5.Дидактика вищої школи .Основні категорії дидактики.

Дидактика вищої школи - галузь педагогічних знань, одна з "гілок" загальної дидактики. Сучаснадидактика вищої школи - це розділ педагогіки вищої школи, який вивчає закономірності і принципи навчання, досліджує проблеми змісту, методів, форм і технологій професійної підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.

. До категоріального апарату дидактики вищої школи належать: - викладання - діяльність викладача, яка полягає в постановці перед студентами пізнавальних завдань, повідомленні нових знань,

організації навчально-пізнавальної діяльності студентів та керівництво нею, перевірці якості набутих ними знань, умінь і навичок;

- учіння - цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння уміннями і навичками, у широкому розумінні -оволодіння соціальним досвідом у його узагальненому вигляді;

- навчання - цілеспрямований процес взаємодії викладача зі студентами з метою засвоєння студентами знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання - двосторонній процес, який поєднує у собі учіння і викладання;

- освіта - процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості (визначення, прийняте XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО). Найважливіше завдання дидактики вищої школи - розкриття

педагогічних закономірностей, що діють у межах навчання й освіти, їх використання для побудови процесу навчання з метою збагачення майбутніх фахівців - студентів ВНЗ сучасними науковими знаннями, (рис. 6).

Дидактичні категорії - найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання, тому мають велике пізнавальне значення. Серед основних проблем сучасної дидактики - питання сутності категорій, їх походження" відношення категоріальних форм мислення до форм буття, способів свідомого оперування ними в мисленні.

У процесі розвитку дидактичної науки і пізнання змінюється роль і місце окремих категорій, які збагачуються новим змістом. Визначення основних елементів категоріального апарату дидактики дає змогу розкрити логіку її розвитку, закономірного перетворення її основних понять.

До основних категорій дидактики належать навчання, освіта, самоосвіта, викладання, учіння, навчальна діяльність, дидактичні закономірності, принципи, процес навчання і його компоненти (цілі, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати навчання), знання, навички, уміння, пізнавальна активність, мотивація учіння, пізнавальні інтереси і потреби, об'єкт і суб'єкт пізнання.

Навчання - вид людської діяльності і процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що потребують інтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль людини. Воно є фактором стимулювання розвитку особистості. Суб'єкт під впливом зовнішніх умов і залежно від результатів власної поведінки намагається змінити його так, щоб новими знаннями знизити ступінь своєї невпевненості та знайти адекватне правило розв'язання практичних завдань. На різних етапах навчання у людини виникають стани очікування, активності, мінливості, повторення, впорядкування, обмеження різноманітності ситуацій, зворотної інформації, які підлягають корекції внаслідок особистої пізнавальної діяльності.

Метою навчання є засвоєння його змісту - систематичних знань, навичок, умінь і виховання - та розвиток пізнавальних можливостей учнів. Зміст навчання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства.

Освіта - цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок та формування на цій основі світогляду, моральних якостей. Вона реалізується у процесі навчання.

Самоосвіта - освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Вона сприяє поглибленню, розширенню і міцнішому засвоєнню знань. До основних засобів самоосвіти належать: самостійне опрацювання літератури, робота з комп'ютером, засоби масової інформації, самонавчання тощо. Важливу роль у формуванні навичок самоосвіти відіграє школа.

Принципи дидактики вищої школи

 Принципи навчання (дидактичні принципи) – це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи.

Принцип оцінюють передусім як логічну категорію, як узагальнення і поширення якогось педагогічного положення на ту галузь навчання й освіти, з якої цей принцип абстрагований. Адже принципи навчання – це такі загальні положення, що абстрагуються з практики навчання. Сила цих дидактичних принципів полягає насамперед у тому. Що вони відповідають насамперед природі передового досвіду навчання та закономірностям його історичного розвитку.

М.М.Фіцула у своїй праці «Педагогіка» виділяє 9 основних принципів навчання:

1) принцип науковості. Його сутність – усі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Він вимагає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій, проникнення в сутність явищ і подій, демонстрації могутності досягнень людських знань і науки;

2) принцип систематичності та послідовності навчання;

3) принцип доступності навчання;

4) принцип зв’язку навчання з життям. В його основі – об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою;

5) принцип свідомості і активності у навчанні;

6) принцип наочності у навчанні;

7) принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок;

8) принцип індивідуального підходу до учнів;

9) принцип емоційності навчання – передбачає, що процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, образний, жвавий виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів.

.