- •4. Створення кнр та проблеми її членства в оон
- •5. Корейська війна(1950-1953рр.).
- •6. Зовнішня політика 4-ої Французької республіки.
- •7. Арабо-ізраїльська війна 1948-49рр. Та її політичні результати.
- •8. Створення Організації Варшавського договору(овд).
- •9.Суецька криза(1956р.)та її політичні наслідки.
- •10. Зовнішня політика 5-ої Французької республіки.
- •11. Еволюція зовнішньої політики Великої Британії(1945-1973рр.).
- •13. Еволюція зовнішньої політики фрн(1949-1970рр.).
- •12. Карибська (Кубінська) криза 1962р.
- •14. Договори сша, срср і Великої Британії 1960-х років в галузі зменшення ядерної небезпеки.
- •15. «Нова східна політика» фрн.
- •16. Радянсько-американська угода 1972р. Про обмеження стратегічних озброєнь(осо-1) та її політичне значення.
- •17. Війна у Вєтнамі (1964-1975рр.) та її місце в системі біполярного протистояння.
- •18. Розширення кола ядерних держав і загострення проблеми розповсюдження ядерної зброї.
- •19. Арабо-ізраїльська війна 1967рр. Та її політичні наслідки.
- •20. Європейська інтеграція: від єес до єс
- •21. Арабо-ізраїльська війна 1973рр. Та її політичні наслідки.
- •22. Радянсько-американська угода осо-2 та проблеми її ратифікації.
- •Доля договору
- •23. Деколонізаційні процеси на Африканському континенті та їхній вплив на міжнародні відносини в період «холодної війни».
- •24.Труднощі деколонізації: пар, Намібія.
- •25. Труднощі деколонізації: Західна Сахара, Зімбабве
- •26. Труднощі деколонізації: Східній Тимор, Південний Судан.
- •27 Труднощі деколонізації: Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау.
- •28. Кашмірська проблема в індійсько-пакістанських відносинах.
- •29. Тайванська проблема в сучасних міжнародних відносинах.
- •30. Індійсько-пакістанська війна 1971р. Та її політичні наслідки.
- •31. Інтервенція срср в Афганістан та її вплив на політичну ситуацію в світі.
- •32. Ірано-іракська війна 1980-88рр.
- •33. Фолклендський конфлікт 1982р.
- •34. Інтервенція сша на Гренаду (1983р.).
- •35.Ліванська війна 1982р. А її політичні результати.
- •36. «Перебудова в срср і початок повороту у відносинах Схід-Захід.
- •37. «Оксамитові революції» в Центральній та Східній Європі і розпад овд.
- •38. Радянсько-американські угоди: рсмд(1987р.) і сно-1 (1991р.).
- •39.Радянсько-американська угода: сно-2,снп і сно-3.
- •40. Розпад срср та його міжнародно-політичні наслідки.
- •41. Вторгнення Іраку в Кувейт і операція «Бур в пустелі».
- •42.Війна в Афганістані (2001-2017рр.) : міжнародний вимір.
- •Війна в Афганістані (з 2015)
- •43.Війна в Іраку 2003-2006рр.
- •44. Війна у Лівії 2011р.: міжнародний вимір.
- •45. Кіпрська проблема: витоки і сучасний світ.
- •46. Процес розширення нато та еволюція її стратегічної концепції.
- •47. Європейський союз: проблеми розширення.
- •48. Розпад Югославської федерації і Дейтонські угоди.
- •49. Боснійська війна 1992-95рр.
- •50. Шлях Косово до незалежності
44. Війна у Лівії 2011р.: міжнародний вимір.
Громадянська війна у Лівії 2011 року — збройний виступ племен провінції Киренаїка та деяких частин лівійської армії проти лідера країни Муамара Каддафі, що займає керівну посаду з 1969 року, і проти державного уряду на чолі з прем'єр-міністром Багдаді Махмуді. Розпочалося повстання з масових протестів 16—17 лютого 2011 під впливом революцій в сусідніх Тунісі та Єгипті.] Криваве придушення протестів поліцією та армією спричинило повстання і початок громадянської війни із застосуванням важкого озброєння та авіації.
Супротивники Каддафі, основні сили яких розташовані на сході країни, 18 лютого — 4 березня зайняли Бенгазі, Місурату та більшість міст узбережжя Середземного моря. Повстанці проводять збройні сутички з урядовими прихильниками, регулярною армією та найманцями. Єгипет, який за двосторонньою угодою отримує значні постачання зброї з боку США, у березні почав постачання зброї повстанцям Лівії. Поставки здійснюються з відома офіційного Вашингтона.
Під контролем Каддафі станом на початок березня залишилися столиця Триполі, а також Сирт, Злітен (Zliten), Сабха та ряд міст на заході і півдні країни
На стороні Каддафі виступають елітне лівійське військо (Бригада Хаміса), урядова армія, поліцейські підрозділи та кілька сотень іноземних найманців з різних країн (переважно з країн Чорної Африки — Чаду, Гвінеї, Нігерії, Кот-д'Івуару). Деякі з офіційних державних осіб та частина офіцерського складу лівійської армії перейшли на бік повстанців.
В результаті контрнаступу 5—17 березня сили Каддафі витіснили повстанців з більшості міст на заході країни. Урядова армія наступала на схід узбережжям Середземного моря і відбила міста Бен Джавад, Рас-Лануф, Брегу, зайняла південну частину Адждабії. Обійшовши непокірне місто, головні сили армії з боями 18 березня дійшли до Бенгазі та зайняли його передмістя. Суттєво уповільнили наступ бронетанкового війська авіаудари міжнародних сил ООН. Тривають бої за Бенгазі та Місурату, які розділені повстанцями і армією приблизно навпіл.
Більшість країн світу засудили Каддафі за використання сили проти цивільних осіб. Сполучені Штати ввели санкції проти уряду Каддафі. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію про заморожування активів Каддафі і 10 членів його родини та 6 осіб найближчого оточення. Резолюцією введена заборона на пересування для вказаних осіб, а справа Лівії передана в Міжнародний кримінальний суд для проведення розслідування.
18 березня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1973 про встановлення зони, що заборонена для польотів, над Лівією. Вважається, що рішення про інтервенцію не ухвалено.
Протягом 18—21 березня сили міжнародної коаліції встановлювали зону, що заборонена для польотів та завдавали ракетно-бомбові удари на засобах ППО Лівії, а з 22 березня авіація ООН зосередилася на підтримці наземних сил повстанців і завдавала удари по скупченнях урядового війська та по військових базах Каддафі.
Ряд лідерів держав Латинської Америки висловили свою підтримку режиму Каддафі. Стриману позицію зайняли Росія, Китай, Бразилія, Індія та Німеччина.
