2. Кримінальна відповідальність та її підстави.
Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідності, встановленої державою в кримінальному законі, і накладається судом на осіб, які визнані винними у вчиненні злочину, та мають нести зобов’язання особистого, майнового чи організаційного характеру.
Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку суду і зазвичай має на увазі засудження особи за вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування, судимість тощо
Звідси випливає, що:
1) кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, який встановлюється державою в кримінальному законі за спеціальний вид правопорушення - злочин. Отже, тільки Кримінальний кодекс дає вичерпний перелік покарань, передбачає підстави, порядок, строки їх призначення.
2) кримінальна відповідальність застосовується тільки, судом і тільки до особи, винного у вчиненні злочину.
3) кримінальна відповідальність - це обов'язки злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного
(позбавлення права займати певну посаду) характеру.
У ст. 2 КК України передбачено підстави кримінальної відповідальності. В ній зазначено, що кримінальну відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно або з необережності вчинила Діяння, передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне. Сукупність ознак, які визначають діяння як злочин, іменується складом злочину. Тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину.
Розрізняються фактичні і юридичні підстави кримінальної відповідальності. Фактична підстава - ця певна форма поведінки людини, здійснення суспільно небезпечного діяння (за одні тільки думки, погляди, переконання до відповідальності притягнути не можна). Кримінальна відповідальність виникає одночасно з фактом здійснення зазначеного в законі протиправного діяння. Юридичною підставою відповідальності є наявність у вказаному діянні складу конкретного злочину.
3. Поняття, ознаки та види злочинів. Склад злочину. Стадії скоєння злочину. Добровільна відмова від скоєння злочину. Співучасть в скоєнні злочину. Види співучасників.
Кримінальний кодекс України визначає злочин як суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст.11). Це поняття містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину, як:
Під дією у КК розуміється активна, вольова, усвідомлена поведінка вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якому виражена зовні воля особи і яке також направлено на спричинення певних негативних наслідків. Крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального зобов'язання і реальної можливості запобігти відповідні наслідки.
Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18 КК. Його застосування в (законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності.
Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.
Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:
- цінністю того блага, на яке посягає злочин;
- шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;
- способами діяння;
- мотивами діяння, формою та ступенем вини
Кримінальна протиправність означає, що відповідне діяння повинно бути передбачене чинним кримінальним законодавством. Кодекс встановлює вичерпний перелік злочинів. Не є злочином скоєне суб'єктом правопорушення винне діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, але яке не передбачене чинним КК.
Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.
Існують різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином визнають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Наприклад, дрібне хуліганство (тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії) передбачає адміністративну відповідальність. Однак вчинення хуліганських дій із застосуванням насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень), в злочинності інших людей, в місці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією з ознак, який вказує на грубе порушення громадського порядку, тобто на кримінально-карні дії.
Залежно від ступеня тяжкості розрізняють злочини: нетяжкі, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Нетяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'якое покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. За тяжкий злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років. За особливо тяжкий злочин слід покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років або довічне позбавлення волі.
Склад злочину - це певна сукупність встановлених у кримінальному законі; ознак, за наявності яких реально вчинене гроно небезпечне діяння визнається злочином. Склад злочину - це логічна модель, яка містить характерні ознаки злочинного діяння.
Лише наявність всіх цих елементів в сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів означає відсутність складу злочину, а отже, - немає підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину, а також є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність хоча б одного з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.
Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за кримінальним правом України не можуть бути юридичні особи, тварини, предмети чи сили природи.
Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто то, яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Несамовиті особи позбавлені такої здатності і потому не можуть бути суб'єктами злочину.
КК встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Іншими словами, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктами злочину лише у разі скоєння ними злочинів окремо передбачених в КК: умисне вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, хуліганство і т.п. За деякими видами злочинів кримінальна відповідальність настає з 18 років (військові злочини). Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.
Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами загальнодержавні відносини та соціальні блага, на які спрямоване посягання.
Об'єктивна сторона злочину - це зовнішнє вираження злочину. Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільнонебезпечне (злочинне) діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Факультативними, тобто такими, які є необов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, обставини, засоби, знаряддя, за допомогою яких здійснюється злочин.
Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості суб'єкта у зв'язку із вчиненням ним злочину, і свідчать про спрямування її волі, про його ставлення до суспільно небезпечного діяння і його по-наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина; Факультативними - мотив та мета злочину.
Стадії скоєння злочину
Всі злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа повністю реалізувало свій злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення.
Кримінальний закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення злочину:
1) готування до злочину;
2) замах на злочин;
3) закінчений злочин.
Закінченим злочином (ст. 13) визнається діяння, яке містить; всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини КК.
Готуванням до злочину (ст. 14) визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на скоєння злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Здобуття допускає будь-який спосіб придбання (купівля, обмін, викрадення, отримання у борг) коштів і знарядь. Пристосування - це такий вплив на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для їх застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення обріза з мисливської рушниці). Під здобуттям співучасників слід розуміти знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування, підбурювання до участі скоєнні злочину. Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, отруєння сторожової собаки, відключення охоронної сигналізації). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину, слід розуміти розробку плану, підготовку алібі, підготовку місць для зберігання викраденого та ін
Замахом на злочин (ст. 15) визнається вчинення з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного. Закон розрізняє закінчений та незакінчений замах на злочин. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, не залежним від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє в потерпілого і, вважаючи, що мета досягнута, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятують). При незакінченому замаху винний, хоч і направляться свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, злочинця, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї).
Добровільна відмова від скоєння злочину
У процесі здійснення злочинного діяння можливий добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою (ст. 17) вважається остаточне припинення особою за своєю волею дій з приготування до злочину або замаху на нього, якщо при цьому суб'єкт усвідомлював можливість доведення злочину до кінця. Мотиви такої відмови можуть бути різними (страх відповідальності, бажання виправитися, жалість до потерпілого, сором і тому подібне) і особливого значення не мають.
Відмова характеризується: 1) добровільністю; 2) остаточністю; 3) своєчасністю. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Співучасть в скоєнні злочину.
Співучасть - це умисна спільна участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину (ст. 19 КК України). Тобто:
1. Співучасть є тільки там, де у вчиненні злочину беруть участь хоча б дві особи.
2. Співучасть - це спільна діяльність.
3. Всі особи, які беруть участь у злочині, діють умисно.
Можливі такі форми об'єднань співучасників:
- проста співучасть;
- складна співучасть.
Проста співучасть буває тоді, коли всі співучасники є виконавцями злочину. Наприклад, дві особи напали на третю і грабують її. Складна співучасть буває тоді, коли співучасники виконують різні ролі; один організує злочин, інший виконує його і т. д. Скажімо, один організував крадіжку, інший безпосередньо бере майно зі складу, хтось перевозить його, ще хтось переховує.
За стійкістю навмисності розрізняють три форми співучасті:
1. Співучасть без попередньої домовленості, де діяльність одного співучасника поєднується з діяльністю інших у процесі вчинення злочину. Приміром, коли до злодія, який краде, приєднується особа, котра обіцяє придбати крадене.
2. Співучасть за попередньою домовленістю існує в елементарній формі та у формі організованої групи. У першому випадку має місце змова про вчинення одного злочину. Організована група - це стійке об'єднання, що здебільшого створюється для неодноразових злочинних дій, зокрема вимагань (рекет).
3. Злочинна організація - особливо стійка група осіб із розподілом ролей і функцій, з використанням спеціальних заходів конспірації, що ускладнює проблему їх викриття; наприклад, банда.
Залежно від функцій, покладених на співучасників злочину, розрізняють: виконавця, організатора, підмовника, підсобника. Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.
Організатор - особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.
Підмовник - це особа, яка схилила виконавців до вчинення злочину.
Підсобником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, сліди злочину або предмети, добуті злочинними діями.
На ступінь і характер участі кожного із співучасників у вчиненні злочину зважає суд, розглядаючи справу.
Види співучасників
Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі - однорідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визнаються організатор, підбурювач і пособник.
Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне кажучи, є підбурювач або організатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого співучасника, як ініціатор злочину.
Розглянемо докладно види співучасників.
1. Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин.
2. Організатор (ч. 3 ст. 27) - це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.
3. Підбурювач (ч. 4 ст. 27). Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Що означають слова закону «схилила до вчинення злочину»? Це значить, що підбурювач - це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.
4. Пособник (ч. 5 ст. 27). Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.