38. Розкрийте зміст діалектики як методологічної основи досліджень мв.

Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом  — точніше: діалог між людьми, які намагаються переконати один одного, та який дав назву діалектичному методу у філософії.

Діалектичний підхід полягає у сприйнятті МВ як «динамічної системи, що перебуває в стані руху та розвитку, зумовленому її внутрішніми суперечностями, у постійній зміні форм і типів».

Таке розуміння дає змогу підходити до вивчення із сучасних наукових позицій та уникнути метафізичного тлумачення одиничних і загальних явищ та процесів у міжнародному середовищі. Діалектичний підхід охоплює загальні особливості розвитку будь-яких явищ і дозволяє об'єктивно вивчати рушійні сили міжнародних процесів, з'ясовувати відмінності одиничних явищ.

М. Шепєлєв підкреслив, що "принципи загального зв'язку та розвитку як основні принципи діалектичного методу нерозривно пов'язані один з одним і діють в органічній єдності. Оскільки рух, розвиток предметів є вираженням їх загального зв'язку, то рух і розвиток є виявом єдності світу, чим зумовлена наявність загальних законів розвитку"

39. Поясніть зміст поліцентризму як особливості (закономірності) мв.

Міжнародні відносини як специфічне суспільне явище визначаються особливими рисами, що принципово вирізняють їх серед інших видів суспільних стосунків. Ідеться про таку їхню специфіку, окреслення якої дає змогу чітко розрізняти внутрішні та міжнародні відносини. Серед таких рис переважно виокремлюють:

Поліцентризм — відсутність у міжнародних відносинах легальної (у цьому розумінні закріпленої міжнародним правом) монополії на владу, що належить будь-якій державі чи міжнародній організації. Одним із найважливіших у міжнародному праві є принцип суверенної рівності держав, що полягає в їх рівноправності та рівнозначності. У статуті ООН (ст. 2, § 1) зафіксовано положення: "Організація (ООН) побудована на принципі суверенної рівності всіх її членів. Водночас традиційно прийнято вважати, що держави з огляду на свій суверенітет юридично рівні та незалежні одна від одної, як і "не існує презумпції обмеження незалежності держав.

Тобто в міжнародних відносинах одночасно взаємодіє досить велика кількість самостійних політичних центрів влади, принаймні формально не підпорядкованих один одному, кожен з яких керується лише власними інтересами і цілями.

40 Поясніть взаємозалежність між внутрішньодержавними і міжнародними відносинами як закономірність (особливість) мв.

Взаємозалежність між внутрішньодержавними та міжнародними відносинами більшість науковців розуміє як їх сталий взаємозв'язок та взаємозумовленість. Переважно вони погоджуються в тому, що між зовнішнім (міжнародним) та внутрішнім (державним) середовищами існують закономірні зв'язки, що полягають у їхній взаємній детермінованості. Ця особливість є, однак, однією з найдискутованіших та неоднозначно трактованих у сучасній теорії міжнародних відносин. Розбіжність у поглядах науковців виражається у дилемі залежності (тобто первинності чи вторинності міжнародних відносин), що переважно розглядалась у категоріях внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Концепція "примату зовнішньої політики", започаткована Л. Ранке, визначає пріоритетність впливу міжнародного середовища на внутрішню політику та інші суспільні відносини у державі. Л. Ґумплович, виходячи зі своєї концепції боротьби держав за географічне середовище, взагалі вважав внутрішні процеси у державах другорядними порівняно зі зовнішніми. Такий підхід до розв'язання дилеми характерний не лише для географічного детермінізму, але й для неомарксизму, який ґрунтується на ідеї детермінування розвитку держав розвитком світової економіки. Е. Валлерстайн, один із найвідоміших представників цієї теорії, вважає, що внутрішні суперечності та політичну боротьбу в тій чи іншій державі потрібно розглядати у контексті глобальних тенденцій, властивих капіталістичній економіці. Неомарксисти вважають, що, "з одного боку, політична анархія і глобальний характер світової політики, а з іншого — економічна, ієрархічна залежність периферійних держав від центру призводять до того, що вони не в змозі самостійно здійснювати зовнішню і внутрішню політику".

Діаметрально протилежна до попередньої ідея полягає в тому, що власне внутрішні відносини в державі, стан та рівень могутності роблять її активним чи пасивним учасником міжнародних відносин, визначаючи її можливості та інтереси. З огляду на це, міжнародні відносини доцільно розглядати як своєрідне продовження внутрішніх явищ і процесів.