3. Врахування контексту і висновок від протилежного як методологічні інструменти вирішення колізій у законодавстві

426. Пов’язаність нормативних положень контекстом дає можливість вирішити колізії між ними шляхом врахування контексту і виключає застосування з метою вирішення колізій висновку від протилежного та правила, відповідно до якого правова норма, що у такий спосіб логічно закріплена в положенні законодавства, зазвичай не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам.

427. 1. Відповідно до п. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини «кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими». П. 2 тієї ж частини встановлює: «Ніхто не може бути свавільно позбавлений свого майна». Якби у пункті другому не було слова «свавільно», то положення обох наведених пунктів логічно бездоганно узгоджувались би. Але це слово у пункті другому є, що породжує колізію між цими двома пунктами. Виникає питання про те, як же цю колізію вирішити. Є два варіанти.

428. Перший: зробити висновок від протилежного із п. 2 ст. 17 Загальної декларації прав людини і виявити у такий спосіб правову норму, відповідно до якої допускається позбавлення людини майна, але не свавільно, а на підставі закону і рішення суду. Такі правові норми, як це буде показано в одній із наступних глав, не можуть застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам. Отже, правова норма, яка логічно закріплена в п. 2 ст. 17, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої несвавільне позбавлення людини майна допускається, не може застосовуватись усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини, що надає особі беззастережне право володіти майном. Відчувається, однак, логічна небездоганність результатів, отриманих за наслідками такого тлумачення: все-таки ч. 2 ст. 17 забороняється не будь-яке, а тільки свавільне позбавлення майна. Не міг правотворчий орган тут же після закріплення права на володіння майном формулювати правило, що і взагалі є непотрібним, бо із права володіти майном і так логічно випливає, що відбирати це майно, тобто порушувати право володіння ним не можна.

429. Тому треба використати інший інструмент для вирішення колізії, про яку йдеться, врахувати контекст, логічну пов'язаність двох нормативних положень, що аналізуються. Врахування контексту дає підстави стверджувати, що п. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини слід читати так, як начебто до нього додано слова «з урахуванням п. 2 цієї статті». Якби ці слова у пункті першому ст. 17 були, зникли б будь-які сумніви в тому, що цей пункт не виключає застосування пункту другого. Але слова «з урахуванням п. 2 цієї статі» в пункті першому ст. 17 змінює контекст. Отже, відповідно до п. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини кожен має право володіти своїм майном з урахуванням винятків, що випливають із п. 2 цієї ж статті.

430. 2. Пов’язані контекстом і положення першого і другого речень пертого абзацу ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»). Якби пов’язаності контекстом не було, то правова норма, яка логічно закріплена у другому реченні, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, можливе позбавлення особи майна, не застосовувалась он усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в першому реченні. За наявності такої пов'язаності перше речення слід тлумачити так, як начебто до нього додано слова «за винятками, що випливають із положення другого речення цього абзацу». Насправді у першому реченні таких слів немає, вони замінюються контекстом.

431. Подібно до викладеного пов’язані контекстом і положення першого та другого речення частини четвертої ст. 41 Конституції («ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним»). Ця пов’язаність контекстом замінює слова «з урахуванням положення першого речення цієї частини», які могли бути додані до положення другого речення цієї частини, але не додані. Оскільки перевагу при формулюванні цих конституційних положень було надано прагненню проголосити лозунг, декларацію, що з лінгвістичної точки зору має ознаки вишуканої словесності, потреби їх формальної визначеності були відсунуті на другий план.

432. 3. Пов’язаними контекстом є також положення першого та другого речень п. 1 ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права («право на життя є невід’ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом»), з одного боку, і положення третього речення цього ж пункту («ніхто не може бути свавільно позбавлений життя»), - з іншого. Якби такої пов’язаності не було, то правова нора, яка логічно закріплена в третьому реченні, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої несвавільне позбавлення життя допускається, не могла б застосовуватись усупереч правовим нормам, що текстуально закріплені у перших двох реченнях п. 1 ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Але пов'язаність контекстом між правовими нормами,, про які йдеться, є. Унаслідок наявності цієї пов'язаності перше речення п. 1 треба тлумачити так, яка начебто до нього додано слова «за винятками, що випливають із положення третього речення цього пункту». Цих слів у першому реченні п. 1 насправді немає, їх замінює контекст.

433. Аналогічний зміст має і ст. 27 Конституції («кожна людина має невід'ємне право на життя.... Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини»), яка повинна тлумачитись так же, як і п. 1 ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, тобто з урахуванням контексту.