37. «Оксамитові революції» в Центральній та Східній Європі і розпад овд.

"оксамитова революція" - загальна назва процесів, що протікали в державах Центральної та Східної Європи в період з кінця 1980-х по початок 1990-х років. Крах в 1989 році Берлінської стіни стало своєрідним їх символом. Назву "оксамитова революція" ці політичні перевороти отримали тому, що в більшості держав відбувалися безкровно (крім Румунії, де відбулося збройне повстання і самовільна розправаз. Чаушеску, колишнім диктатором, і його дружиною). Події всюди, крім Югославії, відбулися відносно швидко, майже миттєво. На перший погляд, схожість їх сценаріїв і збіг за часом викликає подив.

Першою революцією напевно слід вважати «оксамитову революцію» 1989 року в Чехії, коли опозиція на чолі з В. Гавелом змогла ненасильницьким шляхом усунути комуністів від влади та вийти з-під впливу Кремля. Революції навіть у своєму незавершеному вигляді досягають глибокого зрушення у свідомості людей. Звичайно, неуспішну революцію можна назвати „бунтом”, заворушенням”, що зазвичай і роблять ті, хто її придушує. Але думка її учасників важить не менше, а історія розставляє остаточні крапки над „і”. Революційність тих подій – не стільки в інституційних результатах, скільки – в особливостях процесу і змінах у соціальній психології: залученні широких верств народу, рішучій націленості учасників масових політичних акцій на розвал старого ладу, на повалення влади з (можливим) застосуванням насильства, в змінах у суспільній свідомості.  Особливо зростає роль народно-демократичних сил у багатьох європейських країнах і на теренах СНД після низки мирних, оксамитових революцій наприкінці ХХ — на початку ХХI ст.  «Оксамитові революції» в Східній Європі, та й сам розпад СРСР значною мірою були «справжніми» революціями. Інакше кажучи, вони відбувалися досить спонтанно. Понад те, вибори були результатом цих революцій. У нас все сталося навпаки — революція була викликана виборами. Влада не намагалася скасувати чи заборонити вибори як такі, а прагнула повернути їх перебіг у свій бік. За такої ситуації політика влади виглядає як порушення, нехай і масове, чинного законодавства. Порушники потрапляють під дію Кримінального кодексу, і політична відповідальність, формою якої є люстрації, загалом тут ні до чого. До того ж закон передбачає недопущення порушників до процесу виборів у майбутньому, що вже є формою тієї самої люстрації.  До моделі "оксамитової революції" найбільше тяжіє Угорщина, де застосовується консервативно-неоліберальна теорія з поступовим відходом держави від домінування в економіці та переходом до ринкових відносин, що розпочався ще у 80-х роках. Характерною рисою початку 90-х років в Угорщині став високий рівень соціального захисту населення, хоча це призвело до зростання бюджетного дефіциту, що становив у 1994р. 8-9% ВНП. Польща та Чехія розпочали реформи за моделлю "шокової терапії". Через складне макроекономічне становище першою було обрано шлях швидкої та активної стабілізаційної стратегії, тоді як Чехія мала змогу відразу здійснювати стратегію лібералізації та структурної перебудови. Тому у цій країні темпи економічного відновлення були повільнішими, ніж у Польщі, однак показникиінфляції та зайнятості - значно кращі. Це, безперечно, сприяло розширенню соціальної бази реформ та їхній ефективнішій реалізації.

Сутність здійснилися змін

З цього питання Ю. К. Князев вказує три точки зору.

Перша. У чотирьох державах ("оксамитова революція" в НДР, Болгарії, Чехословаччини і Румунії) в кінці 1989 року відбулися народно-демократичні революції, завдяки яким почав здійснюватися новий політичний курс. Революційні зміни 1989-1990 років в Польщі, Угорщині та Югославії з`явилися швидким завершенням еволюційних процесів. Аналогічні зрушення з кінця 1990 року розпочали відбуватися і в Албанії.

Друга. "оксамитові революції" в Східній Європі - лише верхівкові перевороти, завдяки яким до влади прийшли альтернативні сили, у яких не було чіткої програми соціальної перебудови, і тому вони були приречені на поразку і швидкий відхід з політичної арени країн.

Третя. Ці події були контрреволюціями, а не революціями, оскільки мали антикомуністичний характер, були спрямовані на те, щоб усунути від влади правлячі робочі і комуністичні партії і не підтримати соціалістичний вибір.

Варша́вський до́говір  — угода соціалістичних країн, підписана 14 травня 1955 у Варшаві, ПНР.

Країни-учасниці: 

• Албанія (з 1962 не брала участі у роботі, а 1968 року вийшла з ВД)

•  Болгарія

•  НДР (після об'єднання Німеччини 1990 року вийшла з ВД)

•  Польща

•  Румунія

• СРСР

•  Угорщина 

•  Чехословаччина.

1 липня 1991 в Празі Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина підписали протокол про припинення чинності Варшавського договору.

У зв'язку з перетвореннями в СРСР та інших країнах Центральної та Східної Європи 25 лютого 1991 року держави-учасники ОВД скасували її військові структури, а 1 липня 1991 року в Празі підписали Протокол про повне припинення дії Договору. Чисельність Збройних Сил Організації Варшавського Договору