Питання до самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття господарського спору.

2. Які основні завдання господарського суду?

3. Які справі підвідомчі господарському суду?

4. Що може бути доказом позовних вимог у господарському процесі?

5. Розкрийте зміст стадії порушення справи з господарського спору.

6. У чому полягає стадія вирішення господарських спорів?

Література:

1. Конституція України.

2. Господарський процесуальний Кодекс України // ВВР України . – 1992. – № 6. – Ст. 56.

3. Закон України «Про виконавче провадження».

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» .

5. Закон України «О господарських судах».

6. Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду у господарських справах. Вип.1, 2. – К.: Ін-Юре, 2008.

7. Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України /Уклад. Д.Притика. – К.: Ін-Юре, 2009.

8. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: навч. посібник / І. А. Балюк. – К.: КНЕУ, 2008. – 224 с.

9. Беляневич О. Про форми захисту прав суб’єктів господарювання / О. Беляневич // Українське комерційне право. – 2007. – № 8. – С. 62–69.

10. Васильєв С. В. Господарський процес України / С. В. Васильєв. – Х.: Еспада, 2010. –288 с. 

11. Гонтаренко Н. Проблемні аспекти способів вирішення господарських спорів в Україні / Гонтаренко Н. // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 12. – С. 24–27. 12. Господарське процесуальне право / [ред. О. П. Подцерковний, М. Ю. Картузов]. – Х.: Одіссей, 2012. – 400 с.

Тема 13. Розгляд цивільних, адміністративних, кримінальних справ

План:

1. Порядок розгляду цивільних справ.

2. Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення.

3. Порядок розгяду кримінальних справ.

1. Порядок розгляду цивільних справ

Позов — це вимога заінтересованої особи, що випливає зі спір­них матеріальних правовідносин, про захист свого або чужого пра­ва або законного інтересу, що підлягає розгляду та вирішенню у встановленому законом порядку.

Визначення позову як вимоги про захист порушеного або оскар­жуваного права або охоронюваного законом інтересу дає можли­вість сформулювати істотні ознаки позову і позовної форми про­цесу. Для нього характерні:

1. наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з пору­шеного або оскаржуваного права;

2. розгляд і вирішення цієї вимоги у встановленому законом процесуальному порядку;

3. наявність спору про право або законний інтерес;

4. наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін із протилежними матеріально-правовими інтереса­ми;

5. наявність сторін, що сперечаються, і третьої, не заінтересова­ної у вирішенні справи особи, передбачає змагальність і рівне пра­вове положення тих, хто змагається. Із цього випливає, що позов­на форма процесу — це форма змагальна. І навпаки, буди-яка зма­гальна форма процесу — форма позовна.

До порядку (умов) реалізації права на пред'явлення позову на­лежать:

1. Підсудність справи даному суду.

Якщо спір не підсудний даному суду, суддя відмовить у при­йнятті позовної заяви не тому, що немає права на пред'явлення по­зову, а тому, що відсутня передбачена законом умова реалізації права на пред'явлення позову.

Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повер­тається позивачеві для подання до належного суду, про що поста­новляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатка­ми до неї надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК України).

2. Процесуальна дієздатність позивача.

Дана обставина повинна бути встановлена суддею, що приймає заяву. Доказами, що підтверджують наявність або відсутність ді­єздатності, є паспорт, рішення суду (для визнаних обмежено діє­здатними та недієздатними), свідоцтво про шлюб.

3. Наявність належно оформлених повноважень на підписання або пред'явлення позовної заяви.

Позовна заява подається до суду першої інстанції в письмовій формі та підписується позивачем або його представником (п.3 ст.119 ЦПК України).

Якщо позовна заява подається представником позивача, до по­зовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтвер­джує його повноваження (п.7 ст. 119 ЦПК України).

4. Сплата судового збору.

5. Дотримання реквізитів позовної заяви.

Згідно зч.2 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна місти­ти: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найме­нування) позивача і відповідача, а також ім'я представника пози­вача, якщо позовна заява подається представником, їх місце про­живання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну по­зову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що під­тверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Відкриття провадження у справі — стадія цивільного проце­су, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження по конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє на­явність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.

Суддя, ознайомившись із поданою позовною заявою, повинен зробити одну із процесуальних дій, передбачених ЦПК:

— відкрити провадження у цивільній справі (ч.1 ст.122 ЦПК);

— відмовити у відкритті провадження у справі (ч.2 ст.122 ЦПК);

• залишити позовну заяву без руху (ч.1 ст.121 ЦПК);

• повернути позовну заяву (ч.3 ст.121 ЦПК).

Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК (ч. 1ст. 122 ЦПК).

Згідно з ч. 2 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у прийнятті заяви при відсутності хоча б однієї з передумов права на пред'явлення позову, а саме:

1. заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного су­дочинства;

2. є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

3. у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4. є рішення третейського суду, прийняте в межах його компе­тенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд від­мовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішен­ня третейського суду або скасував рішення третейського суду і роз­гляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

5. після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідно­сини не допускають правонаступництва.

Неприпустима відмова у відкритті провадження у цивільній справі за мотивами недоведеності заявленої вимоги, пропуску строку позовної давності та іншими не передбаченими законом підставами. Зокрема, неприпустима відмова в прийнятті заяви з тієї причини, що спірна вимога не захищена законом або що вона явно не обґрунтована (так звані безпредметні позови), не може слу­жити також підставою для відмови в прийнятті позову відсутність

Судовий розгляд — одна з основних стадій цивільного процесу, у ході якої відбувається розгляд і вирішення справи по суті.

Загальними завданнями стадії судового розгляду в суді першої інстанції є правильний і своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи з метою захисту прав, свобод і охоронюваних за­коном інтересів громадян і організацій, охорони державних і су­спільних інтересів. Виконання вказаних завдань повинне сприяти також зміцненню законності і правопорядку, запобіганню право­порушень, формуванню поважного ставлення до права і суду, тоб­то служити засобом реалізації і факультативних цілей цивільного судочинства.

Порядок проведення судового засідання по цивільній справі до­кладно визначається процесуальним законодавством. Судове засі­дання складається з: підготовчої частини; розгляду справи по суті; заключної частини судового розгляду (судових дебатів); постановлення та оголошення рішення.

Розгляд справи по суті може складатися з наступних послідов­но вчинених процесуальних дій:

• розгляд починається доповіддю головуючого, після чого з'я­совується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду (ч.1ст. 173 ЦПК);

• після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та тре­тьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.176 ЦПК);

• суд установлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і порядок до­слідження доказів, якими вони обґрунтовуються. Порядок дослі­дження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений (ст.177 ЦПК);

• суд допитує свідків, оголошує показання свідків (ст. 180-184 ЦПК);

• досліджуються письмові докази (ст.185 ЦПК);

• оголошується і досліджується зміст особистих паперів, лис­тів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспон­денції (ст. 186 ЦПК);

• досліджуються речові докази (ст.187 ЦПК);

• відтворюються звукозаписи, демонструються відеозаписи і провадиться їх дослідження (ст. 188 ЦПК);

• досліджуються висновки експерта (ст.189 ЦПК);

• під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) екс­пертів (ст. 190 ЦПК).

Після закінчення розгляду справи по суті суд переходить до за­слуховування судових дебатів. Судові дебати — частина судового засідання, у якій підводять підсумки проведеного дослідження фактичних обставин справи, аналізують зібрані докази, висловлю­ють і обґрунтовують думки з приводу питань, що підлягають роз­гляду судом, і про те, як у цілому повинна бути вирішена справа. Завдан­ням даної частини судового розгляду є надання допомоги суду щодо правильного встановлення фактичних обставин справи і вір­ної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обста­вини і докази, досліджені в судовому засіданні.

У судових дебатах спочатку надається слово позивачеві та його представникові. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сто­рін. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники.

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають у судових дебатах пер­шими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито про­вадження у справі.

Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним ча­сом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він ви­ходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його пред­ставникові (ст.193 ЦПК).

Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясу­вання обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати провадяться в за­гальному порядку (ст. 194 ЦПК).

Таким чином, судові дебати — це один із проявів принципу зма­гальності судового розгляду, оскільки вони дають можливість його учасникам активно відстоювати свої законні інтереси, сприяють формуванню внутрішнього переконання суддів на основі всебічно­го аналізу всіх обставин справи.

Постанова та оголошення рішення — це завершальна части­на судового розгляду, у якій остаточно підводять підсумки судово­го розгляду, вирішується цивільно-правовий спір між сторонами по суті.

У відповідності зі ст.195 ЦПК після судових дебатів суд вихо­дить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1. чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2. чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос­ті тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3. які правовідносини сторін випливають із встановлених об­ставин;

4. яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідно­син;

5. чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6. як розподілити між сторонами судові витрати;

7. чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст.214 ЦПК).

Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закін­чення судового розгляду.

Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу.

Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголо­шуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, установлених ЦПК. Головуючий роз'яснює зміст рі­шення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судово­го рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеля­ційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч.1 ст. 223 ЦПК).