3.4. Зміст трудового договору

Сукупність умов, що визначають взаємні права й обов’язки сторін, становить зміст трудового договору.

До змісту входять умови, встановлені як самими сторонами, так і нормативно-правовими актами про працю.

Умовами трудового договору є:

• сам факт про прийняття на роботу;

• про місце роботи;

• про встановлення трудової функції працівника;

• про розмір оплати праці;

• про термін дії трудового договору;

• про час початку роботи.

Умови, які виробляються сторонами трудового договору, поділяються на:

Обов’язкові (необхідні) – без яких не може бути укладений трудовий договір:

• місце роботи;

• трудова функція;

• строк та час початку роботи;

• розмір оплати.

Факультативні (додаткові) - не обов’язкові для укладення трудового договору:

• випробування;

• оплата проїзду на роботу;

• суміщення професій;

• забезпечення місця у дитячому садку та ін.

Умови не можуть бути змінені в односторонньому порядку без згоди іншої сторони.

Під місцем роботи розуміється певне підприємство, установа, організація, розташоване в певній місцевості й належне власнику. У трудовому договорі може бути конкретизований певний підрозділ, філія, відділ, а також інше робоче місце, де безпосередньо буде трудитися працівник.

Головною умовою трудового договору є визначення трудової функції шляхом встановлення в трудовому договорі професії, спеціальності, кваліфікації для робітника і посади для службовця. За загальним правилом трудова функція визначається відповідно до „Національного класифікатора професій ДК 003: 2005”, затвердженого наказом Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року. Цей класифікатор являє собою систематизовані переліки робіт і професій , які використовуються. Нормативна база професіональної діяльності також включає „Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників”, він являє собою збірник описів завдань і обов’язків, кваліфікаційних вимог до відповідної професії (посади). Згідно з ним, а також відповідно до потреб виробництва, роботодавець розробляє і самостійно затверджує посадові інструкції з урахуванням конкретних завдань і обов’язків, функцій, прав, відповідальності працівників. При цьому роботодавець має право доповнити і конкретизувати коло обов’язків працівника.

Важливою умовою договору є угода про винагороду за працю.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю і на рівні не нижчому, ніж визначено законом, - конституційне право громадян.

Правове регулювання праці досить складне. Є дві сфери оплати праці:

• державно-правова;

• договірно-правова.

Це означає, що є коло норм і гарантій в оплаті праці, які безпосередньо регулює держава шляхом прийняття нормативно-правових актів, інша ж частина положень встановлюється договірним (колективним й індивідуальним) шляхом. Оплата праці найманих працівників регулюється Законом України „Про оплату праці”, КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами.

На законодавчому рівні встановлюється розмір мінімальної заробітної плати; визначаються норми оплати праці в разі відхилення від звичайних умов (наприклад, оплата надурочних робіт, оплата роботи в нічний час, оплата праці на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, тощо); встановлюються гарантії в оплаті праці, (наприклад, порядок індексації доходів громадян, порядок компенсації частини доходу у разі затримання заробітної плати).

Договірне регулювання оплати праці відбувається шляхом укладення колективних договорів і угод, а також шляхом укладення трудового договору.

Колективно-правове регулювання оплати праці здійснюється за допомогою актів соціального партнерства – генеральної угоди, галузевих, регіональних угод, колективного договору відповідно до Закону України „Про колективні договори і угоди”. Конкретизація умов оплати праці для окремого працівника провадиться при укладенні трудового договору.

Обов’язковою є умова трудового договору про його строк.

Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

• безстроковим, що укладається на невизначений строк;

• на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

• таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках , передбачених законодавчими актами.

Умова про строк трудового договору має бути вказана в наказі про прийняття на роботу, з яким працівник повинен бути ознайомлений під підпис.

Строк договору обумовлюється угодою сторін і може визначатися як його тривалістю, так і настанням певної події.

Угода про час початку роботи

Трудовий договір починає діяти від дня обумовленого в наказі про прийняття на роботу. Якщо цей день не вказується в наказі, то днем початку роботи є день видання наказу. Якщо і наказу не було видано, таким днем вважається день фактичного допуску до роботи.

Факультативні умови (додаткові).

Це будь - які додаткові вимоги сторін, якщо вони не погіршують становища працівників порівняно з законодавством про працю. До них відносять:

- умови про неповний робочий час,

• про сумісництво і суміщення професій (посад),

• про випробувальний термін.

Донедавна практикувались такі додаткові умови:

• надання житла,

• забезпечення влаштувати дітей у дошкільні заклади.

Зараз з’являються сучасні умови:

• володіння іноземною мовою,

• наявність власного автомобіля,

• нерозголошення комерційної таємниці.