9. Зміст освіт у вищій школі. Складові освітньої підготовки .

 Зміст освіти в навчальних закладах України

Зміст освіти - науково обґрунтована система дидактичного та методично сформованого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Складовим змісту освіти є нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначають відповідні державні стандарти освіти, а вибірковий - вищий навчальний заклад.

Зміст освіти визначають також освітньо-професійна програма підготовки, структурно-логічна схема, навчальні програми дисциплін, інші нормативні акти органів державного управління освітою та вищого навчального закладу; його відображено у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах і дидактичних засобах.

Освітньо-професійна програма містить перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу (в годинах) для аудиторних занять і самостійної роботи студентів, який відведено для їх вивчення, та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Співвідношення між часом для аудиторних занять і самостійною роботою студентів, форми і періодичність проміжного контролю визначено в навчальному плані вищого навчального закладу.

Структурно-логічна схема підготовки визначає науково-методичне структурування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо).

Проектування змісту навчання у вищих навчальних закладах.

Досягнення цілей навчання забезпечується відбором навчального матеріалу і дидактичними процесами, які сприяють переведенню його в знання, вміння, навички та особистісні якості фахівця. Зміст навчального матеріалу і форми його трансформації у знання й уміння зафіксовано у відповідній навчально-програмній документації, основа якої освітні стандарти, кваліфікаційна характеристика і професіограма фахівця.

Постановці цілей навчання й оптимізації здобуття підготовки фахівців заданої кваліфікації і профілю передує розробка моделі професійної діяльності фахівця — професіограма.

Професіограма — документ, що регламентує технологію побудови вимог, які професія висуває до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини.

Цей документ має забезпечити постановку практичного завдання та організацію його розв'язання з метою оптимізації та підвищення ефективності професійної діяльності фахівця конкретного профілю. У професіограмі відображено такі аспекти професійної діяльності, як соціальні, соціально-економічні, історичні, технічні, технологічні, правові, гігієнічні, психологічні, фізіологічні і соціально-психологічні. Обсяг, глибина і діяльність їх вивчення залежать від соціального замовлення.

Реально навчальний процес здійснюють на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчального плану і програм.

Питання дидактичного планування (методика складання кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчальних планів і програм, систематизація матеріалу з урахуванням міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків) докладно висвітлено в педагогічній літературі. Зміст навчально-нормативних документів, які розробляють, має відображати результати попереднього дидактичного прогнозування. У зв'язку з цим слід уточнити функції освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчального плану і навчальних програм — документів, які фактично прогнозують змістпідготовки майбутніх фахівців.

Існують різні підходи до визначення сутності поняття "освітньо-кваліфікаційна характеристика" (ОКХ). Проте очевидно, що головне її призначення — слугувати еталоном кваліфікації фахівця цього профілю. Тому в кваліфікаційних характерисгиках потрібно конкретно вказати не тільки вимоги до особистісних характеристик майбутнього спеціаліста, а й до компонентів його трудової діяльності, рівні виконання відповідних трудових процесів.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика — офіційний і стабільний документ, поряд із освітнім стандартом та навчальним планом, який діє впродовж досить тривалого часу. Кваліфікаційні характеристики створюють для опису цілей підготовки кваліфікованих кадрів і вони слугують для оцінки ступеня майстерності фахівців.

Загалом ОКХ містить такі положення: • діяльнісне призначення фахівця із вказівкою його кваліфікації. Також потрібно зазначити його спеціалізацію (дослідницька, проектно-конструкторська, проективно-технологічна, сервісно-птюфілактична, організаційно-комерційна, культурнопросвітницька, педагогічна тощо);

■ вимоги до знань і умінь, яким повинен відповідати випускник ВНЗ. У розділі "Вимоги до знань" виокремлюють загальнопрофесійні вимоги (для групи спеціальностей) і спеціальні (характерні для певного фаху) знання, а в розділі "Вимоги до умінь" — перелік умінь, якими має володіти фахівець загалом, а також кваліфікаційні вміння, якими має володіти у своїй діяльності молодший спеціаліст чи спеціаліст;

■ вимоги до підготовки фахівців виявляють особливості спеціальності і встановлюють необхідний обсяг професій, соціальних і громадських функцій і завдань, які випускники ВНЗ повинні . вміти розв'язувати в практичної діяльності.

Положення, зазначені в ОКХ, зазвичай, сформульовані на соціологічному і виробничому рівнях. Тому науково-педагогічним працівникам необхідно трансформувати ці завдання до педагогічного рівня.

Удосконалюючи ОКХ, потрібно: враховувати динаміку розвитку техніки, зміни вимог нормативних керівних документів, що регламентують виробничо-економічний процес; використовувати відомості анкет-характеристик випускників

ВНЗ; вивчати виробничу ситуацію і функціональні обов'язки; узагальнювати думки провідних фахівців і слухачів факультету підвищення кваліфікації.

Головними засобами діяльності фахівців вищої ланки є засоби духовні й матеріальні. Духовні засоби праці фахівця — його уміння й навички, якими він користується в процесі своєї діяльності. Матеріальні містять комплекс виробничого устаткування, приміщень і споруд, контрольно-вимірювальну апаратуру, діагностичне устаткування, інформаційно-обчислювальну техніку, засоби механізації і автоматизації.

Додаткові засоби діяльності - нормативно-технічні матеріали, керівні документи, стандарти, галузеві нормативи, правила техніки безпеки виробничої санітарії тощо, що регламентує процес виробництва та економічну життєдіяльність людства і природи.

Освітньо-професійна програма - державний нормативний документ, у якому узагальнено зміст навчання, установлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої й професійної підготовки фахівця за певною спеціальністю певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

 Навчальна програма — державний документ, в якому визна­чено зміст освіти з окремої навчальної дисципліни з виділенням розділів, тем, кількості годин на їх опрацювання. Навчальні про­грами розробляються науково-методичними комісіями ВНЗ за професійними напрямами і затверджуються Міністерством осві­ти і науки України. Вони є базовими з основних дисциплін з ура­хуванням державних стандартів. На їх основі кафедри вищих навчальних закладів розробляють робочі навчальні програми, які затверджуються кафедрами, радами факультетів та вченими ра­дами вищих навчальних закладів. Робочі навчальні програми обов?язкові для виконання викладачами.

У підготовці навчальних програм треба ретельно дотримува­тися вимог наступності між змістом освіти в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, а також рівнями підготовки фахівців у рамках вищої школи — молодших спеціалістів, бака­лаврів, спеціалістів, магістрів.

Навчальна програма є базовим документом при підготовці підручників і навчальних посібників для вищої школи.

Підручник — це навчальна книга, в якій розкривається зміст навчального матеріалу з конкретної дисципліни відповідно до вимог чинної програми. За словами І.Я. Лернера, "підручник ста­новить матеріалізований носій змісту освіти й водночас є органі­затором процесу засвоєння цього змісту.. .".

Навчальний посібник — це навчальна книга, в якій розкри­вається зміст навчального матеріалу з окремих аспектів програ­ми, а також подається додатковий матеріал для формування в студентів умінь і навичок. Якщо для загальноосвітніх навчаль­но-виховних закладів готують переважно підручники, де чітко визначені параметри щодо змісту освіти, то у вищих навчальних закладах більш поширені навчальні посібники. Це дає змогу ви­кладачам і студентам значно розширювати діапазон пізнавальної діяльності, залучати додаткові наукові джерела, особливо ті, в яких подається нова наукова інформація.

Підготовка підручників і навчальних посібників потребує від авторів великої відповідальності. По-перше, у цих навчальних книгах мають бути акумульовані ґрунтовні наукові знання з кон­кретних проблем, що мають сенс для розуміння гносеологічних засад розвитку певної науки і які не втратили своєї значущості для подальшого становлення відповідних наукових напрямів, а також сприяють формуванню професійних умінь і навичок май­бутніх фахівців. По-друге, у навчальних посібниках мають бути закладені основи й передумови подальшого розвитку наукових інтересів студентів.

У процесі підготовки підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів автори мають ретельно дбати про реа­лізацію в них вимог основних принципів навчання: науковості, систематичності, послідовності й доступності викладу, наочності, ґрунтовності, зв?язку матеріалу з професійною діяльністю.

Також важливо в підручниках і навчальних посібниках структурувати матеріал з належним дотриманням дидактичних вимог: чітко визначати проблемні питання, які розглядаються у тій чи тій темі, завдання для самостійної навчальної роботи студентів, список літератури, питання для самоконтролю і т. ін.

Окрім обов?язкових навчальних дисциплін, у навчальних пла­нах кожної спеціальності є факультативні курси та дисципліни за вибором студентів. У кожному разі відповідна кафедра розроб­ляє навчальні програми з цих дисциплін, навчально-методичні матеріали для опрацювання курсів, які затверджуються радами факультетів.

В організації навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах поки що зберігається тенденція значну частину навчаль­ного часу відводити на інформаційну діяльність викладача. Сту­денти щоденно завантажені аудиторними заняттями (6—8 годин), у них залишається обмаль часу на самостійну пізнавальну діяльність. При плануванні навчального навантаження викла­дачів мало часу виділяється на підготовку завдань для самостійної навчальної роботи студентів, здійснення керівництва нею. Для підвищення продуктивності навчальної діяльності у вищих на­вчальних закладах при укладанні навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників у нормативах планування навчального навантаження професорсько-викладацького складу необхідно перенести центр ваги на організацію самостійної на­вчальної роботи студентів і забезпечення ефективного контролю й оцінювання цієї форми навчання.

Методи навчання у вищій школі.

Методи навчання – це впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності викладачів і студентів, скеровані на вирішення навчально-виховних завдань вищої школи.

Метод навчання визначають як складне, багатовимірне педагогічне явище. У структурі об’єкта методів навчання виділяють внутрішній і зовнішній вияви. Внутрішній вияв методів навчання – це сторона розумової діяльності тих, хто навчається З точки зору зовнішнього вияву методів навчання виділяють такі форми: словесно-слухова, словесно-зорова, навчально-практична, педагогічна техніка і мистецтво. Методи навчання мають дуже широку сферу застосування у галузі професійної педагогіки.

За сучасних умов розвитку науки і техніки головною функцією викладача стає функція керування пізнавальною діяльністю студентів, тобто необхідно раціонально організувати самостійну навчальну роботу студентів. З розвитком вищої освіти суттєво розширились і функції контролю, зокрема, контроль знань студентів у тестовій формі.

На даному етапі головним завданням викладача вищої школи є не тільки подати учневі якомога більше знань із предмета, але і навчити його застосовувати знання на практиці. Інформаційний надмір знань породжує процес гальмування на шляху засвоєння знань. У зв’язку із бурхливим зростанням обсягу наукової інформації, викладач уже не в змозі опрацювати весь обсяг друкованої продукції по предмету. Науковцями підраховано, що щороку зі спеціальності вченого видається 7 млрд. ст. друкованого тексту, для того , щоб її опанувати вченому б треба витратити близько 17 років життя. Тому врай важливо вміти вибрати той необхідний мінімум, який би максимально сприяв набуттю необхідних для професійної діяльності знань.

Словесні методи навчання:

1) пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, термінів; успіх залежить від доказовості. Важливе значення мають чіткість мовлення, темп, образність;

2) розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу;

3) лекція – усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою матеріалу;

4) бесіда – метод навчання, що передбачає запитання-відповіді:

– вступна;

– бесіда-повідомлення;

– бесіда-повторення;

– репродуктивна (повторення раніше засвоєного матеріалу);

– евристична (сократівська) – суть даного різновиду полягає в тому, що викладач вміло формулюючи запитання скеровує учнів на формування нових понять, висновків і правил;

– катехізисна – спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам’яті.

Наочні методи навчання:

1) ілюстрування: плакати, карти, рисунки на дошці;

2) демонстрування – використання приладів, дослідів, технічних установок;

3) самостійне спостереження.

Практичні методи навчання:

1) вправи;

2) лабораторні роботи;

3) практичні роботи;

4) графічні роботи;

5) дослідні роботи