3. Основні риси сучасного міжнародного права

Час виникнення сучасного міжнародного права є дискусійним питанням. Радянська іпкола міжнародного права вела відлік із моменту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники західної школи міжнародного права вважають, що сучасне міжнародне право бере свій початок із часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальських договорів у 1919 році. Існує і третя точка зору. Її представники переконані, що такий відлік необхідно вести з моменту створення в 1945 році ООН.

Незважаючи на розбіжності в підходах до вирішення цього питання, переважна кількість учених-міжнародників сходяться в тому, що основними рисами сучасного міжнародного права є:

визнання політичних змін останніх років у світі, що мають «приголомшливий» характер: зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), поява замість двох лише однієї наддержави СІЛА, модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;

сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, вирішенню глобальних проблем виживання людської цивілізації;

зростання інтеграції між народами і державами в усіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад, Європейський Союз);

усвідомлення необхідності об'єднання державами зусиль у вирішенні таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проблем економічного порядку в країнах, що розвиваються;

подолання класового підходу в міжнародному праві;

подолання конфронтації та зміна політики стосовно третіх країн: ці держави оцінюються як рівноправні суверенні суб'єкти міжнародної політики;

перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначеності міжнародно-правових норм – відносини між державами закріплюються в міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов'язання сторін (наприклад, гарантії США і Росії щодо роззброєння України);

взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаємному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, друге – у створенні ефективного механізму відповідальності для держав – порушниць міжнародного права.

4. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різноманітних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій, регулюються всцїи або національним правом відповідної держави, або нормами міжнародного приватного права.

Існує тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права:

і те, й іцше, у широкому розумінні, регулюють міжнародні відносини;

у загальних засадах: відбувається переломлення основних принципів міжнародного публічного права в доктрині міжнародного приватного права;

і в міжнародному публічному праві, і в міжнародному приватному праві завжди визнається правосуб'єктність іншої держави;

міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, у такий спосіб установлюються загальні цілі створення правових умов для міжнародного співробітництва в різних галузях.

Отже, міжнародне приватне право як сукупність норм, що регулюють цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер («ускладнені» іноземним елементом), не повинне суперечити загальновизнаним принципам міжнародного публічного права.

Слід також брати до уваги, що міжнародні угоди, які регулюють цивільно-правові відносини (договори у сфері міжнародного приватного права), у багатьох випадках впливають на розвиток міжнародних міждержавних договорів.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом можна провести за різними параметрами:

за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави, нації і народності, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві – фізичні і юридичні особи;

за об'єктами: у міжнародному публічному праві ними є міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві це міжнародні приватно-правові відносини (цивільні, сімейні, трудові й ін.);

за джерелами: у міжнародному публічному праві – це міжнародний договір, міжнародний звичай та ін., а в міжнародному приватному праві їх коло значно ширше – це національне законодавство, міжнародні договори, торговельні звичаї та ін.;

за методом правового регулювання: у міжнародному публічному праві це узгодження воль держав, у міжнародному приватному праві – подолання колізій (зіткнення законів);

за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві настає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві – цивільно-правова;

за сферою дії: у міжнародному публічному праві цю сферу можна визначити як глобальну (вона охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного публічного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).