

–          переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;

–          невизначеність мотивації вибору професії;

–          недостатня   психологічна   підготовка   до   самостійного   життя, необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

–          невміння  здійснювати  психологічну  саморегуляцію  поведінки  і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;

–          нові умови діяльності студента у ВНЗ – це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

–          пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

–          налагодження побуту і самообслуговування, особливо в  умовах проживання у гуртожитку.

–          відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об’єктивно неминучі, інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі.

Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система включення його в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним.

Багатовимірну систему зовнішньої і внутрішньої адаптації ми можемо визначити як “соціально-психологічна адаптація”, складовими якої є:

•        професійна адаптація: профорієнтаційна адаптація; адаптація до

навчального процесу (дидактична адаптація);

•        соціальна  адаптація: пристосування індивіда до  групи,  всього

студентського колективу; прийняття нормативно-правових вимог перебування   у   ВНЗ;   осмислене   прийняття   норм   моралі   та культури; адаптація до умов проживання у гуртожитку;

•        біологічна      адаптація:       адаптація        організму       до        нових  умов

(кліматичних,    побутових,    санітарних),    режиму    праці,    сну,

фізичних та нервових навантажень; режиму і якості харчування;

•        психологічна             адаптація:       стан     психологічного         задоволення

(незадоволення), комфорту (дискомфорту), відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії (дисгармонії) від успішності (неуспішності), професійної, соціальної та біологічної адаптацій, вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності.

На процес адаптації впливають відповідні фактори, які є сукупністю умов чи обставин, що і визначають рівень, темпи, а також  стійкість і результат адаптації. Знання і аналіз цих факторів є неодмінною умовою і передумовою керування адаптаційними процесами.

Нами визначені як внутрішні, так і зовнішні  фактори соціальнопсихологічної адаптації студентів до умов ВНЗ:

Фактори професійної адаптації:

–          ставлення студентів до  обраної професії і  бажання працювати в певній галузі знань; прагнення поглибити знання про особливості професії, стати фахівцем в обраній спеціальності;

–          рівень підготовки абітурієнта до навчання у вищому навчальному закладі: відповідність обсягу і рівня знань, умінь і навичок абітурієнта    вимогам  освітнього  процесу;  потреба  абітурієнта  в навчальній діяльності;

–          усвідомлення необхідності засвоєння визначеного обсягу знань для отримання професійної освіти;

–          стійкий інтерес до предметів спеціального і загального циклу;

–          набуття навичок самостійності в навчальній і науковій праці;

–          потреба самоосвіти;

–          уміння застосовувати знання на практиці;

–          структура та організація навчального процесу;

–          професійна та педагогічна компетентність викладачів навчального закладу;

–          наявність інституту кураторства;

–          педагогічний і           психологічний          моніторинг    ходу    навчальновиховного процесу;

–          індивідуальний  підхід   до   студента,   незалежно  від   показників успішності;

–          задоволеність міжособистісними відносинами у студентській групі та ін.

Фактори соціальної адаптації:

–  рівень розвитку духовності індивіда;

–  рівень соціальної і моральної зрілості;

–  рівень психологічної культури;

–  рівень культури поведінки;

–  рівень правової культури;

–  рівень мовленнєвої культури;

–  індивідуально-особистісні           особливості    розвитку         психічних процесів;

–  бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;

–  комунікативні властивості індивіда;

–  вироблення            особистісного            стилю поведінки,      здатність         до        її кореляції;

–  реалізація у навчальному закладі принципів педагогіки співробітництва та ін.

Фактори біологічної адаптації:

–  загальний стан здоров’я і тип організації нервової діяльності;

–  санітарно-гігієнічні умови навчання;

–  організація побуту, харчування, відпочинку студентів.