2.Моря і їх класифікація.

Частина океану вдається до суші і сполучається з прилеглим океаном або морем вільно, через протоки або відокремлена островами, їх грядами, підводними поднятиями (порогами), називається морем. Географічне положення; умови водообміну з океаном; характер рельєфу дна і контурів басейну разом із загальними кліматичними і гідрометеорологічними умовами району визначають структуру водяних мас цього моря і їх режим. Моря підрозділяють за різними ознаками:

• умовам водообміну і міри ізоляції від океану (Ю.М. Шокальский)

• походженню (Н.Н. Зубів і А.В. Зверлинг),

• характеру водообміну

• гідрологічного режиму (A.M. Муромцев) і так далі.

Найбільше поширення до теперішнього часу має класифікація Шокальского, по якій моря розділяються на околичні, середземні і острівні.

Околичні моря розташовуються по околицях материків і великих островів, середземні -між материками або усередині них. Відповідно до цього середземні моря підрозділяються на міжматерикові і внутргшатериковьіе. Міжматерикові моря відрізняються зазвичай великими розмірами і великими глибинами. Міжматерикові моря розташовуються між островами і архіпелагами.

Околичні моря вдаються до материків і від океанів відділяються грядами островів, іноді півостровами. Вільне сполучення околичних морів з океаном обумовлює залежність фізичних і динамічних процесів, а також режиму вод і взаємодії океану. Околичні моря, наприклад. Північне, Східно-сибірське, Чукотське та ін.

Середземні моря мають ускладнений зв'язок з океанами. В результаті впливу материків солоність їх вод температура і інші характеристики сильно відрізняються від сусідніх ділянок океану. Одним з найзначніших морів цього типу - Середземні (міжматерикові). До міжматерикових морів відноситься австрало-азиатские і американські.

Внутрішньоматерикові середземні моря вдаються цілком до одного материка:

Біле, Балтійське, Гудронов заливши.

До межбрівних морів належать моря Коро, Коралове та ін.

Океани і моря у узбереж утворюють затоки, бухти, губи, фіорди. Затокою називається частина моря або океану, що вдається до суші, але абсолютно відкрита для дії вод океану або моря : Біскайський, Гвінейський, Бенгальський та ін.

Бухтою називається невелика затока, відокремлена від океану невеликими півостровами і виступаючими в морі виступами. Затока довгастої форми з гирлом річки в її вершині називається губою. Вузька і глибока затока, що врізається в сушу і обмежений крутими стопообразньїми берегами називається фіордом.

Протокою називається відносно вузька частина Світового океану, ув'язнена між двома ділянками суші і сполучаюча два суміжні водоймища, як, наприклад, Берінг, Гібралтар, Дарданелли.

3 Походження і рельєф дна Світового океану.

Форма земної кори в області океанів тісно пов'язана з історією походження материків і океанів. Існує більше 20 гіпотез, що пояснюють походження океанів і материків. Деякі дослідники вважають Світовий океан (ложе) первинною формою земної кори, інші вважають, що різкі зміни пов'язані з постійною змінюваністю одних форм життя іншими і їх еволюцією.

На підставі даних історичної геології відомо що сотні мільйонів років тому існували два обопільні материки: Північно-атлантичний і Гондвана, що включає Південну Америку, Південну частину Атлантичного океану. Індійський океан, Індостан, Африку, Австралію. Ці масиви розкололися і окремі їх ділянки виявилися нижче за рівень Світового океану, в слідстві чого площа океанічних западин виявилася значно більше площі материків. Збільшення площі займаних океанів і глибинних западин відбувається і в нашу геологічну епоху -процесс "океанализаций".

На дні океанів і морів зустрічається два типи земної кори континентальний і океанічний.

Континентальний тип є шаром осадових порід, потім гранітним і базальтовим, таким, що підстилає мантією. Товщина континентальної кори коливається до декількох десятків кілометрів

Океанічний тип земної кори також, як і континентальний, згори покритий осадовим шаром (рихлі, глинисті, мулкі породи), а глибше в основному з базальтової оболонки до 5 км завтовшки, гранітний шар відсутній, а шар осадових порід має товщину від 300 до 1000 м

Численні виміри глибин в різних точках океанів і морів виробляли за допомогою ехолотів дозволили отримати уявлення про особливості рельєфу морського дна. Дані про рельєф дна узагальнюються у вигляді батиметричних карт (карти на яких зображені лінії рівнинних глибин - ізобати). Увесь теперішній час складаються такі карти геоморфологии дна.

Батиметричних карт дозволив виділити основні морфологічні зони рельєфу дна Світового океану : смуга незначних глибин якого що відноситься до глибин 200-600 м, є продовженням материків, островів, архіпелагів і називається материковою мілиною, або шельфом; материковий схил - зона переходу від материків до океану, розташована в межах 200-2500 м. Вона характеризується різкою зміною глибин і значними ухилами дна 4-7° рідше до 13-14°.

За материковим схилом йде область, що займає 78 % просторів дна і названа ложем.

Новітні дослідження показали, що дно океанів має складну будову.

Через океани тягнуться серединні хребти, зустрічаються гірські країни і окремі гори, підводні плато, глибокі океанічні западини, глибоководні жолоби.

Отже, виділяють наступні основні елементи дна :

1. підводна околиця материків :

а) материкова мілина, шельф

б) материковий схил

в) материкове підняття

2. перехідна зона

а) улоговина околичних морів

б) острівні дуги

в) глибоководні улоговини, жолоби

3. ложі:

а) океанічні улоговини

б) плато

в) вулканічні цілі

4. серединні океанічні хребти.

На картах рельєфу і геоморфологии дна Світового океану (Морський Атлас) можна прослідкувати положення серединних підводних хребтів Світового океану, які проходять через Атлантичний і Індійський океани, простягаються в антарктичному просторі і уздовж східної околиці Тихого океану.

Дно Світового океану має складний розчленований рельєф, формування якого визначається явищами текстологій і сейсмічних вулканізмом Землі, розломами земної кори, змінами усередині мантії та ін. геологічними і геофизичними процесами.