Глава 1. Філософія безпеки

1.1. Загальнофілософське розуміння небезпеки та безпеки

1.1.1.Феномен небезпеки

Підвищена актуальність вивчення сутності поняття "безпека" у контексті її світоглядно-філософського розуміння обумовлена низкою чинників. Серед них, зокрема, складність та суперечливість сучасних процесів трансформацій геополітичного та геоекономічного простору, актуалізація необхідності розв’язання глобальних проблем безпеки, кардинальні суспільно-політичні та соціально-економічних зміни, які останнім часом спостерігаються у багатьох країнах, які здійснюють визначальний вплив на міжнародну та національну безпеку.

Як правило, при дослідженні сутності "безпеки" акцентують увагу на трьох аспектах:

• концептуальному (онтологічні і гносеологічні основи безпеки);

• практичному (безпека розглядається у контексті відображення певних потреб у життєдіяльності особи, суспільства, держави і міжнародної спільноти);

• ціннісному (філософія безпеки, культура безпеки тощо).

При цьому переважна частина дослідників тісно пов’язують поняття "безпеки" з поняттям "небезпека". Головним чином ця обставина обумовлена тим, що у процесі еволюції живої природи сформувався інстинкт самозбереження. Тобто існування будь-якої живої істоти залежить від того, як вона може виявляти та оцінювати чинники (у тому числі зовнішнього середовища), що загрожують її фізичному існуванню.

Тобто для живого організму визначальне значення мають чинники, які заперечують його існування, а відтак - викликають необхідність адекватного реагування для самозбереження, спонукають до активних захисних дій. Дія, що заперечує існуванню отримує в суб'єктному визначенні специфічну форму - «небезпека».

Тому, коли говорять про сприйняття суб’єктом небезпеки, мають на увазі форму небезпеки, яка є усвідомлене суб’єктом заперечення його існування. Тобто «небезпека» пов’язується не з будь-яким запереченням, а лише з тим, що спрямоване на заперечення існування об’єкта.

Будучи суб'єктною формою, небезпека за своїм змістом може мати як суб'єктивний, так і об'єктивний характер, бо оформлення можуть отримати і об'єктивні відносини і суб'єктивні уявлення про них. З огляду на це небезпека за своїм змістом завжди має об'єктивно-суб'єктивний характер, а співвідношення суб'єктивності і об'єктивності може бути досить різними.

Це означає, що одна і та ж дія (подія, явище, процес тощо) може отримати з боку суб’єкта різну оцінку, бо, ще раз зазначимо, форму «небезпека» отримує не всяке заперечення, а лише те, яке ідентифікується й оцінюється суб’єктом, як заперечення його існування.

Наявність небезпеки завжди пов’язана з деякою можливістю, а саме майбутніми негативними наслідками для суб’єкта щодо втрати свого існування як системи (передусім може бути зруйнована його структура). Тому виявлення суб'єктом можливості негативних для свого існування наслідків призводить до формування у нього відповідного ставлення до того чи іншого предмету (дії, явища тощо) як небезпеки. Зауважимо, що у загальному випадку небезпечним може бути не тільки якась зовнішня дія, яка заперечує існування суб’єкта, а й відсутність дії чи умов життєво важливих для існування суб’єкта. Наприклад, для живого організму це може бути їжа або житло.

Варто також зазначити, що кінцевому підсумку небезпека не тотожна виключно негативному. За своєю природою феномен небезпеки має також і позитивне для збереження життя значення, бо дозволяє у разі адекватної оцінки суб'єктом можливості негативних для його існування наслідків сформувати відповідне адекватне ставлення (дії) щодо того чи іншого предмету (процесу, явища тощо).

Окрім того людина, на відміну від інших живих організмів, має можливість не тільки оцінювати небезпеку, але й сприймати її опосередковано. Тобто вона може переносити свою оцінку на інші об’єкти.

Наприклад, людина може визначати небезпеку стосовно інших людей, державних інститутів, суспільства в цілому. Але і в цьому випадку небезпека залишається визначенням саме людини. При цьому варто зазначити, що одна і та ж дія (явище, процес тощо) може оцінюватися людиною в залежності від її ціннісних орієнтацій як небезпечна чи як безпечна. Так, в умовах збройного протиборства дія щодо нанесення збитку протилежній стороні оцінюється її учасниками по-різному.

Таким чином по своєму об'єктивному змісту небезпекою є заперечення природної визначеності буття, а можливість заперечення міститься в самому предметі. Тобто, якщо є предмет, то є можливість заперечення його існування. Так, для держави, яка втратила свою незалежність або розпалась, небезпеки втрати незалежності чи розпаду не може бути. Для людини, яка втратила ноги, відсутня небезпека їх втратити (але поки вона жива є небезпека смерті).

Це означає, що сам факт існування предмету містить в собі можливість заперечення його кількісно-якісних характеристик, які визначають його структурно-функціональну сутність як предмета.

З іншого ж боку, це також означає, що насправді по своєму об'єктивному змісту можливість небезпеки поміщена не зовні, а усередині предмета, якому небезпека загрожує, як заперечення існування кількісно-якісних характеристик предмета, що визначають його природну цілісність та специфічну індивідуальність. Тому «спусковими механізмами» реалізації тієї чи іншої небезпеки існуванню предмета можуть бути як зовнішні, так і внутрішні чинники.

Таким чином можна зробити такі висновки.

По-перше, небезпека є суб'єктною формою оцінки дії (події, явища, процесу тощо), яка ідентифікується (сприймається, оцінюється) суб’єктом як заперечення його природного існування (буття). Тому по своєму об'єктивному змісту небезпекою є заперечення власного буття суб’єкта. Відтак вищевказана оцінка покликана спонукати суб'єкта до активних дій щодо самозбереження.

З огляду на сказане, в широкому сенсі можна говорити про об'єктивний характер небезпеки, яка водночас існує виключно у формі суб'єктного визначення. Тому варто розрізняти об'єктивні передумови виникнення небезпеки, як заперечення природного існування суб’єкта і специфічну суб'єктну форму її віддзеркалення, які не тотожні.

По-друге, одну і ту ж саму дію (явище, процес тощо) людина може оцінювати по різному у контексті її інтерпретації як небезпеку, у тому числі її причини, наслідки, масштаби тощо. Так, передумовою формування образу «ворог» може бути об'єктивно існуюче вороже відношення до людини. Але це відношення лише після перенесення суб'єктивних визначень на вказані відносини набуває якості «ворог».

По-третє, ототожнення об'єктивного змісту з суб'єктною формою його сприйняття призводить до перенесення суб'єктивного сенсу на об'єкт. Але це не змінює об'єктивного змісту. Наприклад, коли ми стверджуємо, що колір речі жовтий, це не означає, що вказаний колір дійсно є об'єктивна властивість речі. Як відомо, колір залежить від довжини хвилі, а не від нашого сприйняття. Тобто перенесення суб'єктивної форми сприйняття на об'єкт може не відповідати його сутності у контексті оцінювання вказаного сприйняття як небезпеки. Іншими словами - оцінка міри (ступеню) небезпеки, як правило, залежить від цінності того, що заперечується. Ця оцінка завжди має ціннісний характер, яка стосовно однієї й тієї ж дії (явища, процесу тощо) в різних ціннісних системах може бути різною.

По-четверте, у практичному сенсі небезпека може розглядатися як можливість за певних умов набуття явищем (процесом, тим чи іншим об’єктом) здатності дії (впливу) на той або інший об'єкт і спричинення йому тим самим значної шкоди (збитку), обсяг (величина) яких може бути, так би мовити, "смертельно небезпечною", тобто призвести до загибелі об’єкта.

Сучасне суспільство є дуже складною системою взаємопов’язаних та взаємозумовлених соціальних зв’язків і взаємодій. Тому небезпека у соціальному сенсі – це об'єктивно існуюча можливість негативної дії тих чи інших чинників (зовнішніх і внутрішніх) на соціальний організм. Внаслідок цього йому може бути завдано збиток чи шкода, що суттєво змінюють його властивості, погіршують стан, надають його розвитку небажаної динаміку тощо.

Джерелом небезпеки для соціальної системи можуть бути об’єкти, явища, процеси тощо, які здатні завдати їй шкоду (збиток), зокрема, ослабити або зруйнувати її структуру, а відтак заперечити навіть саму можливість нормального існування та розвитку системи. При цьому варто зазначити, що у соціальних відносинах джерелом небезпеки для їх нормального функціонування завжди були суперечності, що виникають між суб’єктами соціальної взаємодії.

Форми прояву небезпеки можуть бути різними. Вони, зокрема, залежать від сфери життєдіяльності суспільства та держави, територіально-просторового та часового масштабу. У зв'язку з цим виділяють, наприклад, небезпеки в економічній, політичній, соціальній, гуманітарній сферах життєдіяльності, небезпеки загальнодержавного та регіонально значення, небезпеки довготривалого чи короткотривалого характеру тощо.

Водночас всі небезпеки можна звести до двох видів – зовнішніх та внутрішніх.

Зовнішня небезпеки для об'єкта — це можливість якого-небудь чинника (процесу, події тощо) або їх сукупності, перебуваючи поза межами структури об'єкту, за певних умов здійснити негативний вплив (дію) на цей об'єкт і, як наслідок, завдати йому шкоду (збиток).

Внутрішня небезпека – це можливість якого-небудь елементу внутрішньої структури об'єкту (або сукупності таких елементів) за певних умов спричинити шкоду (збиток) об’єкту зсередини.

З огляду на вищевикладене, небезпека є проявом зв'язків між взаємодіючими елементами системи, коли при виникненні внутрішніх суперечностей між ними або при порушенні стійкості зв'язків, один із елементів може завдати збитку (шкоди) іншому. Це означає, що поза взаєминами, що склалися між елементами системи, жоден із них, який володіє руйнівним потенціалом, не може розглядатися як небезпека стосовного іншого, що не взаємодіє з ним. При цьому взаємини між суб'єктом та об'єктом небезпеки значною мірою залежать від стану суб'єкта в даний момент.

Для оцінки стану суб’єкта небезпеки необхідно:

• врахувати характер прояву небезпеки (це дозволяє відповісти на питання: небезпека є потенційна чи реальна?);

• оцінити ступінь (міру) можливої руйнівної дії суб'єкта, тобто нанесення шкоди (збитку) об’єктові.

Очевидно, що можливість і здатність нанесення збитку (шкоди) об'єкту суб’єктом, що є носієм (джерелом) небезпеки, можуть бути досить різними. Тому доцільно розрізняти рівні можливого збитку (шкоди) і, наприклад:

• малу небезпеку (здатність суб’єкта завдати лише незначного збитку);

• середню небезпеку (здатність суб’єкта завдати істотного збитку, що певною мірою порушує нормальне функціонування об’єкту, тобто певні його функції);

• високу небезпеку (здатність суб’єкта завдати такого збитку (шкоди), яка може в кінцевому рахунку призвести до не виконання життєво важливих функцій у об’єкта небезпеки, а відтак і до його загибелі).

По стану, що виражає в тій або іншій формі рівень готовності суб'єкта небезпеки до спричинення (нанесення) шкоди (збитку) об'єкту, можна, наприклад, виділити готові, достатньо готові чи максимально готові суб’єкти до руйнівної дії.

Серед фахівців панує думка, що найбільша небезпека притаманна подіям (процесам тощо), які пов’язані із ризикованою, а відтак непередбачуваною поведінкою суб’єкта небезпеки. Певною мірою це так, бо невизначеність поведінки суб’єкта небезпеки породжує вірогідність того, що та чи інша дія (чи бездіяльність) суб'єкта може мати непередбачений ефект для об’єкта небезпеки. Тому небезпеку для соціальних об’єктів може характеризувати «фактор невизначеності». Мова йде явища (процеси, події тощо), непередбачуваність яких виключає можливість формування однозначного прогнозу їх розвитку (настання). Вказані чинники небезпеки здатні при реальному їх прояві істотно змінити уявлення, розрахунки та очікування з боку об’єкта небезпеки щодо їх можливості та здатності нанесення йому збитку (шкоди).

Основну увагу при виявленні та дослідженні небезпеки для того чи іншого об’єкта традиційно приділяють джерелу небезпеки.

Виявлене джерело часто визначає можливі та необхідні дії для забезпечення безпеки об'єкту. Дія джерела небезпеки на об'єкт може мати безпосередній або опосередкований характер, а реакція об'єкту, що можлива у відповідь, завжди варіативна (ліквідація небезпеки, зниження її рівня тощо). Кінцевий результат дії джерела небезпеки також може бути різним: від часткової втрати об'єктом тих або інших своїх властивостей, до його повного руйнування.

Виявлення і аналіз елементів, що утворюють механізм дії небезпеки, системи взаємозв'язків між елементами, а також їх місця і ролі у вказаному механізмі, має важливе теоретичне та практичне значення для створення системи захисту об’єкта від небезпеки.

Таким чином небезпека завжди існує стосовно будь-якого об’єкта, у тому числі людини, соціальної групи, суспільства, держави, світової спільноти. Тому небезпеки доцільно класифікувати для того, щоб обрати адекватні управлінські рішення для недопущення або нейтралізації впливу небезпек на життєдіяльність того чи іншого об’єкта. Очевидно, що планування та здійснення об’єктом дій, адекватних небезпеці можливе за умови, коли у нього уявлення про небезпеку будуть відповідати характеру і ступеню небезпеки.

Оскільки небезпека у філософському аспекті розглядається як форма визначення суб'єктом заперечення свого існування, то свідомість людини дозволяє їй не тільки відображати та оцінювати заперечливий вплив щодо її власного існування, а й свідомо визначати своє ставлення до цього заперечення. Тому важливим кроком у з’ясуванні сутності небезпеки є визначення людиною свого ставлення до небезпеки, а відтак і оцінка нею безпеки свого існування.