46. Процес розширення нато та еволюція її стратегічної концепції.

47. Європейський союз: проблеми розширення.

Проблеми розширення ЄС та відношення країн-членів до майбутнього розширення

Після 2004 року Євросоюз став свого роду «конфедерацією контрастів». Навіть якщо не брати до уваги культурні відмінності між Західною і Східною Європою, що сформувалися в ході історичного розвитку, економічні показники демонструють істотне розшарування в єдиному європейському організмі. Так, кількість країн збільшилася на 40%, населення - на третину, але ВВП виріс тільки на 5%. «Ядром Європи» є територія, розташована по лінії, що з'єднує Лондон, Париж, Мілан, Мюнхен і Гамбург. Воно займає 20% території ЄС-15, на якій проживає 40% населення. Однак при цьому дає більше 50% ВВП в масштабах 15-ти «старих» країн Союзу. Між цим «ядром» та прийнятими в ЄС у 2007 році Болгарією та Румунією контраст настільки великий, що швидше нагадує нездоланну прірву.

Особливо рельєфно ці відмінності проявилися в період світової фінансової кризи, коли на саміті в Брюсселі держави Західної Європи відмовилися підтримати «нових» членів ЄС. Незважаючи на запевнення про необхідність зберегти єдиний європейський ринок, підтримувати економічне зростання і протидіяти протекціонізму, країни Східної Європи отримали відмову на прохання про економічну допомогу в період кризи та про форсованому перекладі «нових» членів ЄС на використання євро. У той же час керівництво ЄС заявило, що готове врятувати від дефолту будь-яку країну-члена ЄС (що і довелося робити в конкретному випадку з Грецією). Логіка таких суперечливих заяв стає зрозуміла, якщо врахувати, що економічний крах однієї або кількох країн-членів ЄС може привести до загального дисбалансу єдиної економічної системи Євросоюзу.

У такій ситуації найбільш ефективними заходами збереження, принаймні, внутрішньої економічної стабільності ЄС виглядають механізми жорсткої економічної регламентації, запропоновані Німеччиною в особі канцлера Ангели Меркель. Європейська (за фактом - планова) економіка, в рамках якої квоти на виробництво ретельно виписуються, у жорстких рамках утримується дефіцит бюджетів країн-членів, а в боротьбі з протекціонізмом використовуються мало не методи святої інквізиції, вже встигла стати прикладом внутрішньої регуляції складних систем сучасного капіталізму. Але вже після скандалу з Грецією Німеччина рішуче вхопилася за рукоять «економічної кийки», прагнучи навести порядок в економічно різношерстому європейському співтоваристві. Цією «палицею» може виступити нова редакція Лісабонського договору (де-факто Конституції ЄС). Одним з нововведень, запропонованих Ангелою Меркель, є пункт про позбавлення права голосу країн, які порушили бюджетну дисципліну. Покарання передбачено для країн, дефіцит бюджету яких перевищить 3% від ВВП або держборг яких подолає значення 60% ВВП.

На цьому тлі більш стриманими стали не те що наміри про розширення політичного європейського простору, але навіть і публічні висловлювання про поглиблення інтеграції всередині ЄС