5. Структура права.
Система права будь-якої держави складається із великої кількості правових норм. Норма права - це первинний елемент права, виражений у формі статті нормативно-правового акту.
Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.
Будь-яка норма права дає відповідь на такі питання:
1) Яке правило поведінки у ній міститься?
2) При яких умовах це правило поведінки може бути реалізовано?
3) Хто і коли може реалізувати норму?
4) В чому полягає реалізація правової норми?
5) Які правові наслідки пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням правової норми?
Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):
- диспозицію, гіпотезу, санкцію.
Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Види диспозицій:
ступенем визначеності:
Визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;
Не повністю визначені – вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно;
Відносно визначені – вказують на права і обов’язки суб’єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;
Альтернативні – вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.
способом викладення:
Проста – правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;
Описова – правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов’язки учасників відносин;
Бланкетна – закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;
Відсильна – аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.
складом:
Прості – містять одне правило поведінки;
Складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;
Альтернативні – містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.
Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами, та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.
Види гіпотез:
ступенем визначеності:
Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.
формою вираження:
Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на обмеженіше коло випадків.
складом:
Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується дія правової норми;
Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.
Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.
Види санкцій:
ступенем визначеності:
Абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;
Відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
кількістю несприятливих наслідків:
Прості - передбачають один невигідний наслідок.
Складні-передбачають одночасне застосування декількох невигідних наслідків.
Альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;
характером наслідків:
каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.
За галузями права:
кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.