- •4. Створення кнр та проблеми її членства в оон
- •5. Корейська війна(1950-1953рр.).
- •6. Зовнішня політика 4-ої Французької республіки.
- •7. Арабо-ізраїльська війна 1948-49рр. Та її політичні результати.
- •8. Створення Організації Варшавського договору(овд).
- •9.Суецька криза(1956р.)та її політичні наслідки.
- •10. Зовнішня політика 5-ої Французької республіки.
- •11. Еволюція зовнішньої політики Великої Британії(1945-1973рр.).
- •13. Еволюція зовнішньої політики фрн(1949-1970рр.).
- •12. Карибська (Кубінська) криза 1962р.
- •14. Договори сша, срср і Великої Британії 1960-х років в галузі зменшення ядерної небезпеки.
- •15. «Нова східна політика» фрн.
- •16. Радянсько-американська угода 1972р. Про обмеження стратегічних озброєнь(осо-1) та її політичне значення.
- •17. Війна у Вєтнамі (1964-1975рр.) та її місце в системі біполярного протистояння.
- •18. Розширення кола ядерних держав і загострення проблеми розповсюдження ядерної зброї.
- •19. Арабо-ізраїльська війна 1967рр. Та її політичні наслідки.
- •20. Європейська інтеграція: від єес до єс
- •21. Арабо-ізраїльська війна 1973рр. Та її політичні наслідки.
- •22. Радянсько-американська угода осо-2 та проблеми її ратифікації.
- •Доля договору
- •23. Деколонізаційні процеси на Африканському континенті та їхній вплив на міжнародні відносини в період «холодної війни».
- •24.Труднощі деколонізації: пар, Намібія.
- •25. Труднощі деколонізації: Західна Сахара, Зімбабве
- •26. Труднощі деколонізації: Східній Тимор, Південний Судан.
- •27 Труднощі деколонізації: Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау.
- •28. Кашмірська проблема в індійсько-пакістанських відносинах.
- •29. Тайванська проблема в сучасних міжнародних відносинах.
- •30. Індійсько-пакістанська війна 1971р. Та її політичні наслідки.
- •31. Інтервенція срср в Афганістан та її вплив на політичну ситуацію в світі.
- •32. Ірано-іракська війна 1980-88рр.
- •33. Фолклендський конфлікт 1982р.
- •34. Інтервенція сша на Гренаду (1983р.).
- •35.Ліванська війна 1982р. А її політичні результати.
- •36. «Перебудова в срср і початок повороту у відносинах Схід-Захід.
- •37. «Оксамитові революції» в Центральній та Східній Європі і розпад овд.
- •38. Радянсько-американські угоди: рсмд(1987р.) і сно-1 (1991р.).
- •39.Радянсько-американська угода: сно-2,снп і сно-3.
- •40. Розпад срср та його міжнародно-політичні наслідки.
- •41. Вторгнення Іраку в Кувейт і операція «Бур в пустелі».
- •42.Війна в Афганістані (2001-2017рр.) : міжнародний вимір.
- •Війна в Афганістані (з 2015)
- •43.Війна в Іраку 2003-2006рр.
- •44. Війна у Лівії 2011р.: міжнародний вимір.
- •45. Кіпрська проблема: витоки і сучасний світ.
- •46. Процес розширення нато та еволюція її стратегічної концепції.
- •47. Європейський союз: проблеми розширення.
- •48. Розпад Югославської федерації і Дейтонські угоди.
- •49. Боснійська війна 1992-95рр.
- •50. Шлях Косово до незалежності
20. Європейська інтеграція: від єес до єс
В 1951 ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейське об'єднання вугілля та сталі (ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі та вугілля, яке, на думку його творців, повинно було запобігти черговій війні в Європі. Велика Британіявідмовилася брати участь в цій організації з міркувань збереження національного суверенітету.
З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав у 1957 році заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Euratom — European Atomic Energy Community). ЄЕС був створений в першу чергу як митний союз шести держав, покликаний забезпечити свободу переміщення товарів, послуг, капіталів та людей. Євратом повинен був сприяти об'єднанню мирних ядерних ресурсів цих держав. Найважливішим з цих трьох європейських співтовариств було Європейське економічне співтовариство, так що пізніше (в 1990-ті роки) воно стало іменуватися просто Європейським співтовариством (EC — European Community). ЄЕС було засновано Римським договором 1957 року, який набрав чинності 1 січня 1958. В 1959членами ЄЕС був створений Європейський парламент — представницький консультативний, а пізніше та законодавчий орган.
У січні 1960 Велика Британія і ряд інших країн, що не увійшли до ЄЕС, сформували альтернативну організацію — Європейську асоціацію вільної торгівлі. Велика Британія, однак, незабаром зрозуміла, що ЄЕС — набагато більш ефективне об'єднання, і прийняла рішення про вступ до ЄЕС. Її приклад наслідували Ірландія та Данія, чия економіка істотно залежала від торгівлі з Великобританією. Аналогічне рішення прийняла й Норвегія.
Перша спроба в 1961–1963 р.р., однак, закінчилася невдачею в зв'язку з тим, що французький президент де Голль наклав ветона рішення про вступ нових членів до ЄЕС. Аналогічним був результат переговорів про вступ у 1966–1967 р.р.
1967 року три європейські співтовариства (Європейське об'єднання вугілля та сталі, Європейське економічне співтовариство та Європейське співтовариство з атомної енергії) об'єдналися в Європейські співтовариства.
Після кількох років переговорів та адаптації законодавства Велика Британія вступила до ЄС 1 січня 1973. В 1972 пройшли референдуми про вступ до ЄЕС в Ірландії, Данії та Норвегії. Пропозиція про вступ до 1973 році надійшла і до Ізраїлю. Однак через війну «Судного дня» переговори були перервані. А 1975 року замість членства в ЄЕС, Ізраїль підписав договір про асоціативне співробітництво (членство).
Греція подала заявку на вступ до ЄЕС у червні 1975 і стала членом спільноти 1 січня 1981.
В 1979 були проведені перші прямі вибори в Європейський парламент.
В 1985 Гренландія отримала внутрішнє самоврядування та після референдуму вийшла з ЄЕС.
Португалія та Іспанія подали заявки в 1977 і стали членами ЄЕС з 1 січня 1986. У лютому 1986 в Люксембурзі було підписано Єдиний європейський акт.
В 1992 всі держави, що входять до Європейського співтовариства, підписали Договір про створення Європейського союзу — Маастрихтський договір. Маастрихтський договір заснував три опори ЄС:
Економічний та валютний союз (ЕВС),
Загальну зовнішню політику та політику безпеки (ОВПБ),
Загальну політику в галузі внутрішніх справ та юстиції.
